Катам я ніколи не здамся живою, — Анна Браславська з Тернопільщини. Частина друга

Матеріали з архівних документів.

Браславська Анна, дочка Кирила і Федори, народилася 1922 року в селі Тилявці, В. Дедеркальського району Тернопільської області, українка, мало грамотна, рільничка, незамужня. Санітарка УПА – псевдо “Катя”.

Я стала безрадна серед хати. Вони обидва це запримітили і відразу почали мене успокоювати, що вони не більшовики, а свої – повстанці, та стали з мене насміхатися, що, мовляв, налякали добре. Цей, що привів мене звертався все до того лисого “друже провідник”. Цей, ніби провідник, десь вийшов на кілька хвилин. По короткому часі вернувся і приніс вечерю, а мені приніс води, щоб я вмилася та помила ноги. Повечерявши, мене відвели в другу кімнату спати, а самі ще щось довго говорили. Опісля цей старий ліг спати, а цей, що зі мною прийшов, щось довго писав (я не могла чомусь заснути і це все бачила).

Рано повставали. Я попрятала в кімнатах, причому голосно говорила. Цей старий звернув мені увагу, щоб я говорила лише півголосом, а також не виглядати у вікна, чи виходити надвір. Казав, щоб держати цілковиту конспірацію. Після снідання, яке подала господиня хати, цей старий десь вийшов і через півгодини часу повернувся назад з великим пакунком паперу в руках, розложивши на столі сказав до мене таке:

“Будемо щось трохи читати, щоб не було скучно”, та став розкладати по столі нашу національну літературу.

Була там така література: “Ідея і чин”, “За Українську Державу”, “Повстанець”, “Перець” і інше. Також була література бита на машинці, якої заголовки не пам’ятаю. Опісля приніс машинку і кличі менш-більш такого змісту (всіх не пам’ятаю):

“Смерть Сталіну і НКВД”, “Не дати ні одного кілограма зерна сталінським бандитам”, “Закопувати зерно”, “Не датись винищити нас голодом” і інші. Він почав бити на машинці ці кличі. Пізніше цей старий прочитав декілька уривків з літератури і, звернувшись до мене сказав:

“Ну, що ж, ще вагаєшся, ще не знаєш, де ти є. Я не можу тобі сказати хто я є, але мушу, тому, щоб тебе заспокоїти. Я є провідник з краєвого проводу, а це мій помічник” – вказуючи на того, що мене привів. Дальше каже таке:

“Ми недавно прибули сюди, так що нас теренові друзі мало знають і ми також ще мало знаємо терен та теренових друзів. Ми прибули сюди, щоб трохи підігнати роботу, а то тут слабо дуже йде. Тепер ми роботу пустимо в ширшому масштабі, втягнемо до праці багато молодих хлопців і дівчат, які ще живуть легально, от тоді робота піде дуже добре, а роботи для всіх хватить”.

Після цієї розмови і цього, що бачила: машинка, література, кличі, пісні повстанчі, які вони обидва потихо співали – це мене так переконало, що я цілком повірила, що це свої і почала з ними щиро говорити про все, що знала, не скриваючи перед ними нічого. Опісля він почав мене питати таке:

“Ви, Ганю, ходите по селах, як там у селах люди, чи ще держаться, чи не впали ще духом і чи є ще молоді хлопці, з якими можна буде щось робити; приміром, чи знайдуться такі, що зараз підуть в УПА і чи будуть добре битися з більшовиками?”

Я відповіла, що про всі села не знаю, але в тих, що я перебувала, то ще дуже добре держаться люди. Є тільки одиниці, що хотять більшовиків. Далі він каже:

“Схарактеризуйте мені кожне село зокрема: як стоїть, які є люди в селі, з якими можна працювати, а які є сексоти, та які хочуть більшовиків”.

Я відповіла, що можу сказати тільки про своє село, а про інші, то я не знаю докладно людей, а знаю декого і то тільки поверхово.

“Ну, то скажи про своє село, чи є там такі хлопці, що можна було б з ними повести працю добре в селі”.

Тоді я йому сказала, що такі хлопці є. Вже давно вони мене просять, щоб я їх завела у відділ, бо в них зброя є. До таких можна зачислити: Котюк Григорія, Микомелу Григорія, Микомелу Юрка. Сексоти – явні, це є: голова сільської ради Лукащук Іларіон, Юцик Іван та малярів онук – Юрчик.

Тоді він мене спитав, звідки я знаю, що Юрчик сексот. Я відповіла, що не тільки я знаю, але знає ціле село, бо було видно його роботу. Тоді вони обидва подивилися і сказали, що не може бути, щоб Юрчик був сексотом.

Далі цей старий сказав таке: “А чи добре повстанці роблять, що вішають сексотів?”

Я йому відповіла, чому ви мене питаєте, ви ж самі знаєте, чи добре, ви є провідник. На мою думку – кажу я, це добре, бо коли б їх не вішати, то до цього часу не можна було б перейти дороги. Тоді він сказав, що ще одного знає в моєму селі сексота, який був комсомольцем ще за першої більшовицької окупації – це Борщинський Віктор. Тоді я сказала, що це не правда, що Борщинський є свій чоловік і то дуже конспіративний і багато допомагає повстанцям. Це найкращий чоловік в селі. На це вони мені нічого не відповіли. Так ми, перекидаючись словами, пробалакали цілий день. Увечері цей старий збирається десь відходити і каже:

“Я іду до своєї роботи, а завтра вечором може навідаюся, Ви тут держіть добру конспірацію; бийте далі кличі та літературу” – попращався з нами і відійшов.

На відході спитав мене, чи я не маю жодної зброї, чи стрихніни, щоб у випадку чого покінчити зі собою. Я сказала, що не маю нічого. Тоді він приобіцяв завтра принести пістоля, і з цим відійшов. Ми залишилися удвох і лягли спати.  Другого дня ми були тільки удвох з тим, що я прийшла. Нічого такого ми з ним не говорили. Він бив на машинці кличі і літературу. Трохи читав мені літературу. Опісля спитав мене, як молодь держиться у с. В. Фільварках. Чи є там добрі дівчата, яким можна було б доручити роботу. Я сказала, що там мало знаю людей; знаю тільки добре три дівчини, а саме: Сяню, Надю і Ганю. Прізвищ їх не знаю. Більше нічого замітного цього дня ми не говорили.

Увечері прийшов цей старий, щось довго обидва говорили в другій кімнаті, опісля спитав мене, як я чуюся, і дав мені того пістоля, що попереднього дня обіцяв. Це був дуже маленький пістолик “шістка”, та спитав мене, чи я вмію ним орудувати. Я відповіла, що не вмію. Тоді він звернувся до того другого й сказав, щоб цей обов’язково мене навчив вдень. Після цього попращався і пішов, сказавши, що завтра прийде знову.

На третій день зранку, цей, що привів мене сюди, вчив мене як обходитися з пістолем та як його розібрати. В пістолі було 6 набоїв. Коли я вже вміла орудувати пістолем і вміла розібрати, тоді він попросив мене, щоб розповісти про своє життя від малих літ. Я сіла й докладно все розповіла йому, а він усе писав. Після того сказав, щоб я підписалась псевдом; я підписалась псевдом “Катя”.

Що він писав – не знаю, бо цього мені не читав. Після цього згадував в розмові про минуле, про деяких повстанців. Він питав мене про Руденка, Чубка, Прометея, Вира, Гонту, Юрка і інших.

Про Руденка питав, чи знаю його і скільки має біля себе хлопців. Я відповіла, що Руденка знаю дуже мало, бо бачила 2 чи 3 рази і то вночі. В цей час хлопців з ним було около 30-ти, це разом з Гонтовими, тому що тоді був і Гонта. Окремо не знаю скільки в Руденка людей. Про Чубка я сказала, що знаю його дуже добре. Тоді він мене спитав, чи я знаю, що Чубко був у більшовицьких руках, там його обмотали і з ним треба поводитися тепер дуже обережно. Про Прометея спитав, чи я його знаю і де він зараз перебуває, та що робить. Я відповіла, що знала його, але він вже згинув. Про Вира спитав, як його здоров’я (він знав, що Вир ранений), та чи я не знаю через кого його можна відшукати.  Так, його треба відшукати, бо треба передати йому медикаменти, літературу та кличі. Я відповіла, що не знаю де його місця, чи криївки, але є одна дівчина, яка повинна про нього знати, бо коли мені було його потрібно, то я завжди його шукала через неї.

Про Юрка я сказала, що він дуже мені знайомий, був колись на Дедеркальщині, тепер в Почаївщині. Я його недавно бачила в Шпиколосах. Опісля він сказав, чи я знаю, що Притула пішов з повинною. Тоді я дуже застановилася і кажу ніби сама до себе: Притула пішов з повинною, це не може бути, це неправда. Тоді він засміявся і сказав:

“Це я зажартував так; він тільки змінив своє псевдо”.

Дальше він мене спитав, чи я знаю ветеринара зі с. Вілії – Григора і що то за чоловік. Я відповіла, що це недобрий чоловік, не наш. Після цього ми поговорили на різні вільні теми і жарти, а між тим він мене спитав таке:

“Чи не шкода вам так марнувати молодих літ, так цілий час жити й боятись людям показатись. Дивіться, сьогодні так молодь веселиться, ходять в церкву, в кіно, в театр, вже є багато молодих хлопців, які женяться, і дівчата, такі як ви, виходять заміж і т.д.”.

Тоді я йому сказала, що це мені дуже обідно таке чути, якщо я раз рішила піти такою дорогою, то я знала, що мене жде, і тепер за нічим не жалію.

Тоді він запитав:

“А що буде, як революційна боротьба ще продовжатиметься два роки, то що ж тоді з вами буде”.

Я відповіла, що над тим не думаю, що буде за два роки. В першу чергу треба пережити. Після цього він вже нічого такого не говорив. Увечері знову прийшов цей старий, щось обидва поговорили, а також і зі мною пожартував трохи, та відійшов, сказав тільки, щоб ми були на слідуючий вечір готові до відходу.

Четвертого дня ми рівнож були тільки обоє з тим, що мене привів. Це була п’ятниця і він майже цілий день постив, та цілий день читав молитовник, який там був раніше на столі.

Підвечір сказав мені, щоб я спакувала літературу і кличі, бо вечором підемо до Вира. При цьому сказав до мене таке:

“Ви, правда, і не думали, щоб тут на передмісті, під носом НКГБ так можна 26 пересидіти спокійно”.

Я відповіла, що ніколи навіть не могла подумати такого, та при цьому додала: а я дурна втікаю аж на Шумщину в Соснівку й там ганяються за мною босяки. А тут спокійно можна переживати. Тоді він мене запитав, в кого я перебувала в Соснівці, та при цьому сказав, що в нього є також знайомі там люди. Я йому сказала, що найбільше перебувала на хуторі у Павлюк Гапки та Горковчук Євки. Тоді він запитав, чи це добрі люди, чи можна коли-небудь перебути з один день в них. Я відповіла, що це 100%-ві жінки, а в Гапки можна перебуть, бо в неї є криївка на полі в картоплях. Вона не є велика, але хлопці: Стьопа і Міша часто в ній сиділи. Тоді він сказав, що цих двох друзів знає.

Продовження буде. 

Матеріали підготував Олег КРИВОКУЛЬСЬКИЙ.

-1 thoughts on “Катам я ніколи не здамся живою, — Анна Браславська з Тернопільщини. Частина друга

  • 00:32 | 27 червня, 2018 at 00:32
    Permalink

    Дуже цікаво! Живі свідчення, написані просто й безпосередньо, — велика цінність.

Comments are closed.