Чому тернопільські радикали не люблять поетів

Коли саме це сталося, якого дня – пообіді чи ближче до вечора, історія мовчить, як Яценюк, коли у нього поцікавитися рівнем життя пересічних українців. Та й не така ця подія важлива, щоб про неї з часом писати у підручниках історії за 5 клас.
Просто так склалося, що одного разу обласний депутат від Радикальної партії вийшов з бару «Коза», де він до того прийняв кілька коктейлів «Дантес». Чи то цей напій чи важка праця на депутатській ниві далися взнаки, але мало що завадило зіткненню народного обранця з пам’ятником, який хто-зна звідки взявся у нього на шляху.
– Хто це такий пейсатий? – поцікавився радикал у випадкового перехожого.
– Це не пейси, а бакенбарди, – відповів перехожий, – а пам’ятник цей відомому російському поетові Пушкіну.
– Російському?, – спробував подумати депутат і з третьої спроби йому це вдалося. – Ей, ти, – крикнув він навздогін незнайомцю, який намагався втекти від надокучливого депутата, як Ляшко від відповідальності у коаліції. – А де у Тернополі пам’ятник лідерові моєї партії?
Чолов’яга був уже далеко і тому не зовсім точно почув першу букву у слові «лідерові»:
– Ще чого не вистачало, – встиг він крикнути, перш ніж зник за рогом, – щоб у файному місті пам’ятники таким ставили.
Ну ні, – подумав радикал і цього разу з другої спроби, – швидше небо впаде на землю, ніж тут буде стояти пам’ятник москальському писаці.
– Швидше небо впаде на землю, – повторив він за якусь мить, не відриваючи погляду від екрана смартфона.
– Дивно, – подумав депутат і якщо читач вловив прогресію, то зрозумів, з якого разу йому це вдалося. – Чомусь не працює. А мало б, адже з допомогою цієї мантри Ляшко під час голосування за бюджет спромігся вибити кілька десятків мільйонів доларів для своєї фірми.
– Ну ні, то ні, – не впав у розпач слуга народу і коктейлів, – обійшовши пам’ятник кілька разів. – Значить так, цього зносимо і на його місце ставимо пам’ятник Олегові з вилами у руках. – Хоча ні, – встиг він таки наздогнати думку, яка вже втікала, – не ставимо, а садимо, але таки з вилами в руках. Щоб якби що і хтось спробував посадити нашого лідера, а він гоп і вже сидить.
І щасливий, що вирішив чи не найнагальнішу обласну проблему, депутат пішов у напрямку своєї домівки, не задумуючись над тим, що в історію можна увійти, а можна і вляпатися. Хоча якщо в назві твоєї партії присутня речовина, вляпатися у яку ніхто не хоче, то шанси увійти хоча б куди-не-будь у тебе мізерні.
Андрій БЕРЕЗОВЧУК