Краща фотостудія Тернополя: “Навіть фотосправою можна бути корисним для фронту”

Зворушливий календар на 2016 рік «Люблю, чекаю» створили у Тернополі. На сторінках – фото жінок віком від 20 до 55 років. Це спільний проект фотостудії АртЛюкс« і штабу «Самооборона». Надрукували 1000 примірників. Ідея – Лілі Мусіхіної.

 –         Ліля мені написала про ідею у Фейсбуці. – розповідає креативний директор фотостудії  Ірина Зелененька-Процюк. – І я вже через 15 хвилин була в неї.

Героїні календаря – жінки, які чекають чоловіків з фронту. Це не супер-моделі, це не костюмований календар, не гламурний, не подіумний. Нічого не награно – все правдиво. Реальні люди, реальні історії.

Сюжети придумані самим життям. Всіх учасників фотографували в тих умовах, в яких вони живуть чи працюють. Наприклад, якщо дівчина має чоловіка кіборга, але вона ще студентка, то ми знімали її там, де вона вчиться.

–         Може у якихось несподіваних місцях фотографували?

 –         Двох жінок у військовій частині. Вони там працюють. Нам було незвично там фотографувати. Ті жінки – дружини  військових чоловіків.

Життя штабу і наше життя – зовсім інша реальність. Життя тих людей, які зв’язані з бідою на Сході, має зовсім інший настрій і характер. Часом коли здається, що чогось не встигаєш чи коли чимсь незадоволений і в той час потрапляєш на штаб, бачиш з якими проблемами стикаються люди, то це дуже ріже по свідомості. Переосмислюєш усе.

 –         Вам важко було працювати чи, можливо, цікаво, незвично?

 –         Незвично. Бо треба було передати все максимально природно, не награно. І оскільки жінки не мали такого досвіду зйомок, треба було, щоб вони були у відповідному настрої, щоб  нам довіряли. Ми знайомилися, зустрічалися, питалися чим людина живе. Вони також до нас придивлялися. Бо це ніби просто, але насправді – відповідально. Фотосесія зачіпає особистий простір кожної людини.

–         Макіяж, одяг, образи – хто все придумував?

 –         Так як працюю креативним директором, то одяг і всі деталі, що пов’язані з образом людини,  з місцем, де її фотографувати – це була моя відповідальність. Ліля Мусіхіна якось назвала нас волонтерами. Але те, що ми одного разу зняли календар – це не показник в порівнянні з тим, як люди помагають бійцям. Я так вважаю.

–         Ви безкоштовно знімали?

 Звичайно, фотографували безкоштовно. Працювали два місяці.  Виявляється, навіть фотосправою можна бути корисним для фронту. Але волонтерами себе назвати – язик не повертається. Навіть таке в голові не вкладається. Мрію, щоб ті календарі розкупили організації і колективи. Щоб ті кошти пішли на АТО.

Вже зараз можна долучитися до благодійності і стати власником цього патріотичного календаря. Кожен, хто пожертвує не менше, як 100 гривень на армію, отримає його в подарунок. Звертатись –  у Штаб Самооборони, що на Грушевського, 1,  у Тернополі.

–         В умовах війни бажання людей побачити себе на фото змінюються? Може зникає гламур тощо?

 –         Ми це продумали, готуючи новорічні декорації. Тому що життя триває, приходять люди з дітьми фотографуватися. То придумали святкові декорації в пастельних тонах. Ялинка і нарядна, і не пафосна, і мила оку. Старалися зробити її максимально спокійною, затишною, щоб не муляв око цей дизайн. Бачимо по людях, що їм трошки свята хочеться. Але спокійного свята.

Щодо фото, то до нас  люди з родинами приходять. Більше увага зараз на сімейні цінності.

Наталка Петрів