Забрати собі державне, але не тихенько вночі, а гордо і вдень – це і є найважливіше завдання сучасних українців, – тернополянин Володимир Гевко

Може й добре, що наша держава зараз так безпомічна.
Це може бути шансом стати більш самостійним на персональному рівні, навчитись самому давати собі раду у побутових і майже-побутових речах. Бо ми всі завжди чекали, що спільний, не-приватний простір – це територія відповідальності держави, вона мусить опікуватись його станом. Бо десятки років радянська держава опікувалась і привчила не лізти і навіть підкріплювала ці знання бляшаними попередженнями на трансформаторах, з черепом та блискавками. Нє влєзай – убйот.
Насправді чим менше держави в країні – тим свіжіше, вільніше життя у ній. Звісно, при умові, що непідконтрольні державі сфери не байдужі людям.
Прикольно спостерігати, як у наші складні часи люди старші, навчені не лізти, залазять у свої мушлі і зосереджуються на приватному, а молоді пробують займати території, покинуті державою. Юні сталкери, ре-освоюють наново контроль за тими, хто двадцять років був неконтрольованим. Звісно, це, в основному, несистемно і радше з романтичних міркувань, але хіба романтика – не потужна сила, чорт забирай? Романтика рятує лютий як місяць, а лютий – це те, з чого почалась чергова Україна, країна червоних паперових сердець.
І найдивніше, що покинуті території не заростають чагарниками.
Звільнені квотами ефіри прекрасно заповнились якісною українською музикою і, вмикаючи радіо на будь-якій хвилі, вже є відчуття що так було завжди.
Трошки посунута реформою освіта відклала червону ручку і пробує вивчати імена дітей.
Повністю ліквідована ДАІ не призвела до транспортного колапсу, а вивела на вулиці міста юних не-пузатих полісменів, хай навіть трошки пафосних, але з притомними очима.
Забрати собі державне, але не тихенько вночі, а гордо і вдень – це і є найважливіше завдання сучасних українців.

Володимир Гевко

загрузка...

Comments are closed.