Я боровся за незалежну Україну — Антон Казмірчук

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

 

Коли я вперше побачив свого слідчого, а це було 3 травня 1945 року, то мені здалося, що він вже з пелюшок був ним в НКВС тут у Вишнівці, в кабінеті мученицьких допитів, в цій енкаведиській катівні напевне і народився та ріс, тут навчався страшних методів знущання над українцями. Коли він глянув на мене, то я побачив таке застигле, страшне, зле обличчя, а очі як свердла, прикриті густим чорним волоссям, глибоко проникали в моє замучене тіло. До нього було страшно попадати на допити, і не тільки на допит, коло нього було страшно навіть пройти, коли жертву вели до когось другого слідчого на допит. А ще страшніше було тоді, коли він інколи заходив у камеру до затриманих, щоб подивитись на свою жертву. Він ніколи не міг пройти мимо заарештованого, щоб не причинити болю, зробити комусь страждання, заставити когось ще більше мучитись. Він навіть охоронців залякував. А ще любив, як паскудний кіт, тихо підходити до своєї жертви і боляче вдарити. І ще коли до нього приводили перший раз заарештованого, тоді він пильно і довго роздивлявся свою жертву, злим, страшним поглядом. Його очі свердлили, пронизували все тіло, немов намагаючись знайти саме болюче місце і наче ці очі казали: “Ти мій і від мене не вийдеш, розкажеш все що я забажаю і навіть про те, чого ти і не міг ніколи зробити. Я все пришию до твоєї справи. Я тебе так покалічу, що запам’ятаєш мене на все життя, якщо вийдеш звідси живим”. Він завжди щось довго писав примушуючи свою жертву довго стояти. А жертва довго терпіла цю страшну німоту і в свох думках перебирала всі варіанти, а про що спочатку запитають і коли почнуть бити. Ось і записує кат всі данні, хто ти, звідки, де народився, хто батьки, чи є брат, сестра, чи одружений. А потім страшні погрози, нецензурні слова, крик і залякування. І бідна жертва так і не може зрозуміти що хоче від нього слідчий. Я зрозумів одне, що цей слідчий буде писати все що він забажає і примушуватиме мене підписати всяку брехню.

Протокол допиту 3 травня 1945 року. Місто Вишнівець.

Я, начальник Вишнівецького РВ НКВС Тернопільської області лейтенант держбезпеки Капустін допитав цього дня в якості затриманого Казмірчука Антона Хомича 1927 року народження, жителя села Діброва Вишнівецького району Тернопільської області. Родом з селянської сім’ї, українець, безпартійний, не одружений, не судимий, перебував на нелегальному положенні, перебував у підрозділі СБ “Зірка”- “Чайка”.

“Народився я в 1927 році у селянські сім’ї бідняка Казмірчука Хоми в селі Діброва Вишнівецького району Тернопільської області. Закінчив я два класи сільської школи в селі Діброва. Під час німецької окупації я проживав з своїми батьками і працював вдома на господарстві. В червні місяці 1944 року я був мобілізований сільською радою і направлений у Вишнівецький районний мобілізаційний відділ. Там мене направили на роботу у Донбас. Там я працював з червня 1944 року по березень 1945 року. У березні мене направили на медичній комісії в Київ, а потім на роботу по переробці лісу, тобто на трудовий фронт. Звідти я перебрався до села Діброва і в квітні почав переховуватися від радянської влади. На початку квітня добровільно поступив в УПА, а саме в СБ, де керівником був “Зірка”-”Чайка”. Коли я повернувся додому, втікши з трудового фронту став перебувати в нелегальному становищі. На початку квітня 1945 року перебуваючи у Раковецькому лісі зустрів трьох повстанців. Серед них, як я потім взнав і був командир підрайонового СБ “Зірка”-”Чайка”, ад’ютант командира СБ “Ірис”, господарчий ОУН з села Шимковець Плисьюк Григорій Федорович кличка “Дуб”. При зустрічі з районним командиром СБ, він запропонував мені поступити до нього. Я погодився і мені спочатку надали кличку “Чайка”. 3 травня 1945 року я з групою повстанців під керівництвом “Зірки” у складі 7 бійців перебували в селі Шимківці. На світанку нас війська Вишнівецького гарнізону НКВС почали обстрілювати. Ми знаходилися на дворі одного з господарств жителя села Шимківці. Ми заскочили в будинок і почали відстрілюватися. Коли будівля загорілася ми вискочили на двір. Тоді екаведисти мене затримали і разом зі мною Плисюка Григорія та Іванчука Івана. В другому будинку під час обстрілу солдатами були вбиті “Зірка” та його ад’ютант “Ірис”. Як їх вбили і при яких обставинах я не знаю бо не бачив. У “Зірки” я перебував коло трьох неділь і на озброєнні мав всього одну гранату. За цей час я мало перебував з начальником СБ. А займався господарською діяльністю в селі Шимківці разом з господарчим Плисюком. Хто такий “Зірка”-”Чайка” і звідки він, я не знаю, бо мені ніхто про це не повідомляв. Наші хлопці також не знають. Нам відомі тільки клички. Дехто казав, що він сам родом з села Старий Вишнівець бо там проживають його батьки. А звідки родом “Ірис” невідомо. Він не з наших країв. Мені відомо із слів господарчого “Дуб” що на наші території діє велика повстанська група, якою керує “Сокіл”. Але кому ми підкорялися і під чим керівництвом були, не знаю. Скільки людей в “Сокола” і як озброєні і де перебувають, також не знаю. Знаю одне, що діють вони в зоні Вишнівецького району. Я також не знаю керівництва Вишнівецького районного проводу і нікого з них ніколи не бачив. Я не можу сказати де розміщені склади з продуктами харчування і зброї. Напевне десь по лісах Вишнівецького району. Більше я сказати нічого не можу, бо не знаю”.

Протокол допиту 11 травня 1945 року. Місто Вишнівець.

Я, начальник Вишнівецького РВ НКВС Тернопільської області лейтенант держбезпеки Капустін допитав цього дня в якості затриманого Казмірчука Антона Хомича

“Я з своїм керівником “Зіркою”-”Чайка” контролювали частину Вишнівецького району, а саме десять населених пунктів: Шимківці, Заруддя, Олишківці, Витківці, Болязуби, Раковець Великий, Раковець Малий, Діброва, Гнидава, Решнівка. Ми разом обійшли всі села і там мене познайомили з господарчими та з станичними. Так у селі Шимківця я зустрівся з Плесюком Григорієм. Йому підрайоновий дав вказівку у селі організувати схрони для продуктів харчування. “Дуб” мав доповісти про склади і їх розміщення безпосередньо “Зірці-Чайці”. Я знав що склади були заповнені, але чи доповідав підрайонованому і де вони розміщені мені невідомо. Побувши в Шимківцях ми через деякий час відвідали село Заруддя де зустрілись з сільським господарчим. Кличку я його забув, але знаю що він робив в сільпо і на одній руці не мав двох пальців. Він доповів що склад готовий і заповнений продуктами. Розміщений в стодолі колишнього секретаря сільської ради ( працював секретарем в період німецької окупації). Де проживає він я не знаю. Потім ми перейшли в село Олишківці. Мене познайомив у селі з господарчим “Зелений” віком 25 років. Йому сказав, що я підрайоновий господарчий. Нам він доповів що у нього є великий склад заповнений продуктами і розміщений у стодолі. Більше я нічого не знаю і сказати не можу.”

Кожної ночі я обдумував все що було на допитах і зрозумів що дуже багато про мене енкаведисти не знають. Багато не знають, отже побратими не зрадили. Я слідчому говорив не правду і він записував і повірив. Він нічого не знає про події 4 квітня 1944 року.

Ще осінню 1943 року на хуторі, між селами Колодно та Шимківці, де навколо добра видимість для спостереження, був побудований великий схрон для вояків Української повстанської армії. З однієї сторони від криївки за метрів двісті розростався густий ліс, поряд був побудований великий хлів, господарські приміщення та житловий будинок молодої сім’ї. За садибою плодоносив чудовий сад, навколо росли великі клени, дуби та берези щоб охороняти від вітру, а при дорозі все було у вишнях та сливах. Широке підземне приміщення мало невидимий вихід і вентиляцію, стіни добре утепленні. Хлопці та сам господар багато часу приклали до будівництва великої підземної критої воєнної бази для зберігання харчів, зброї та проживання вояків. В цей час вже наближався фронт і по навколишніх селах постійно ходили підозрілі люди. То появлялись ковпаківці, то біженці, що будь- то втекли із німецького полону, але це вже рискали агенти енкаведе, які заселялись на терена Західної України для виявлення воєнних угруповань та розміщення баз Української повстанської армії. Так і на чорний список НКВД ковпаківці подали цей місцевий хутір, де можлива дислокація угруповань повстанців нашого району. Наступила весна 1944 року. Фронт пройшов для місцевих жителів незамітно. В цей час молодий господар був призваний до Московської армії і порадившись з районним проводом вирішив піти на фронт, щоб менше було підозр відносно розміщення схрону на його садибі. Адже на власність фронтовика менше будуть звертати увагу. В цей час там перебував весь районний провід, а саме: “Кобець”, “Зірка”, я псевдо “Юрко”, “Орлик”, “Грек”, “Чернець”, “Оса”, “Буря”, “Клепка”, “Крук”, “Крига”, “Панас” і ще один із Галичини. Всі молоді віком до тридцяти років, уродженці Вишнівецького району, підготовлені до бойових дій, бо мали досвід і побували неодноразово на вишколах. У цьому таборі була відповідна воєнна дисципліна і дотримувались гігієни. Комендантом був Юхим Левенець “Кобець”, за кличкою, уродженець села Федьківці. До нас навідувались дівчата які передавали інформацію з сусідніх районів, це Дарійка, Ліда, Лена, Оля, Леся, Женя. Нас зрадили, але ми вижили. А пасхальний бій для наших героїв був перемогою. Бо не зазіхали ми на чужі землі, а боронили свою, рідна Українська земля їх захистила Тринадцять героїв, оточених зрадницьким шляхом, проти 60-ти енкаведистів. Прорвались і вийшли переможцями. Але ці події довго замовчувались у нашій історією. Тепер ми знаємо правду. Правду про наших місцевих героїв. А загинуло тоді два колоденських героїв, борців за волю і незалежність України, тут на їхній, рідній землі: Янюка Степана Васильовича. 1917 року народження, керівник районного відділу Служби Безпеки УПА, Загребельного Павла Федоровича 1917 року народження, сотник УПА. Вони прикривали наш відхід.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ