Повстанська діяльність на Тернопілі Поліщука Микити

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

(Продовження статті “Я боровся за самостійну Україну – Поліщук Микита Йосипович”)

Слідчі НКВС допитували вже заарештованих українців навіть у Росії щоб засудити вояку УПА Поліщука Микиту Йосиповича.

Протокол допиту Стецука Андрія Лукяновича 1919 року народження жителя хутора Снігуровеччина Дедеркальського району Тернопільської області. 15 серпня 1944 року , місто Володимир Іванівської області.

“10 листопада 1943 року до мене додому прийшов мій односелець Цимбровський Павло, кличка “Хмурий”, з повісткою для мене в бригаду УПА. Я мав піти в село Кушлин до Степана, раніше він працював агрономом в Дедеркалах. Я прийшов через декілька днів до нього і він мені сказав, що я вже запізнився, бригада сформована і я повинен чекати нову повістку. Тоді я пішов додому і 2 грудня 1943 року отримав нове повідомлення. У цей раз в нову сотню набирав Руденко Іван з села Горанка Кременецького району Тернопільської області, і я так добровільно попав в УПА. Мені дали зброю: гвинтівку та пістолет і для конспірації отримав кличку “Сірко”. Мене призначили командиром відділку, де було вісім бійців, за яких я мав повністю нести відповідальність. Я знав в своєму загоні таких бійців: Ткачук Прокіп Онуфрійович з Малих Вікнин, Поліщука Микиту Йосиповича з села Малі Вікнини, Кухарський Василь Іванович також з мого села. А решту шість чоловік я знав тільки по кличках: “Найменьший”, “Чумак”, “Лісовий”, “Яструб”, “Голуб”. Під моїм керівництвом хлопці навчались володіти зброєю. Так ми проводили заняття в лісі коло села Малі Вікнини. Коли наш загін був сформований у кількості 42 чоловіки, то ми розпочали рейди по селах Дедеркальського, Лановецького та Вишнівецького районів. Продукти для харчування ми брали на млинах, пекарнях, багато нам давали і місцеві люди. Нами керував “Нечай”, Руденко Іван з села Горанка Кременецького району. На нашому озброєні були: один станковий кулемет, один ручний кулемет, два автомати і гвинтівки для всіх. Крім того ми мали 45- м/м пушку і 70 до неї снарядів. Коли проходив фронт ми ні разу не нападали на солдатів Червоної армії. Навіть коли ми бачили їх близько то пропускали. Коли фронт пройшов, то наша група на деякий час розійшлася. Зброю ми всі здали на зберігання в селі Малі Вікнини, тоді це село було в Дедеркальському районі. Вся зброя була передана і захована у хліві на зберігання в одного жителя цього села. Я особисто не знав кому і де. Знав тільки що серед села де перетинаються дві вулиці, але у кого не знаю. Там недалеко церковна дзвіниця. У цьому загоні ще були такі бійці УПА:

1. Кутрань Захар Миколаєвич 1922 року народження з Лановеччини село Снігурівка, кличка “Гриб”, в УПА з жовтня 1943 року. Заарештований і знаходиться у тюрмі.

2. Шимчук Іван Кирилович, 1918 року народження з Лановецького району, кличка “Яничар”, в УПА з вересня 1943 року.

3. Кухарський Василь Іванович 1920 року народження з Дедеркальського району, кличка “Ясен”, в УПА з жовтня 1943 року.

4. Герасимчук Олексій Макарович,1924 року народження з Лановецького району, кличка “Наливайко”, в УПА з вересня 1943 року.

5. Ткачук Прокоп Андрійович, 1921 року народження з Лановецького району, кличка “Зірка”, в УПА з жовтня 1943 року.

6. Руденко Іван, сотник, кличка “Сом” з села Горанка Дедеркальського району.

7. Руденко Андрій, рідний брат Івана, народився у 1920 році, кличка “Дуб”.

8. Руденко Василь, рідний брат Івана, народився у 1922 році , кличка “Цуцман”.

9. Фенюк Дмитро Васильвич, 1924 року народження з Лановецького району, кличка “Сова”, в УПА з вересня 1943 року.

10. Гітманьчук Микола Андрійович, 1925 року народження з Дедеркальського району, кличка “Ясен”, в УПА з жовтня 1943 року.

11. Фурман Трохим Микитович, 1926 року народження з Лановецького району, кличка “Кропива”, в УПА з листопада 1943 року.

12. Баканчук Петро Трохимович, 1925 року народження з Дедеркальського району, кличка “Квітка”, в УПА з листопада 1943 року.

13. Комар Федір Пилипович, 1925 року народження з Дедеркальського району, кличка “Шпак”, в УПА з вересня 1943 року.

14. Козицький Володимир, 1924 року народження з Дедеркальського району село Кушлин, кличка “Конопля”, в УПА з листопада 1943 року.

15. Ващенко Оксентій Макарович, 1923 року народження в Катеринобурзі, кличка “Шишка”, в УПА з вересня 1943 року.

Наша бригада зберігала продукти у трьох місцях на Снігорівецьких хуторах Лановецького району. Схрони були викопані на городі в жителя Сліпчун Кирила Там було закопано коло 25-ти центнерів зерна. На дворі Жигайла Якова було закопано також 25-ть центнерів зерна. А на дворі Кривяк Данила 24-ри центнери зерна. Я особисто брав участь у копанні цих схронів і засипав туди зерно. Ще де робили схрони з продуктами і з зброєю я не знаю. Більше я нічого сказати не можу, бо не знаю”.

Слідчі Дедеркальського РВ НКВС допитували неповнолітніх, щоб отримати докази проти повстанця Поліщука Микити.

13 жовтня 1944 року. Я оперуповноваженний Дедеркальського РВ НКВС лейтенант Фомін А.Н. допитав в якості свідка Онищука Гордія Трохимовича 1928 року народження, жителя села Малі Вікнини Дедеркальського району, освіта три класи.

“Поліщука Микиту я знаю з дитячих років. У 1943 році він добровільно пішов в банду УПА і мав кличку “Грізний”. Він брав участь у різних бандитський діях і перебував у банді сотника “Сома”. Потім став заступником сотника “Сома”. У грудні 1943 року став сотником і очолював банду, яка називалася Грізною. Мені також відомо що ця банда діяла і після приходу радянської армії. Бандити з сотні “Грізного” спалили спиртовий завод в селі Горанка Кременецького району. З заводу також вони вкрали дві бочки спирту і одну завезли в село Малі Вікнини. Вони також десь вкрали вісім поросят і декілька коней та овець. Де саме не знаю, але все везли в село Малі Вікнини. Також бандити руйнували мости. Так в селі Великі Вікнини сотнею “Сокола” і сотнею “Грізного” було зруйновано п’ять містків, спалені польські хати на хуторах коло села Кунинець Вишнівецького району. Вони також вбивали і жителів цього села, але кого я не знаю. Вони також вбили вчителя і вчительку, (поляки) що приїхали з міста Кременця за своїми речами. Вчительку звали Анелія а вчителя Тадеуш. У банди було дуже добре озброєння, а саме: один станковий кулемет, чотири ручних кулемети, автомати та гвинтівки. Бандитів було коло восьмидесяти. Більшість з них були на конях. Я тих бандитів мало кого знав. З села Малі Вікнини був Іван Васильович Кривогубець, кличка “Ліщина”. З села Перемерка було двох, один з них мав кличку “Шпак”, а іншого не знаю. Було багато. До вісімдесяти, але кличок і хто це не знаю. Де вони зараз також не знаю.”

17 жовтня 1944 року. Я оперуповноваженний Дедеркальського РВ НКВС лейтенант Фомін А.Н. допитав в якості свідка Михайлюк Василя Радіоновича 1922 року народження, жителя села Малі Вариводка Лоховедського району Камянець-Подільської області.

“ Я знаю Поліщука Микину з вересня 1943 року як оунівського районного провідника № 77 що був разом з лікарем, псевдо якого було “Марс”. Я також був районним провідником. Але захворів і до двох місяців лежав, так що Поліщука не бачив. Коли я оздоровів, то мене направили до “Нечая”. Під його керівництвом були військові бригади по дванадцять бійців. Однією групою керував “Грізний” – Поліщук Микита. У нього була військова дисципліна, військові його слухались і поважали. Він ніколи не сварився, не погрожував, серед всіх він був авторитетом. Тих людей що були у Поліщука. Я не знаю, бо я був немісцевий. Я знав тільки клички. У “Грозного” хлопці мали хорошу зброю, але звідки він взяв її не знаю. Він на озброєні мав для себе німецький автомат і пістолет. У нього була поранена права рука. Але він нею добре володів, писав в дуже добре тримав автомат, сідав швидко на коня.”

Слідчі НКВС провели очну ставку повстанця Поліщука Микиту з неповнолітнім Онищуком Гордієм другого листопада 1944 року

“ Я, Онищук Гордій, добре знаю Поліщука Микиту. Він хороша людина і проти нього я нічого сказати не можу. Так я знав що Поліщук був в УПА з лютого місяця 1944 року. Саме тоді ця банда і спалила спиртзавод у селі Горанка і там також вкрали дві бочки спирту. Я також знаю що перебуваючи в УПА він мав кличку “Грізний”, був озброєний гвинтівкою та мав гарного коня. Він керував у сотні групою бійців і тримав там дисципліну. Бійці його слухали. Коли напали на спиртзавод то “Грізний” був при перестрілці поранений але швидко залічив рану”.

При очній ставці Поліщук все підтвердив.

Слідчі НКВС провели очну ставку повстанця Поліщука Микиту з Михайлюк Василем Федоровичем другого листопада 1944 року

Я. Михайлюк Василь Федорович, добре знаю Микиту з вересня 1943 року. Що він Поліщук, я тоді не знав. Він тоді лікував поранену руку в оунівського лікаря за кличкою “Марс”. А кличка Микити була “77”. Мене направили до “Нечая”. Я поступив в банду. Яка нараховувала коло 40 чоловік. У банді був ще один під кличкою “Довбня”. Я знаю, що там був Микита, що потім він мав кличку “Грізний” і їздив у Вишнівецький район по зброю”.

При очній ставці Поліщук ці покази підтвердив.

23 січня 1945 року військовий трибунал військ НКВС Тернопільської області по ст. ст. 58-І “а”, 58-ІІ КК УРСР з добавкою ст. 2 Указу від 19 квітня 1943 року засуджений до висилки на каторжні роботи терміном на 15 років з конфіскацією власного майна.

Поліщук визнаний винним в тому, що в квітні 1944 року поступив в УПА. Перебуваючи в УПА виконував функції орденоносця керівника сотні “Сома”. Крім того він брав участь у зборі продуктів харчування для повстанців. Даних про участь в вбивствах, розбоях, грабежах та інший насильницьких акціях не виявлено. Рішення суду не змінювалось.

Звільнений 23 лютого 1955 року згідно Указу ПВС 14 липня 1954 року.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Коментарі вимкнено.