Полягли за Україну у великий день

На Великдень, 4 квітня 1944 року, біля села Колодно Збаразького району енкаведисти розстріляли провідників українських повстанців 1942-й рік. Центральний провід УПА на своєму засіданні приймає рішення про розбудову військових баз на теренах Західної України. Для цього потрібно вести підпільну боротьбу з двома основними ворогами: німецьким фашизмом та комуністичними поневолювачами і формувати збройні сили УПА по всій території України. Отримавши відповідні документи, керівництво Вишнівецького районного проводу ОУН в листопаді 1942 року зібралось на засідання в селі Діброва. Це відбувалося у лісі, неподалік від господарства Микити Казмірчука. Територія добре проглядалась, була виставлена охорона. Зборами керував представник надрайонового проводу «Оса», який оприлюднив звернення центрального проводу про розбудову Української повстанської армії, створення захисних споруд та про те, як вести тактику боротьби у підпільному режимі. Адже всі знали, що війна не буде довго тривати – місцеве населення вже почали грабувати червоні партизани. Також виступив районний керівник проводу «Кобець» (Юхим Левенець, с. Федьківці, 1920 р. н.), який проаналізував, скільки треба для нашої зони військових та де можна розмістити армію, зброю і продукти. Для Вишнівецького району планувалось тримати на озброєнні більше трьох тисяч вояків та, відповідно, стільки ж вогнепальної зброї і на три місяці запасу одягу та їжі. На цей час в районі вже була розроблена військова структура, тому вирішили сформувати чотири сотні: південну сотню «Чіпа» (сотенний Павло Загребельний), центральну (сотник Анатолій Бодасюк), східну («Сокіл») та північну («Голуб»). На нараді були визначені конкретні заходи, які необхідно було виконати на території Вишнівецького району, та керівний склад. Керував роботами надрайоновий «Оса», який мав два помічники – «Меркулу» та «Чорного». Керівником районної префектури СБ було призначено «Зірку» (Юрій Бойчук, с. Чайчинці, 1914 р.н.), його помічниками «Сергія» і «Макара». Військовим референтом призначили «Орлика» (Степан Янюк, с. Колодно, 1917 р. н.), помічники «Буланий» і «Чіп». За мобілізацію відповідав «Чернець» (Костянтин Шиманський, с. Колодно, 1921 р. н.), помічник «Юрко» (Антін Казьмірчук, с. Коханівка, 1924 р. н.). Будівництвом схронів відав «Клепка» (Федір Маліголовка, с. Федьківці, 1921 р. н.), помічник «Лисий». Пропагандою займався «Кобець», помічник «Шило», освітянський референт «Сірий», помічник «Барвінок». Було прийнято рішення укомплектувати сотні протягом десяти днів. Першу сотню сформували 20 листопада 1944 року в селі Колодно під керівництвом «Чіпа».

Документи свідчать «Чіп» – Загребельний Павло Федорович, відомий також під псевдо «Крук», «Кремінь» (1917 р.н., с.Колодно), член ОУН з 1937 р., мобілізований у 1940 році до Червоної армії. Під Києвом потрапив у полон до німців. Перебував у німецьких концтаборах в Україні та Польщі. У лютому 1942 року разом зі Степаном Яцинюком та трьома полоненими солдатами з Волині утік з польського концтабору. У травні 1942 року зустрівся з районовим провідником ОУН(м) Максимом Скорупським, але перейшов до «Оси».

Сотня налічувала до 140 бійців з навколишніх сіл і поділялась на два підрозділи, які були об’єднані в рої. Вояки перебували за місцем проживання, але за першим призовом збирались у відповідному місці. З листопада 1942 року по кінець лютого 1944 року сотня провела 64 бої з німцями, під час яких було вбито 64 фашисти та їх прислужники. Подаємо частину хроніки з архівних документів.

Документи свідчать (Рівненський краєзнавчий музей. Особистий архів О.Денищука.) Початок травня 1943 року. Село Колодно. Чотири рої: Вишнівецький, Раковецький, Шимковецький та Колоденський зробили засідку в урочищі «Дільна» на десяток німецьких солдат, які прибули бортовим автомобілем за продуктами до місцевих жителів. Коли німці почали виходити з машини, пролунала перестрілка. Бійці УПА підірвали автівку, німці відступили в село. Щоб випадкова куля не попала в мирне населення, перестрілка була призупинена. З боку повстанців один загинув. Поранений ройовий «Муха» (Фотій Володимирський, с. Вишнівець), з боку німців убито трьох і двоє поранено. Липень 1943 року. У село Заруддя прибув гарнізон латишів, які воювали на боці німецьких окупантів. Під керівництвом Павла Загребельного було організовано напад на гарнізон з метою захоплення зброї. Перестрілка призупинилась. Латиші віддали частину зброї, і упівці відійшли без жертв. Серпень 1943 року. Німе-цький гарнізон, який розташовувався на території Вишневецького замку, мав багато продуктів, одягу, різних матеріалів, боєприпасів та зброї. Участь у нападі під керівництвом Загребельного брали коло 60-ти солдат сотні. Обстрілявши німців, які закрилися в приміщенні замку, повстанці загрузили у чотири вози зі складських приміщень сіль, олію, гас, рулони матерії, зброю і завезли в Лози та у Бодаки, де роздали місцевим людям. Серпень 1943 року. Село Очеретно Кременецького району. Напад повстанців на німців (коло тридцяти солдат), які приїхали грабувати місцеве населення. При перестрілці ворог втратив біля п’ятнадцяти своїх солдатів. З боку повстанців жертв не було. Серпень 1943 року. Запек-лий п’ятигодинний бій біля Колоденського лісу з німецьким гарнізоном. Сотня відступила в ліс, втративши одного воїна Василя Коновича (с. Башуки Кременецького р-ну). Вересень 1943 року. Село Гнидава. Більше десяти німців прибули в село для поповнення продуктових запасів. Під’їжджаючи до села, вони були обстріляні повстанцями. Перестрілка тривала до двох годин і німці змушені були повернутись у Вишнівець. У повстанців двоє поранено. Вбитий Теофан Матвійчик 1921 р. н. Також сотня Загребельного («Крука») мала сутички на теренах району з ковпаківцями. У нашому районі перші червоні партизани з’явилися восени 1942 року і поводились як окупанти. У 1943 році тут утворилося з’єднання під командуванням «Одуха», яке нараховувало близько чотириста бійців. Населенню було дуже важко прогодувати таку армію. Тоді почалися грабежі. Партизани приходили до хати і забирали усе їстівне, а також одяг і взуття. Тому сотня «Чіпа» часто мала сутички з «одухівцями». Перестрілки виникали майже в кожному селі району, адже партизани у нашому районі не воювали з німцями і жодного фашиста не вбили. Зате замордували і розстріляли багатьох молодих хлопців. Також на теренах Збаражчини у 1943 році перебували червоні з’єднання Яндреєва, Шкрябала, Наумова. Вояки УПА провели з червоними партизанами 16 боїв, у ході яких загинуло 16 повстанців. У червні 1943 року повстанці провели бій з червоними партизанами у лісі біля Решнівки. Ковпаківці грабували хутори, і на їх захист стали бійці сотні «Чіпа». У серпні цього ж року аналогічний бій відбувся біля села Чеснівський Раковець. 24 лютого 1944 року відбулися перші бої з військами НКВД. Бійці сотні мали до 80 коней, 4 кулемети марки «Кольт», 90 автоматів, 60 крисів, 40 пістолетів, до 500 німецьких гранат. Зброю отримали від мадяр. Сотня мала три схрони, де зберігалась зброя, чотири – із запасами продуктів харчування і коло десяти – для переховування та відпочинку. Велика криївка для проведення нарад розташовувалась на хуторі в напрямку Шимківців. З ініціативи обласного проводу УПА 4-го квітня 1944 року, на Великдень, було скликано районний провід у складі Юхима Левенця (1920 р.н., кличка «Кобець», с. Федьківці), Юрія Бойчука («Зірка», уродженець с. Чайчинці), Антіна Казьмірчука («Юрко», 1924 р.н., с. Коханівка), Степана Янюка («Орлик», 1917 р.н., с. Колодно), Костянтина Шиманського («Чернець», 1921 р.н., с. Колодно), Антона Харчуна («Буря», 1920 р.н., с. Федьківці), Федора Маліголовка («Клепка», 1921 р.н., с. Ст. Вишнівець), Павла Загребельного («Крук», 19І7 р.н., с. Колодно). Також були присутні повстанці на псевдо «Крига», «Панас» (на жаль, історія не зберегла їх справжніх імен), і ще один із Галичини. Проте, світлий день Христового Воскресіння, який випав, як і цього року, на 4 квітня, став останнім у житті провідників повстанців Вишнівеччини. Їх видала енкаведистам місцева мешканка Марія (прізвище не вказуємо з етичних міркувань – ред.), у дворі якої був розміщений схрон. Ця агентка НКВД, котру завербували ще партизани-ковпаківці, всю інформацію передала у Вишнівець.

Документи свідчать “Я,…, добровільно погоджуюсь працювати з органами РО НКВД. Все, що буду знати про повстанців, буду доносити органам НКВД під кличкою «Маня». В разі розконспірування або невиконання обов’язків буду покарана в’язницею». Таку заяву Марія написала у Вишневецькому НКВД. Вона повідомила, що на Пасху, 4 квітня 1944 року, енкаведисти можуть захопити все керівництво УПА Вишневеччини.

Документи свідчать (Мовою оригіналу) Секретно Тернопольскому обласному военному комиссариату г. Тернополь На в/№8/314 от 5 апреля 1944 года. Доношу, что в Вишневецком р-не 4.04.1944 года в шестнадцати километрах от райцентра в направлении села Шимковци бандитамы было сделано убежище, где прятались больше десятка управленческого аппарата бандогруппировки Вишневецкого района. На ликвидацию бандогруппировки были задействованы солдаты НКВС в количестве 63 человека. Информация о наличии бандогруппировки была подана в Вишневецкое НКВД местным осведомителем 3.03.1044 года. Место, где прятались бандиты, было окружено солдатами НКВС. Им было предложено сдаться без боя. Но они открыли огонь из немецкого оружия и забросали гранатами и немецкими дымовыми шашками, вокруг было много дыма. Наступила плохая видимость, которую бандиты использовали и сбежали, потеряв двоих убитыми. Из состава НКВД погибло семь человек, один офицер, четыре сержанта, два солдата и 16 ранено. Раненных увезли в город Збараж. Среди погибших бандитов все местные жители села Колодно. Степан Янюк 1917 года и Павло Загребельный 1917 года. Вишневецкий райвоенком капитан Звонковский

Так, захищаючи своїх побратимів, загинули смертю героїв сотник «Чіп» та “Орлик”, яких поховали в селі Колодно. Керівництво сотнею перейшло до Захара Мельничука (підрайонний начальник СБ «Кремінь», 1918 р. н.). Павло Загребельний та Степан Янюк, які боролися за волю, за Україну, віддали, не вагаючись, свої життя, були названі радянською владою бандитами. На їхні могили комуністична влада не клала квітів, у школі не згадували про місцевих героїв. Пройшли роки, але історія нагадує нам, що таких героїв є багато, у кожному населеному пункті були особистості, які боролись за майбутнє і відстоювали нашу державу, націю, мову, відстоювали нас, щоб ми могли пишатись тим, що ми Українці.

Олег КРИВОКУЛЬСЬКИЙ смт ВИШНІВЕЦЬ

 

Коментарі вимкнені.