Про нашу духовну зрілість, два світи в державі та вибори без вибору

Коли лікарі хочуть дізнатися про те, чи добре дитина розвивається, чи її розум поспіває розвиватися разом із тілом, то ставлять такий експеримент. Їй показують картинку, на якій маленька дівчинка зачіпляється за лавку чи дерево, падає та плаче. А далі дитину запитують: – А, як ти вважаєш, хто винен у тому, що ця маленька дівчинка впала та й плаче? Якщо дитина ще мала та недорозвинута, то вона обов’язково скаже, що винна лавка чи дерево. Якщо ж вона вже більш зріла, то добре розуміє, що ні лавка ні дерево не можуть посунути себе перед дівчинкою. Їх дівчинці потрібно обходити! Якщо діти це вже розуміють, то значить, що вони вже дозріли, а деяких із них уже можна брати до школи.

Щойно ми з вами читали такий важливий для християн акафіст, який має назву «Слава Богу за все». Чим він важливий? Тим, що повертає наші думки в правильне русло. Нам потрібно розуміти, що всі наші біди та проблеми, які нас упродовж життя знаходять, всі вони через нас самих. Зазвичай, ми знаємо конкретних людей, які винні в наших проблемах. Ми знаємо всіх своїх ворогів і недоброзичливців. Знаємо тих, хто на нас чарує, хто нам робить шкоду, хто розпускає про нас недобрі чутки. А ось нині Господь хоче, щоб ми хоч трохи змінили свій напрямок думки. Цим акафістом і його прекрасними словами Він достукується до нашого серця показуючи, що в усіх наших бідах винні лише ми самі. Ні дерево, ні лавка за які ми шпортаємося в наших бідах і гріхах не винні. У всьому винні ми самі.

Навіть якщо ми часто не розуміємо цього, то маємо все одно пам’ятати, що своїми вчинками ми завжди наближаємо той чи інший результат. Подивіться на такий приклад. У всі часи історії, коли починалися війни, то люди наповнювали храми й молили, щоб Господь швидше припинив братовбивство та пролиття крові – непотрібне та незрозуміле нам. Звичайно, логіка війни на якомусь рівні зрозуміла – ми захищаємо свою землю від окупанта. Але нові жертви кожного разу показують нам знову й знову, що люди не змінюються та не виносять для себе уроків із існуючої ситуації. Більшість нашого народу живе так, наче нічого не відбувається, наче війна стосується лише тих людей, яких із військкомату покликали на війну. І все. Вони собі воюють, а ми собі можемо жити та розважатися так, як лише захочемо.

Звісно, немає нічого дивного в тому, що люди хочуть нормально жити та не хочуть думати про погане. Але премудрий Соломон нагадує, що «є час розкидати каміння, а є час збирати, є час сміятися, а є час плакати…».

Якщо ми хочемо, щоб ця війна швидше закінчилася, наші храми повинні бути переповнені людьми. І не лише в неділі та свята, але й у будні. І щоб там ми молилися не формально, аби як, але від щирого серця принесли свої болі та страждання перед Його Престіл. Щоб показали, що ми вже змінюємося та хочемо стати іншими. Так, Господи, ми вже все зрозуміли про самих себе, й більше не хочемо бути такими. Ми засвоїли це урок і хочемо жити далі по-іншому, не переживаючи про те, що завтра нас знову почнуть бомбити, а ми – далі гинути.

Ну, а поки перед нами два паралельних, ніяк не пов’язаних між собою світи.  Для одних війна, біда, горе та страждання. Для інших – радість, дискотеки, бари, ол інклоюзів. Звичайно, не варто засуджувати тих, хто вже другий рік живе в неймовірній напрузі. Іноді так жити просто неможливо – треба хоч якось відволіктися. Але «розслаблятися» тим, хто й не думав «напружуватися» – як мінімум дивно.

Потрібно змінюватися усім. Я по собі знаю, що колись у мене було більше можливостей допомагати фронту грошами. Я залюбки ділився тим, що в мене було з нашими солдатиками. Але прийшов такий час, що змінився курс валют, і ми об’єктивно стали всі біднішими в чотири рази – бо був долар вісім, а зараз до тридцяти. Відчуваємо ми себе при цьому біднішими чи ні, але ми реально стали біднішими в кілька разів. А коли зарплату отримуємо не в доларах, це відчувається особливо. Гірше хіба тим, хто її взагалі не отримує. Відтак, те, що ми робимо для перемоги навряд чи можна назвати чимось суттєвим. Але це не означає, що ми повинні про них забути на нічого не робити взагалі! Якщо у нас немає коштів, то ми повинні допомагати своїм часом та волонтерською роботою. Я вже не говорю про те, що всі ми повинні молитися за те, щоб Господь Бог напоумив усіх нас. Усіх – нашу молодь у барах і на дискотеках, і наших пенсіонерів, які знову голосують за банду Януковича, яка прийшла в Раду змінивши свою назву з «Партії регіонів» на «Опозиційний блок». Що нас чекає? Які зміни? Та ніякі, бо до реально влади знову прийшли ті самі люди, що вже були! Нам усім потрібно більше розуму. За це треба молитися постійно та безперервно. Навіть ікона така є «Помноження розуму».

Церква дуже добре розуміє, що не всі люди розумні та не всі однаково можуть робити правильні висновки з побаченого та почутого. Все ж, як би там не було, мусимо жити з усякими людьми – розумними та нерозумними. Для когось ми самі дурні, для когось  – лише придурки.

Часом виглядає те, що більше шкоди нам робить зовсім не Путін, скільки ми самі, коли не хочемо думати. До речі, в кількох країнах світу існує правило, що участь у виборах можуть брати лише ті люди, які офіційно працюють та платять податки. Якщо ти не платиш податків, і нічого корисного не робиш для країни, то чому ти маєш визначати майбутнє цієї країни? Як на мене, це дуже здорова позиція.  А що було в нас? Молодь голосувати не пішла. Пішли лише старі та нездатні робити правильний вибір, пішли по партійній звичці чи тому, що їм просто не було чим вдома зайнятися. А вони пішли та обрали нам те, що стало ще гіршим, ніж було.

Але ж тільки подумаймо: наскільки це великий привілей і радість мати можливість обирати для себе владу! В росіян чи білорусів такого привілею вже давно немає. У них, звісно, вибори є, вони ходять та голосують, але вже давно нікого не обирають. Так і в Америці президента обирає не весь народ, а лише кілька людей. Там така система виборів, і люди з самого початку не будують ілюзій. У нас, в Україні досі є можливість обирати того, кого хочемо.  А нашим людям – все рівно. Вони з одного боку йдуть на майдани де готові померти, але коли потрібно зробити не менш важливий вибір і проявити своє розуміння ситуації –  на жаль, нам часто цього бракує.

Принаймні, ми з вами будемо молитися за все це. Неважливо – чи нас зараз троє чи тридцять троє. Господь Сам говорив: «Де двоє чи троє зберуться в Імя Моє, там і Я буду посеред них». Нас сьогодні четверо, а це означає, що Господь двічі міг би до нас прийти. Дякую вам за молитву. Нехай Господь поблагословить усіх нас. Слава Ісусу Христу!