Гріховна історія від Дзвінки Торохтушко

Вік живи – вік учись. От! Шоб знали. Наука в ліс не веде.
Їду попри Почаївський Духовний Центр (ПДЦ скорочено). А в них там якась церковно-приходська школа по шабатах працює. В том смислі, шо приходить дитьо туди в шабат утром і його там весь день вчать церковному всякому.
А вечором заходять в маршрутку дві бабушки. Одній десь рочків так сорок дев`ять, а другій на сорок менше. Обидві у хіджабчиках православних і зі світлими скляними очима.
– Ану, розкажи, шо вас там батюшка вчив? – питає та, що їй сорок дев`ять рочків.
– Абрам породив Ісака, Ісак породив Яківа…
– Таню, не Абрам, а Авраам. І не Яків, а Іаков.
– Бабо! А як Абрам міг родити? Він же – мужик. Чи йому живота різали в роддомі? – питає голосно Таня.
Маршрутка лягла, а в шофера Володьки розв`язався пуп і він ледве пропетляв, щоб не в`їхати в яму.
– Таню, завтра підеш до сповіді! Гріх таке думати! То диявол іскушає. В Авраама Сарра була старенька…
– Добре, бабо. Але я не думаю про скоромне і взросле. Батюшка казав, що Бог за то карає сильно.
– Правильно казав.
– А ше казав, шо може покарати так, як Адама і Єву. Вигнати з раю на мороз і не дати ні сокиру, шоб дров нарубали, ні крупи, ні картошки. Бо Адам і Єва так згрішили і з`їли яблуко, що самі до Рождества не дожили і через них люди вже шість тисяч років на Землі мучаться.
– Ой! – Зітхає старша бабушка. – Бідні ми, темні!
– Грішники, – впевнено каже молодша. – Думаємо всяке небожеське. І в школі вчать гріховного. Історію переписують…
– Не вчи, історію, Таня! – Каже бабушка, що їй сорок дев`ять.
Вчи Біблію. То хоть в монастир підеш.
– Хочу в москву в монастир. Там годують харашо, багато моляться і Кремль видно, – каже молодша бабушка.
“ПДЦ” – Думаю я. (В смислі, шо – пиздець)
Короче, поняли? Людям потрібно було 6000 років, шоб народитись на морозі від голодних Адама і Єви, стати руsкім гомо еректусом, залити водкою сапієнс, культивувати загадочну душу, увірувати у власне месіанство на всю глибину Абрамового лона, побудувати моsкву і навчитись варити щі.
Це ПДЦ. (почаївський духовний центр)
Та мій Пращур, будучи старостою славного мегаполісу Трипілля, років так тисяч п`ятнадцять тому, сидів перед Різдвом коло печі автономного опалення його двоповерхової хати, дивився у вікно як падає сніг і наминав із мальованого полумиска борщ з ребрами, домашнім хлібчиком і сметанкою.
А в пузатому горщику вже умлівали в мікрохвильовому п`єцу варенички і банячок шкварочок. Поруч парувала прісниця з пересмаженими тертюшками і макітерка білих грибочків у вершковій заливці, а на столі стояло два глечики. Один з узваром із сушених плодів, а другий – провокативний і запрілий з боків. З холодним пивом.
Пращур, як справжній лицар, пив узвар. Він, взагалі, вважав, що пиво може довести жінку до гріха. Особливо, коли чоловік його забагато вип`є. І тому ніколи при жінці не пив. Хіба з кумом. Але, коли з кумом – то не гріх.
Так от. Коли мій Пращур перед Різдвом відверто бив байдики у засніженому Трипіллі і думав, що покласти жінці під ялинку: нового праника до ручної стіралки, рубля для прасування, чи мальований горщик-мультиварку з глиняними табличками рецептів, він же міг змінити історію.
Якби моєму Пращуру, славному старості славного міста Трипілля, хтось подзвонив у дзвони, чи кинув в “приват” повідомлення з пращі, чи прислав месиджа в скриньку Trypillya.ua голубиною поштою, все могло бути інакше.
Достатньо було дати знати, що Бозя виганяє з раю руsких дармоїдів. І все.
Мій Пращур, звичайно, постав би перед важкою дилемою : стати волонтером, чи скооперуватися з амазонками. Це було б для нього дуже непросто – зробити вибір.
Але, я думаю, що Пращур, як людина мудра і щирий українець, зайняв би державницьку позицію на двох стільцях однією дупою.
Тобто він однозначно сказав би своїм синам, щоб винайшли колесо на кілька тисяч років раніше. І вчепили його до воза. Незалежно від того, чи доведеться розкошелитися і насипати тим юродивим мішок бараболі, чи скооперуватись з амазонками і насипати голодранцям по саму зав`язку. Щоб та голота по світу не розповзлася.
Другий варіант Пращуру , напевно, чисто по-куркульськи подобався більше. Як і амазонки. Красиві озброєні дівчата в блискучих обладунках, верхи на конях.
Пращур спав і бачив їх. Він, взагалі, вважав, що гарні дівчата мають їздити на красивих колісницях…
Слід сказати, що Трипілля дісталось Пращуру в дуже непростий історичний період. Ще незадовго до того там панував нормальний стабільний матріархат. Трипільці чітко знали, що вони – буфер між Європою і Азією. Тобто – ситуативні скіфи.
Але певно глина, з котрої Бозя створив трипільців, була погано загартована. Бо так сталось, що суспільний лад змінився, трипільці-чоловіки поїхали на заробітки
до Гізи і Луксора. Побачили там мальованих фараонів в спідницях, захопились гендерною політикою і почали вимагати собі рівних прав. А невдовзі в Трипіллі пройшов перший гей-парад. Після якого частина скіфів почала вважати себе руsкими. І проголосила про свою патріархальну орієнтацію.
В жінок, навіть, в амазонок, опустились руки і вони сказали чоловікам: ” Та любіться ви, хоч конем!”
На кордрнах Трипілля з`явилась орда і амазонки пішли в добровольчі батальйони.
А потім ось таке… Бозя перед самим Різдвом вигнав з раю Адама і Єву. В Трипіллі про це взнали запізно. Коли весняні сніги зійшли. І амазонки розтали в потоках історії.
А в цих відморожених народилось двоє царенят: Кайло і Хуйло. Вижив, подолавши нелегкий харчовий ланцюг канібалізму, лише молодший…
Але то таке. Історія. Ніхто в неї не повірить. Бо знати справжню історію – гріх. Так батюшка каже з ПДЦ…

Любов Бурак (псевдо Дзвінка Торохтушко)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *