Принадливий Тернопіль. Текстура міста

А заразом пригадалися слова тинктура і (зовсім не зрозуміло чого) лігатура.

Хоча останнє, либонь, навіть природніше продовження текстури, як перше. Бо ж сплутуюче закляття місто таки накладає. Хочеш того чи не хочеш, виводить на пройдені шляхи й звертає увагу на бачене, пропонуючи пройти ще кілька разів по колу. Головне, щоби то не було vicious circle, а проте хто зна. Сирени повторення солодкоголосно заманюють – як не піддатися знову розгляданню тріщини, віднаходити розбіжності/схожості кольорах і фальорах, однорідності й різнорідності.

Іржа, нашарування фарби, відшарування фарби, кольори давні й нинішні, позірна гладкість й шершавість, бо текстура – то не тільки на дотик, а й на те, який вигляд воно має, не обов’язково торкатися, аби відчути, проте й не завадить.

Тож текстура – як накладання й змішування – а почасти якраз не змішування, а протистояння – шарів. Проте головне те, що за всім тим стоїть. А за тим всім тинктура з людей, звичок, вчинків, і так далі аж до сьомого коліна, настояна на етері часу.

Анна Золотнюк.