“Цікаві” будівлі у Тернополі: нелегальний гуртожиток, готель та бар

Голі облуплені стіни, мінімум старих меблів, розкидані пляшки та огризки, по троє-четверо людей у кімнатах – так виглядає неофіційний гуртожиток на вул. Довженка у Тернополі.

Люди в цьому нелегальному закладі живуть без реєстрації, а за помешкання платять по 300-400 грн без будь-яких квитанцій та чеків. Є в будівлі й подобові номери, в які, як скаржаться тернополяни, повії з об’їзної водять клієнтів.

Двоповерхове приміщення, в якому діють гуртожиток та готель, будували як поліклініку. Саме для медзакладу підприємець і отримав шість соток комунальної землі. Згодом йому надали ще три сотки для поліклінічної стоянки. Не стоїть пусткою і ця земля – на ній діє самовільно встановлений бар, – пише газета “20 хвилин“.

“Повії клієнтів водять”

Інформацію про “цікаві” будівлі на вул. Довженка, 15 ми отримали від читачів. Люди, які звернулися в редакцію телефоном, не назвались, але розповіли про підпільний бізнес, який приносить тисячі доларів. Зазвичай анонімні повідомлення журналісти ігнорують, проте зміст нас зацікавив.

– Обман почався ще наприкінці 90-х і триває досі, – зауважив чоловік, який зателефонував в редакцію. – Підприємець безкоштовно отримав у міськраді землю на створення поліклініки. Насправді ж там за гроші знімають кімнати. Хтось – на добу, хтось – на місяць. Там навіть повії з об’їзної своїх клієнтів водять. Тобто на папері поліклініка, а насправді – готель. І це на землі, яка могла б послужити громаді.

Кореспондент написав інформаційний запит у міську раду про те, кому, коли і для яких потреб надали земельні ділянки по Довженка, 15 та 15а та якого профілю. А поки чекав відповіді, вирушив в обідню пору за вказаною адресою.

Двері до будинку відчинені, всередині – жодного натяку на поліклініку. На сходах курить молодий чоловік у спортивних штанях без футболки. Розпитуємо, що є в будинку.

– Та гуртожиток, – каже він і прямує в одну з кімнат.

Йдемо й ми по кімнатах знайомитися з мешканцями.

– Так, декілька місяців живу. За кімнату плачу в місяць 300 гривень, – прийнявши журналіста за якусь перевірку, випалила жінка. – У кімнаті нас троє. Є й такі, що по четверо живуть. Тут нормальні умови. Спільна кухня і ванна, але ж за такі гроші кращого не знайти.

Подібне розповіли й інші жінки та чоловіки в будинку, яких вдалось розговорити. Хтось живе у кімнаті родиною, хтось ділить приміщення зі сторонніми. Платять за кімнату в середньому 900-1200 грн, залежно від того, троє чи четверо мешканців живе у ній. Кімнат у будівлі ми нарахували 18 – дев’ять на трьох та стільки ж на чотирьох людей. Виявилося, що не всі платять по 300 грн. Дехто й 400 в місяць віддає.

У місяць – більше 40 тисяч

Принагідно з’ясовуємо інші цікаві обставини. Приміром, усі, з ким ми спілкувались, а це з десяток осіб, що живуть в будівлі не один місяць, – не прописані в гуртожитку, а гроші віддають, не отримуючи на руки жодних квитанцій чи чеків. До речі, згодом засновник бізнесу таки стверджува, що всі фінансові операції ваідбуваються згідно закону.

Не ідеальними є й умови проживання. Це – мінімум старих меблів, голі стіни. У деяких кімнатах безлад та антисанітарія – лежать залишки їжі, а повітря задушливе.

На виході з будинку зауважуємо, що збоку прибудоване ще одне приміщення. Воно триповерхове, на шість квартир. Дзвонимо у двері.

Та не живу, на два дні зняв. А ви хто? – говорить здивований мешканець. – Та 130 за добу плачу. Тут готель. Так мені на вокзалі сказали.

Таку ж суму називають і двоє чоловіків з іншого “номера”. Житло вони зняли на три доби. Тож від першого корпусу цей відрізняється цінами та терміном оренди номерів. Відрізняється і стан приміщень. Ці номери – з новими меблями, телевізорами. В кожному – окремі ванна і туалет.

Ми нарахували в “готелі” шість номерів. А в гуртожитку — 18 кімнат (дев’ять на трьох людей та дев’ять на чотирьох). При повному заселенні гуртожитку та готелю приблизний, вирахуваний нами, місячний дохід має становити не менше 42 тис. грн. За рік це більше 500 тис. грн. Декілька приміщень у будинку здають під магазин автотоварів та майстерню. А поряд ще й працюють бар та стоянка. Навіть з урахуванням витрат і неповного заселення вести цей бізнес явно вигідніше і простіше, ніж утримувати поліклініку, враховуючи, що приватні клініки окупаються за 4-5 років.

Усі свої дії та діалоги з мешканцями ми фіксували на аудіо- та відеотехніку. До речі, повій, на яких скаржився тернополянин, ми в готелі не побачили.

“Планували поліклініку”

Реакція на наш запит не забарилась. Щоправда, відреагувала спочатку не міськрада, а сам бізнесмен. Чомусь (чому – запитання, мабуть, до міськради – прим. ред.) він наступного ж дня після подання запиту зателефонував на мобільний журналісту. Хоча про подання запиту ми нікого не повідомляли.

Мені сказали, ви цікавитесь будівлями на Довженка? – запитав чоловік, який назвався Сергієм Фаренюком.

Журналіст пояснив, що обов’язково до нього звернеться, але тільки після відповіді міськради.

Втім, вона була скромною. Про поліклініку чи готель за вказаною адресою взагалі не йшлося. Натомість “випливли” інші факти. “Торговий павільйон, який розміщений по вул. Довженка, 15, встановлений самовільно приватним підприємцем”, зазначено у відповіді. А документи, що посвідчують право користуватися ділянкою, у відділі не зареєстровані.

Така відповідь спантеличила, проте покопавшись у архівних документах, ми розставили усі крапки над “і”. Виявилося, підприємець дійсно отримав шість соток землі на вул. Довженка для будівництва приватної поліклініки, а потім ще три сотки навпроти – для облаштування стоянки транспорту, який мав би приїздити до медзакладу (поряд із ним і діє бар – прим. ред.). Проте з поліклінікою, як уже при зустрічі пояснив бізнесмен, задум “не пішов”, а те, що бар (торговий павільйон, як зазначено у відповіді міськради, – прим.ред.) називають нелегальним – він вважає збігом обставин.

До речі, на зустріч із журналістом він приїхав на стареньких “Жигулях” із пошкодженим корозією кузовом та днищем. Усередині – потерті сидіння та потріскана панель приладів.

Подивіться. Хіба ж на такій машині може їздити людина, яка багато заробляє? – акцентував увагу Сергій Фаренюк.

Наразі землю з бізнесом він переписав на дочку та неповнолітню внучку. Проте коментувати ситуацію та відповідати на закиди, оскільки саме він отримав землю під поліклініку, забажав сам.

Разом із німецьким партнером ми почали будівництво приватної поліклініки, – розповідає Сергій Фаренюк. – Я продав квартиру і вклав гроші. Він також вклав частку. Проте, оскільки так і не прийняли закону про страхову медицину, почалися проблеми. Потрібно було б купувати дороге обладнання, сплачувати комунальні послуги, зарплату людям давати. Державним поліклінікам ці всі кошти дає держава. Та й вартість послуг приватної поліклініки – значно вища, ніж у комунальних, до нас мало хто йшов би. Тобто сенсу в поліклініці не стало. Тоді я за позичені гроші викупив у партнера його частку, а будівлю перевів у житловий фонд.

Там, як пояснює, мешкає він та уся його родина, а решту кімнат здають охочим. Він наголосив, що справно платить усі податки, чого, мовляв, не роблять інші орендодавці. Під час розмови бізнесмен згадав, що весь бізнес перебуває на єдиному податку. Тобто “всі податки”, як він висловився, насправді в місяць становлять ледь більше 400 грн.

Поліклініку планували з самого початку з квартирами для медиків, але після зміни статусу весь будинок став житловим, – каже пан Фаренюк. – Частину кімнат здаю в оренду, бо дорого утримувати великий будинок. Усе це робимо законно. Із людьми укладаємо договори. Платять небагато, якихось 200-250 гривень. Живуть одночасно максимум 20 осіб, а іноді взагалі декілька. Якщо порахувати комунальні послуги, лишається небагато. Маю намір з часом таки зробити з будинку поліклініку. Треба знайти інвестора, своїх грошей підназбирати, обладнання закупити. Тим більше я, дочка та зять – медики.

Дозволу не дають

Щодо “поліклінічної” стоянки і бару поряд із нею, який мерія називає протизаконним, то в чоловіка є пояснення й цієї ситуації.

І тих шість соток під будівлями, і цих три належать мені на праві власності, – говорить Сергій Фаренюк. – Оскільки поліклініка не працює, то довелося і на стоянці зміни робити. Рішенням міської ради мені дозволили встановити автостоянку та торговий павільйон на ній. Проте, коли почали роботи, виявилось, що на тому місці йдуть комунікації і будувати там не можна. Тому я попросив дозволу змістити павільйон вбік, і постійні земельна та архітектурна комісії мені дозволили це зробити. Притому мені довелося влити в землю майже 50 кубів бетону, бо тут і рів був, і на горбі все стоїть. От, коли побудував, почав писати заяви, щоб дозволили орендувати землю під павільйоном, який є моєю власністю і прийнятий в експлуатацію, — мені незаконно відмовили.

Чоловік наголошує, що згідно з земельним законодавством та рішеннями сесії землю під будівлею йому таки мали виділити, а всі необхідні висновки він має. Проте представники попередньої влади, мовляв, почали натякати на тисячі гривень, необхідні для вирішення питання. Каже, що такі суми йому не по кишені, тому досі законним шляхом намагається отримати землю під баром та легалізувати його. Разом з тим, декілька разів під час розмови пан Фаренюк посилався на документи: дозволи, рішення, договори, які підтверджують його слова та свідчать про законність бізнесу. Проте коли ми попросили пред’явити усі документи для того, щоб їх перефотографувати — відмовив.

Документи є. Частина на роботі, частина вдома, а там ремонт, – каже пан Фаренюк. – Можете завтра прийти до мене та на частину подивитись. А фотографувати – то ні. Вони не повинні розлітатись в сторони. Потім не знаєш, де вони випливуть.

Отож, поліклініки на вул. Довженка найближчим часом не буде, а підприємець уже є власником виділеної для неї землі. Водночас у міськраді не повідомляють, чи збираються змусити його виконати свої зобов’язання, під які він і отримав ділянку. Відтак отримані на “благі” цілі майже 10 соток міської землі зараз є частиною не зовсім прозорого бізнесу, розібратися в якому влада не поспішає.