Картини у тернопільських калюжах. Неймовірні фото Віри Перун

Скачу нині зранку від калабані до калабані на роботу. Уважно дивлюся під ноги, аби не плюхнутися з розгону в першу-ліпшу й за кілька метрів від входу в редакцію застигаю: в калюжі відбилися куполи Архикатедри. «Ну й картина…» – промайнуло в голові й одразу осяяло: «Треба сфотографувати». Оскільки фотоапарат у потрібних випадках ніколи не знаходиться в рюкзачку, то вирішила гайнути під час обідньої перерви й поклацати.

Спочатку помчала на «Дружбу» (була одна журналістська справа). І вже звідти напівприсяди ішла на роботу. На перехресті вулиць Миру та Дружби зупинилася позаду якогось авто, примірялася до калюжі і давай фотографувати. Колую біля ямки з водою, присідаю, нахиляюся. Наробила кілька знімків, завішую апарат на шию, розвертаюся, щоби перейти дорогу, аж бачу дядько виліз із машини і з відкритим ротом дивився на мою фотофізкультуру. Побачивши, що я закінчила клацати, запитав: «А що ви робите?» і тицьнув на калабаню. «Калюжу фотографую». «А-а-а», — ошелешено протягнув дядечко й поліз за кермо, а я подалася далі.

Неподалік від зупинки на Миру на мої приглядини до калюжі звернула увагу літня жіночка. Підійшла ближче, позиркала, зробила квадратні очі й мовчки відійшла на зупинку. Надалі обійшлося без зайвої уваги перехожих.

До редакції дострибала зі 109 фотографіями на карті пам’яті. Сіла переглядати, чистити зайві і ахнула: наші калюжі — то майже ідеальні рамки для сякої-такої фотокартини. І побачити в тих калюжах можна багато чого, а не тільки, як радив Довженко, зорі. Все, що хочете ви. Отак станеш на калюжею — і ніби не видко нічого. А присядеш, нахилишся, прихилишся — і щось цікаве потрапить в поле зору. От ми жаліємося, що ноги мокрі, чобітки «квакають», штани просяться на батерею, а спідниця до них — за компанію. І плям болотяних купа, відмиваєшся-відтираєшся півгодини. Але варто глянути на те все трошки по-іншому, схилити голову і побачити маленьке диво, маленький шедевр погоди, як злість відступає.

Краса та й годі… Так що, народ, як захочете бачити в калюжі бруд і сміття — то таких нагод у вас буде на кожному кроці, а як заманеться щось красивіше споглянути — то на тому ж кожному кроці і в кожній ямці, наповненій талою водою чи дощем, на вас чекає щораз нова картина.

П.С. Застереження профільним управлінням Тернопільської міської ради: не вздумайте від таких калюжно-ліричних настроїв дірки на дорогах залишити назавше!