Степан Барна: Сцилла і Харибда Петра Порошенка

Степан Барна, депутат обласної ради

26 квітня 2001 року Верховна Рада відправила прем’єр-міністра Віктора Ющенка у відставку. Після цього почався його стрімкий політичний злет, вищою точкою якого став Майдан, далі, на жаль, почалось політичне падіння.

Якщо не вдаватися в складний економічний аналіз, Ющенко, перебуваючи на чолі уряду Кучми, здобув прихильність більшої частини громадян нашої країни, зробивши лише декілька економічних кроків.

По-перше, новий прем’єр відмовився від практики короткотермінових кредитів, взятих у комерційних банків для виплати зарплат бюджетникам. Відсотки за цими кредитами коливалися до 70 % річних. Ідеологом цієї схеми був віце-прем’єр з економічних питань Тігіпко, до речі, на той час співвласник «ПриватБанку».

По-друге, Ющенко відмовився від бартерних схем, що дозволило наповнювати бюджет.

І по-третє, як результат – погашення заборгованостей по пенсіях та зарплатах.

Не будемо зараз говорити про політичну кон’юктуру і очікування, але факт залишається фактом. Ющенко – єдиний політик, який зійшов на політичний Олімп завдяки економічним крокам та програмам, що дали результат. Й українці цей результат відчули «уже» й «зараз».

Сьогодні багатьох здається, що вони відчувають дежавю – 90-ті роки вже минулого століття. Бандитські розборки. Пограбування банків, кілери, замовні вбивства.Привид 90-их торкнувся і мільйонів наших співгромадян. Почалися затримки із виплатою пенсій і особливо зарплат бюджетникам, зріс рівень безробіття. Малий бізнес придушено, підприємці стрімко згортають свій бізнес. Все більше експертів говорять про дефолт.

На Україну накочується хвиля загальної апатії. Політика перетворилася на марудний, із затягнутою кінцівкою фільм. Як влучно висловилася одна моя добра знайома: «Не могу сказать, что что-то стоящее, но бросить смотреть не получается – интересно, чем этот бред закончится». Чи не найкраща оцінка сучасних українських політичних процесів.
Економічні проблеми, з якими зіштовхнулася Україна в 2012 році – інші, ніж в 1999. Але вони, як і в кінці дев’яностих, вимагають рішучих невідкладних рішень. Технічно простих, але не підйомних у світлі української реальності.

За особистим аналізом та експертними оцінками це: вимивання шалених грошей із Державного бюджету через держзакупівлі, нищення малого й середнього бізнесу, відсутність інвестиційної привабливості.
За даними експертів, чиновники розкрадають від 40% до 50% всіх коштів, або 40–50 мільярдів гривень, що спрямовуються на держзакупівлі. І за останніх два роки ця цифра зросла. На держзакупівлі у 2011 році було спрямовано 135 млрд. Ця сума на 75% більша, ніж у 2010 році (77 млрд). Все це відбувається через вдвічі, втричі завищені ціни.
І якщо вірити експертам, то за два роки було вкрадено 100 млрд. грн. бюджетних коштів.

Другий аспект проблеми – це відкрита війна проти малого бізнесу. Новий податковий кодекс та намагання вирішити проблеми дефіциту державного бюджету призвели до того, що за два роки майже 200 тисяч підприємців припинили свою діяльність. Це в свою чергу призвело до збільшення кількості безробітних. Навіть за офіційною статистикою ця цифра сягнула 546,6 тис. осіб, або 2% від кількості всього населення України працездатного віку. За неофіційною статистикою кількість безробітних в Україні перевищує мільйон осіб.

Ще одна нагальна проблема – припинення вимивання грошей з України через офшорні зони та збільшення інвестицій в реальну економіку.

Цифри тут теж вражають. З Україною в Кіпр, за даними офіційної статистики, вимито – 6,3 млрд дол. Це кошти українських підприємств, які проходять повз державну скарбницю, яка на сьогодні, як відомо, напівпорожня.
Сьогодні в уряді й у середовищі Партії регіонів немає жодної людини, яка б могла хоча б частково розв’язати ці проблеми.
Тому місячна епопея із призначенням Петра Порошенка на фоні перелічених економічних проблем України не виглядає такою вже й абсурдною.

Тому політичне майбутнє Петра Порошенка буде залежати від того, як швидко й оперативно він зможе в уряді Азарова дати імпульс вирішенню економічних проблем, які нависли над Україною.

Найскладніша з цих проблем – припинення вимивання держбюджету через держзакупівлі. Оскільки цей «бізнес» сьогодні повністю контролюється оточенням Януковича. І спроба пригальмувати «донецьких» однозначно приведе до жорсткого конфлікту.

Друга проблема – малий бізнес. Зокрема, припинення тиску контролюючих структур. В Україні 88 органів влади тероризують малий бізнес. Це визнав сам Азаров, який сказав, що досі 88 органів мають контролюючі повноваження, 37 органів видають документи дозвільного характеру, 34 анулюють ліцензії, 21 має право припиняти або призупиняти господарську діяльність. Ці всі органи стали для малих підприємців справжніми «колами пекла».

Україна посіла 152-ге місце серед 183-х країн світу за простотою введення бізнесу. У рейтингу з відкриття бізнесу країна посіла 112 місце, захисту прав інвесторів – 111 місце, отримання дозволів на будівництво – 180 місце, реєстрації власності – 166 місце, ліквідації бізнесу – 156 місце. Україна у міжнародному рейтингу (Doing Business) за простотою сплати податків перебуває на 181-му місці зі 183 можливих. Ці рейтинги жахають.

Але це проблема, яку теж доведеться вирішувати новому міністру економіки. До речі, мер Вінниці Володимир Гройсман, якого називають людиною Порошенка, отримав на мерських виборах найкращий результат в Україні. За нього проголосувало майже 80% вінничан. І не в останню чергу через співпрацю із малим бізнесом. У Вінниці діє єдина в Україні ефективна система «прозорих офісів».

Третій момент – інвестиції . Із Порошенком говорить як ЄС, США так і Росія. Тому Порошенко за своїми можливостями щодо залучення інвестицій вартує 10 каськівих із його програмами залучення інвестицій в Україну.

Резюмуючи, можна сказати, що Янукович залучив у свій уряд людину, яка може дати відповіді на складні виклики економічного сьогодення. Питання лише в тому, як Порошенко пройде між Сциллою і Харибдою – інтересами кланів та інтересами держави. Але зрозуміло одне – із цієї посади він піде або зі щитом, або на щиті.

Коментарі вимкнені.