Безумовний рефлекс. Дзвінка Торохтушко про суто українські вбивства

Схильність вбивати є у всіх без винятку. Ті, хто кажуть, що не здатні на вбивство, або лукавлять, або є за природою своєю латентними маньяками.
Бо здатність вбивати закладена в людині від початків існування самого людства. Смерть є рушієм природного відбору. Виживають сильніші. І це добре для виду, котрий хоче зберегти здорову популяцію.
Але це в тварин. В них все просто і все в рамках законів природи. В людей інакше. Люди схильні ускладнювати собі життя. І так само нам притаманно ускладнювати смерть.
Люди вибудували собі ідеології та догми. Згідно яких тварини – примітивні істоти, рослини, – взагалі, не живі створіння, а ми, люди, – найвища ланка харчового ланцюга на планеті Земля.
У мене є нав`язлива підозра, що саме такою поведінкою людство вгробило вже не одну планету. Бо надто підозрілою є наша блакитно-зелена жива планета в мертвому космічному просторі навколо. Тварини б такого не зробили.
Але я не про те. Не про вбивства планетарного масштабу. Я про суто українські.
Українці схильні до вбивства, як, мабуть, ніхто інший. Достатньо погортати сторінки світової історії, щоб втомитись рахувати загони українських soldier of fortune. Наші рейнджери, добровольці, волонтери брали участь в усіх світових побоїщах.
Але ми соромимось цього і цнотливо відвертаємось від них. Списуємо їхню діяльність на гарячі голови, політику, спрагу свободи, безвихідь і чортищо.
Нам соромно бачити в наших лицарях героїв. Нам, українцям, соромно зізнатись собі, що вони в нас були. Приховуємо, що вони в нас є. І, чомусь, всіма своїми інстинктами печерного довбодятла, намагаємось зробити так, щоб їх не було в майбутньому.
Це також наша, суто українська, схильність вбивати. В зародку, ще до народження. Залякуванням, затуркуванням, загнобленням. Не задумуючись, що чинимо національний суїцид.
Нічого важливішого, ніж: що про нас люди подумають, немає. Які люди – неважливо. І те, що чужі та відверті вороги скористаються з цього – теж .
Що нам чужі? Важливо, щоб свій сидів тихо і не висовував голову, не баламутив суспільство і не осоромив нас, таких мирних і хлібосольних, перед сусідами, друзями і ворогами.
Оце і є латентна маніакальність. Схильність до великого вбивства заради торжества дрібних амбіцій. Або, як в нас люблять казати – “заради чистого спокою”.
Під національний суїцид завжди підтягуються високі ідеї, глибока мораль і вселенська духовність. Знаходяться епохальні лідери і плекаються лідери епічних думок. Заради акції національного суїциду збирається критична маса авторитетних людей, котрі навиворіт припасовують Україну на мапу світу. І, котрі пропагують доцільність самогубства, як акту вселенського спасіння. Переважаючий аргумент – все робиться по волі Божій та в ім`я Боже. А Бозя дивиться на то і за голову хапається:
– О, Боже! Хіба я такого вчив?
Але Бозі сказати слова не дадуть. За протоколом не годиться. В нього на те є речники. Святі, священні і освячені Святим Письмом. Котрі спрямують акт суїциду в потрібне духовне русло.
Це колись українці вірили, що Земля стоїть на трьох китах. Потім їх привчили до догми про Третій Рим. Зараз актуально, щоб українці увірували, що “Третій Рим” – то не “Синій Кит”, а щось біде, пухнасте і високодуховне..
Часова спіраль зробила ще один виток. В нас знову війна. В нас знову епоха Героїв. Епоха добровольців, рейнджерів і soldier of fortune. Але не в чужих краях, не в світі широкому. В нас вдома. В Україні.
І суспільство українське не готове їх прийняти. Але готове вбити і знищити. Десь в генотип українця, в нашу гаплогрупу R1a, закралась якась чортівня, котра нищить нас зсередини. У всіх сферах життя нищить і руйнує.
Недавно у Відні я бачила, як майстри чистять від промислової кіптяви собор святого Стефана. Віденці це роблять раз в кількадесят років.
В Будапешті так само ретельно вручну відчищають собор святого Іштвана, по міліметру реставрують фрески і розпис, детально, за старими кресленнями і макетами, відбудовують вулички Буди.
Українці – духовна нація також. Таких яскравих салатових, рожевих, голубеньких пеньюарів на старовинних храмах, як в нас, немає ніде в світі. Ми йдемо до Європи. Ми навчились робити євроремонт скрізь, куди дістане квачик-тицявка для красивої побілки.
А що під нею? Байдуже, головне, щоб красиво вибирало очі.
Не дуже хочу писати про “гроби побілені”. Але… Вони в нас скрізь. І всередині нас теж. Ота чортівня в гаплогрупі, котра провокує свідомий національний суїцид.
В нас все побілене. Старовинні храми і кам`яниці, новобудови, паркани, бордюри, дерева. І ще душі і совість. Вапном. Щоб гідність наверх не пробилась. І, щоб за тою красивою побілкою не було видно ментального сифілісу “Третього Риму”. Не дай Боже! Що люди подумають?
Ми так і живемо. Щоб про нас, часом, чогось не подумали. І зовсім не задумуємось над тим, що реально думати про нас ніхто не буде. Доки ми самі не почнемо думати власною головою.
Ота чортівня з нашої гаплогрупи R1a виводиться лише під тиском розуму і самоповаги. І ще освітою.
Не постсовєцьким сурогатом, котрий ми практикуємо досі на власних дітях. Наша школа – такий самий гріб побілений, як і інші інституції. І розплачуватись за це в майбутньому будуть діти, котрі опиняться на світових життєвих роздоріжжях з багажем нікому не потрібних знань.
Я проти шкільної дисципліни “Християнська етика”. Категорично проти. Бо маю надію, що в Україні, все-таки, діє Конституція. Бо маю надію, що в Україні ще хоч десь існує здоровий глузд.
Хоча… Днями бачила пляшечку для свяченої водички у формі Матінки Божої. Відкручуєш голову Богородиці – і сьорбаєш святу водичку… Духовність і естетика в одному флаконі практичності.
Чомусь, мені бачиться доречним інше. Світ міняється і глобалізується, кордони стають прозорішими. Колись же ми відкотимо камінь з нашого гробу і вийдемо в світ.
Нашим дітям жити в тому глобальному світі. Тому вважаю доречнішим дати їм ази релігієзнавства, щоб не виглядали закостенілими йолопами в спілкуванні з євреями, мусульманами, буддистами, індуїстами.
А “Християнської етики” можна вчити дітей і в недільній школі при церкві, і вдома, якщо родина практикує християнський спосіб життя.
Християнство – не просто релігія, філософія і наука. Християнство – релігія любові, філософія любові і наука любові. Ним потрібно жити, а не читати з підручника.
Християнство не можна вводити шкільним предметом. Бо на виході ми отримаємо не науку любові, а легалізацію доктрини московських попів у 2/3 українських шкіл. І вкорінення мутацій вбивчої чортівні в гаплогрупі R1a. Котра нас просто доб`є нашими ж руками.
Не даймо себе зруйнувати!
Шануймося, бо ми того варті!

Дзвінка Торохтушко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *