Чортківський костел і Божа кара

Керівникам Чортківського райкому партії у середині вже минулого століття мозолив очі хрест на домініканському костелі у центрі міста. Довго комуністи не могли знайти потрібну людину, яка би взялася за цю сволоцюжну роботу – нищення культової споруди, зокрема купольного хреста, адже його треба було зняти не на землі, що набагато простіше, а високо над костелом.

Ні один росіянин, багато їх приїхало разом з «визволителями» в Західну Україну, не хотів ні за які гроші йти на такий злочин проти Бога та власної совісті, мовлячи приблизно так: «Я ето не строіл і оно мне нє мєшаєт».
Але якогось дня один наш краянин, молодий комуніст, легко погодився на цей злий умисел, бо партквиток був для нього значно дорожчий за віру в Бога, до якої він належав з діда-прадіда. Підібрав той охочий молодик до святотатства трьох чоловіків свого віку, обіцяючи їм цілковиту безпеку і таємницю.
Це діялося десь між 1960-м та 1965-м роками. На той час магазини у місті охороняли нічні сторожі. Коли «команда» добралася вже до самого верху хреста, вирізали у блясі чотиригранний отвір з полудневого заходу сусідньої швейної фабрики. Запаливши різок автогена, зварник почав витягати шланги, які виявились закороткими. Тоді-то й почули нічні сторожі шум у костелі і викликали міліцію. Правоохоронці не забарились – оперативно прибули на місце події і запитали у варварів, що вони там роблять. І почули у відповідь, що ті, мовляв, мають дозвіл вчинити таке діяння від райкому партії. Однак міліціянти не дуже-то повірили місцевим хулителям, мотивувавши все тим, що райком неодмінно узгодив би таку справу з міліцією. В результаті святотатців вигнали з костьолу. Так Господь не допустив до того, аби вчинилася наруга супроти Бога і святого храму.
Однак ця притаєна інформація невдовзі дійшла до жителів Чорткова – містом почали ширитися чутки про те, що мало скоїтися однієї із ночей. Словом, шило вилізло з мішка. Люди були страшенно обурені такою підлістю їх земляків, розмови велися повсюди без кінця-краю. Старожили добре пам’ятають той чотиригранний виріз на вершечку костела – він виразно проглядався з вулиці Міцкевича (тепер С.Бандери). Так тривало довго – аж до 2000 року. А в 2000-му шквальний вітер похилив хрест убік. Тоді до ремонту вдалося багато молодих дужих хлопців – вони і хрест новий встановили, і той отвір у блясі заправили, і поруйнований ще з 1939 року костельний мур відреставрували.
Так завершилась довга і сумна історія, що роками не сходила з уст людей. Я особисто знав усіх чотирьох учасників того варварського вчинку – віровідступників. Усі вони давно “возять смолу” у пеклі. Організатор дістав рак мозку і відійшов з цього світу перший. Другий якось на Йордан упав п’яний на сходах і помер. Третій упав теж п’яним біля колишньої «Зірки» в яму для вугілля і там вже закінчив “біг життя”. Четвертий теж помер від низки усіляких хвороб. А люди ще довго обговорювали той випадок, жахалися вчинку, на який наразилися наші краяни – боговідступники. Нам треба завжди пам’ятати, що усіляке зло завершується Божою карою.

Зі спогадів Романа Крижанівського

Золота Пектораль

Comments are closed.