Ранки у Тернополі особливі (фото)

Ще рано, а проте вже можна стартувати із ностальгією за ранками. Вони у Тернополі особливі. Це аж ніяк не означає, що у Франківську чи Львові вони гірші, а проте — інші.

Бо ж тут йдеться про рідне місто. Те, котре виходжене вздовж і впоперек, а через те знаєш, де пролягає одна тінь, а де — інша, куди варто зазирнути, а куди можна податися й пізніше.

Одна з особливостей прогулянки містом у тому, що можна бути в одному місці десятки разів, а потім усе ж помітити щось нове — якусь деталь, підсвічену променями, гру світла, зрештою, комбінаторика варіантів невичерпна.

Літньоранковий Тернопіль для мене — це перегуки сонячних зайчиків, підсвічені огорожі, тіні на фасадах, ніжне світло. А ще це той час, коли можна побути на одинці з містом — ні тобі шуму автівок, ані галасу натовпу, та й власне — вулиці здаються старосвітсько широкими, хоч танцюй, а будинки великими — навіть оті двоповерхові кам’яниці. Уранці місто геть інше — воно полишене саме на себе, самозаглиблене та самодостатнє, а тому й тебе спонукає до спостережень, неспішного спацеру та вглядання. Вглядання у те, що зазвичай проминаєш непомітно, вглядання у зв’язки між будинками, те, як перегукуються їхні оздоби.

Скажете, всі ці екзегези можна робити восени чи взимку? Так, і матимете рацію. Проте є одне але. Літні ранки тривалі — виходиш з дому о п’ятій чи й раніше й гуляєш ненапружливо й нікуди не поспішаючи безлюдним містом у перших променях. Не так із наближенням осені — час між вранішніми сутінками та світанком коротшає, а що сонце підіймається значно пізніше, то й час безлюддя значно менший.

Але звісно, то все не привід для суму, а радше для замилування моментами. Це нагадування про те, як швидко все минає. Це сигнал про те, що кожна мить неповторна — і це аж ніяк не метафора чи гіпербола, бо спостерігаючи за природою, розумієш наскільки буквальні ці слова.

Зрештою, осінь вже ладнає коци туманів та золото листя — що може бути кращим за такий антураж? Тож, змахнувши непрошену росу сльози та віддавши шану літнім ранкам, варто з нетерпінням очікувати осінніх. Вони ж того варті.

Анна Золотнюк.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *