У Тернополі був знаменитий, але казка закінчилась, — Володимир Гевко

Знаєте, у Тернополі практично не буває знаменитих. 
Це місто абсолютно буденних і простих людей. Котрі тримаються середини і їм так добре.
І тому, коли серед простих запалюється хтось незвичайний і знаменитий – якось навіть не віриться, що це у нас, у Тернополі. Адже у Тернополі не буває знаменитих.
Коли дивишся трансляції з чемпіонатів світу, глянцеві професійні фото з титульних поєдинків і вже навіть звик до обличчя і прізвища – то навіть складно уявити, що він з-під Тернополя. Адже так не буває, щоб фото переможця з крутого турніру з-за океану, а потім він вертається сюди, де цукрові буряки на полях і кури порпаються влітку на дорогах. Як же дивно і водночас гордо було читати заздрісні коментарі на світових і російських пабліках, де вболівали тисячі за своїх, а нагорода вкотре їхала під Тернопіль. Це було унікальне явище, коли Кременець був вгорі над Росією, США, Казахстаном, Туреччиною і Польщею.
Я ніколи ні в кого не брав автографів, бо це безглузде заняття, але коли років десять тому я випадково з ним перетнувся, то заціпенів і не придумав нічого кращого, аніж попросити підписати блокнот. Але ручка розламалась на друзки у його чавунних руках і це був найкращий автограф.
Ця казка тривала дуже багато років, з року в рік чергова медаль, кубок і перемога на вендетті. Це був своєрідний наркотик – щоразу відстежувати новини і бачити переможця.
Позавчора казка закінчилась. Розламалась на друзки, як моя ручка перед автографом. Але залишила по собі неймовірну кількість яскраво написаних сторінок.
Дякую, Андрію.

Володимир Гевко

Джерело: соцмережі