Стадіон в Білорусі подібний на Старий Млин у Тернополі, – Сергій Притула (фото)

Ну, поїздка видалась!
На матч Білорусь – Україна ми стартанули з Києва бусиком вчора о 8-ій ранку. До Борисова десь під 600км, то розраховували, при всіх розкладах, бути там о 15-16. Весь оптимізм закінчився на кордоні. Спочатку ми дуже довго (десь понад годину) стричали на нашій стороні, черга рухалась ну дууууууже повільно. Думаю, якщо Ви правильно оціните габарити наших прикордонників, то зрозумієте чому. Шкода собачку, таке худе, видно навіть її харч забирають!
Потім «відмітилась» білоруська сторона, яка без зайвих пояснень протримала нас ще 3 години. Аж під кінець один тамтешній офіцер підійшов і адекватно пояснив, що нас не відпускають, бо формують колону. Коли нас назбиралось 1 автобус, 4 буса і пара легкових, під*їхали даїшники, очолили і замкнули колону і, ввімкнувши мигалки, довели нас з 4 години від кордону до стадіону.
Стадіон в Борисові маленький, але дуже затишний. Зовні виглядає як щось середнє між хаткою для хоббітів та музеєм-їдальнею «Старий Млин» у Тернополі. Ні на стадіоні, ні навколо нього немає жодного генделика чи ларочка, тож нашим уболівальникам, яким все ж дуже хотілось «по чуть-чуть», довелось ганяти «в місто», бо стадіон трохи винесений за межі. З іншого боку, відсутність точок з алкоголем позитивно відбилась на кінцевій кількості українських вболівальників на секторах, бо випивших сябри не пускали.
Я їхав з невеликим острахом, щодо того, як будуть розвиватись події на трибунах, бо попередній заїзд запам*ятався невеликим конфліктом з місцевими вболівальниками, які занадто голосно виспівували «Мілєвскій – пьос!». А в мене була зовсім протилежна думка з цього приводу. Трохи пошарпались, але дякуючи мінському товаришу Сергію Ерму та наряду міліції, конфлікт було вичерпано, але осад залишався аж до вчорашнього вечора. А вчора…
Вчора білоруський фан-сектор зустрів нас банером з малюнком скатертини, на якій хлібина і дві тарілки, одна з картоплею, інша з салом, і написом «Принципова гульня. Зустріч братів!». Нам сподобалось. А коли десь на 15-ій хвилині матчу трибуна білоруських фанів зарядила «Слава Україні», я взагалі офігів! Наші сектори відповіли одностайним «Героям Слава», потім у відповідь зарядили любе серцю тамтешніх патріотів «Живє Бєларусь»! Стало зрозуміло, що у нас з*явились нові хороші футбольні друзі! Далі були «Воины света» від сябрів, які ми підтримали. Білоруси, в свою чергу сміливо відгукнулись на наше багатоголосе «Путін х…ло!!!!». Але найбільший цирк був, коли білоруська трибуна заходилась скандувати «Хто не скаче, той москаль!». Думаю, пояснювати, що ми були в легкому шоці і що на серце наче медом полили, зайвий раз непотрібно!
Сам матч не був такий яскравий, як перегуки фанатів. Доречі, було трохи прикро за збірну Білорусі. Стадіон там десь на 14000 чоловік. Було 10,5. З них десь від 1000 до 1500 – українців. Не розумію, чому така слабка підтримка з боку білоруських вболівальників. Виграли і слава Богу! Дорога назад минула без пригод і вже о 8-ій ранку сьогодні ми повернулись до столиці. Достобіса вражень, як на 1 добу, панове. До зустрічі на трибунах у Львові!
P.S. Як ніколи почав цінувати «розу» збірної, яку 4 роки тому подарував вболівальник з Сімферополя. З одного боку герб, з другого – Крим, як невід*ємна частинка нашої Батьківщини! А якими оплесками ми зустрічали розтяжку «Краматорськ – це Україна», яку привезли тамтешні фани!!!
Коротше! Дякувати Богу, в житті є і яскраві моменти! Україно, до перемоги!!! І я не тільки про футбол!

Сергій Притула