Воїн УПА Ладзьо Гірник: архіви Тернопільського СБУ

Діду минуло лише 25. Владик пробув у в’язниці тільки кілька тижнів – разом зі співкамерником вони втекли серед ночі: виламали дошку з підлоги й нею підважили тюремні ґрати. Документ про втечу теж є у справі. Цього вересня дідові Владику минуло б 87. Проте вже чверть століття його немає з нами. 10 років 10 місяців і 25 днів таборів збавили його здоров’я.

Дід завжди був сильним і незалежним. Усі в селі знали, що він сидів у тюрмі за Україну. Мені 8-річному було геть не зрозуміло, чому за Україну кидали до в’язниці.

У родині про минуле діда не говорили. Для мами й тітки ця тема – табу, адже все своє дитинство та юність вони були дочками “ворога народу”. Це позначилось і на вступі до університету, і на кар’єрі. Прабабця Марія як мати “ворога народу” відбула заслання на Сахаліні, а після повернення в рідне село їй заборонили отримувати пенсію.

Найяскравіший спогад про діда – його похорон. Діда Володю ховали, як нікого в селі. Була варта в упівській формі, стяги. Був і червоно-чорний прапор. Якісь поважні люди виголошували промови.

Духовий оркестр супроводжував діда в останню путь. Його проводжало чи не все село. Але того дня я розумів тільки одне: Україна буде, а діда більше нема.

Нещодавно дізналися, що розсекречено архіви СБУ. Знайомі почали шукати справи своїх родичів. І ми вирішили знайти дідову справу. Це виявилося нескладно: один дзвінок до архіву СБУ в Тернопільській області, одне звернення, два тижні очікування – і справа в Києві.

Діда арештували майже одразу після капітуляції Німеччини. Узяли його 19 травня у криївці, у його рідному селі Кабарівці, що на Тернопільщині. Під час затримання дід вистрелив собі в голову, поранив щелепу. Рана виявилася несмертельною.

Коли мені в дитинстві розповідали, що дід Владик хотів убити себе, щоб не потрапити до чекістів, не розумів цього вчинку взагалі. Зараз же, коли країна воює, розумію, що то був дуже сміливий крок.

Під час затримання в нього вилучили німецький пістолет та автомат, також знайшли набої. У протоколі затримання зазначено, що вступив у банду й боровся за “самостійну Україну”. Сльози навернулися на очі, коли читав ці рядки.

Акт про втечу арештованих підпільників Ясного і Гірника з камери попереднього ув’язнення Заложцівського райвідділу НКВД 2 липня 1945 року

Далі було ув’язнення. Діду минуло лише 25. Владик пробув у в’язниці тільки кілька тижнів – разом зі співкамерником вони втекли серед ночі: виламали дошку з підлоги й нею підважили тюремні ґрати. Документ про втечу теж є у справі.

Дід переховувався майже півроку. Сусіди розповідали мені, що ховався він на стріхах.

Удруге діда арештували напередодні Різдва – 5 січня 1946 року. Знайшли його вдома.

У середині лютого відбувся суд. Вирок – розстріл. Я був просто шокований. У нас удома про це ніколи не згадували.

Квит (квитанція) з підписом “Козак” – псевдонім Ладзя Гірника

У протоколах допитів ідеться про те, що він був уже розвідником: збирав дані для упівців з навколишніх сіл – Кудобинців, Кудинівців, Млинівців. В окреме провадження на суді виділили справи односельчан Петра Мельника та Миколи Маланчука.

Дід Владик просив про помилування. У листі до Верховного Суду він писав, що не завдав багато шкоди, бо був рядовим.

Особливо вразив речовий доказ. Це єдиний доказ у справі діда. У конвертику, зробленому з аркуша з допомогою скріпок, – цидулка, на якій зверху написано: “Козак”. Саме таким було його псевдо.

Квит був виписаний на 8600 карбованців, які “Козак” зібрав зі свого куща (кількох сіл) ОУН на потреби підпілля

У справі також зазначено, що називали його “Мур’ян” і працював він у проводі “Хвилі”.

Клопотання діда врахували. Розстріл замінили на 15 років каторжних робіт. У тюрмі дід теж просив про перегляд вироку. Строк зменшили до 10 років. Були й відмови в перегляді.

Гірник відбував покарання в таборах Норильська Красноярського краю. Дід украй рідко згадував про каторгу, розповідав, що працював на будівництві.

Вирок Військового трибуналу військ НКВД Тернопільської області Владиславу Гірнику, який в серпні 1944 року вступив в УПА , а в листопаді того ж року став розвідником районного проводу ОУН. Перша сторінка

Повернувся Ладзьо Гірник (так його всі називали в селі) у вересні 1957 року. Майже одразу одружився. Моя бабця Оля чекала на нього із заслання. Вони зустрічалися ще до того, як дід потрапив до в’язниці. Родичі розповідали, що він пригрозив бабусі смертю, якщо не дочекається його й піде під вінець з іншим. Ото вона на нього й чекала.

Після повернення з ув’язнення діду Гірнику заборонили мешкати на Тернопільщині. Відправили його на Донеччину, де він кілька років працював у шахті.

До рідного села повернувся незадовго до 1960-го. Невдовзі в діда одна за одною народилися двоє дочок – Оксана та Леся. Доньки подарували йому 4-х онуків.

Друга сторінка вироку

Реабілітували Володимира Гірника тільки 1991 року. Довідку про реабілітацію він отримав за кілька місяців до смерті. Пам’ятаю, як до того дід щотижня ходив до райцентру, до Зборова. Нам казав просто: маю “відмітитися”. Що то таке, ми, малі, не розуміли. Тепер знаю, що ходив у райвідділ міліції.

Яскраво пам’ятаю перший День Незалежності. Тоді, 1991-го, усе село зібралося на горі Сина, люди ходою піднімалися до пам’ятника Січовим Стрільцям. Дід казав, що чекав на незалежність протягом 50 років. Я тоді був гордим, що йду з ним за руку, що міг потримати великий прапор. Це був перший і останній День Незалежності Володимира Гірника.

Діда поховали влітку 1992 року. Він трохи пережив бабусю Олю. Не міг без неї. Дуже шкода, що не розмовляв з ним раніше ані про заслання, ані про УПА, ані про те, як здобували самостійність України.

Дідів брат, як ми його називали, вуйко Славко Гірник, теж був у таборах. У справі знайшов дату його народження, то теж шукатиму документи в архіві. Але найбільше хочу дізнатися про долю дідової мами – моєї прабабці Марії. Наскільки знаю, її теж заслали до Сибіру через те, що двоє її синів були “ворогами народу”. Тема щодо бабусі вдома була заборонена. Сподіваюсь, дані з архівів допоможуть розібратись у ситуації.

Довідатися про минуле родичів зовсім нескладно. Потрібно знати прізвище й ім’я, а також дату народження. Телефонуєте до архіву СБУ тієї області, де проживала ваша рідня. Там перевірять, чи є в них справа.

На цю тему: Из архива СБУ. Фонд 42, дело 33. Отчет 8-отдела управления госбезопасности НКВД УССР

Далі пишете звернення з проханням надати копію справи, можна зазначити, до якого архіву її передати для ознайомлення. Важливо відразу попросити дозвіл на фотокопіювання. Приблизно за два тижні зможете ознайомитися зі справою. Фахівці архівів ставляться доброзичливо, підказують і допомагають. Ми ознайомилися зі справою в столичному архіві СБУ, що на вулиці Золотоворітській.

Радію, що дістав справу діда й почав досліджувати історію родини.

—

Олександр Думанський, опубліковано у виданні Історична правда