Олександр Башта знайшов маму через 44 роки

Олександр БаштаОлександр Башта лише тепер починає розуміти глибину драми, що сталася колись у його родині. Виявилося, що його мама жива. Вони вперше поговорили з нею по телефону у день 70-річного ювілею жінки.

— Коли одного дня у Черкасах я зняла трубку телефону, то, ще не чуючи голосу, відразу зрозуміла, що це Сашко, — втираючи сльози, розповідає Лариса Тихонова. — Жодна мати свою дитину з власної волі не залишить…

Поговорити із жінкою ми змогли 13 травня під час “Шоу RIA”. Олександрові Башті тоді вручили золотий зливок як одному з найактивніших дописувачів на сайті 20minut.ua.

Вітала його на стадіоні нарешті об’єднана родина. Напередодні у Тернопіль усього на кілька днів приїхали мати Олександра — Лариса Тихонова з молодшою донькою Ольгою і внучкою Настею — донькою старшої доньки Олени. На жаль, сама Олена приїхати не змогла через проблеми на роботі.

Знайшла старша сестра

— Я сорок чотири роки нічого про нього не знала — ні який він, ні про трагедію, що з ним трапилася, — розповідає мати. — Мені сказали, що він начебто помер… Те саме, як я знаю, сказали і йому у дитинстві, щоб не запитував про маму.

Через давню родинну драму тернополянин Олександр Башта у семирічному віці залишився напівсиротою. Його виховували батько і тітка. Жив він тоді у Рівному. Жодних відомостей про маму пан Башта не мав аж донедавна.

— Улітку минулого року Сашка знайшла Олена, — продовжує Лариса Тихонова. — Відтоді вона почала готувати подарунок до мого сімдесятиріччя. Я відзначила свій день народження дев’ятого травня. Тоді й пролунав дзвінок: “Чи можу я почути Ларису Василівну?”. Я знала, що це все-таки колись станеться. Я вірила…

Найважче матері через те, що її не було поряд із сином, коли ста¬лася трагедія, яка посадила Олександра в інвалідне крісло. Нагадаємо, за освітою пан Башта — транспортний льотчик.

— Я нічого не знала, абсолютно, — витирає сльози жінка. — Так склалося життя. Цього не змінити. Але зараз стільки почуттів, стільки емоцій! Навіть розповідати важко. Я тут уже два дні і не спала жодної хвилини. Однак у душі нарешті запанував спокій. Мені так добре! Відчуваю, що між мною і Сашком — щось таке тепле-тепле…

До речі, всі нарешті зрозуміли, чию вдачу отримав у спадок Олександр Башта. Він — копія своєї матері, причому схожість у них — не лише зовнішня. Ця 70-річна жінка приїхала з Черкас у Тернопіль власною легківкою “Жигулі”, причому сама нею і керувала. Одяг — у спортивному стилі, на ногах — кросівки. Така собі ідеальна американська бабуся-живчик.

Ледь не літали всі від щастя
Олександр Башта також сьогодні ледь не літає від щастя. Адже його мама жива і нарешті переступила поріг його садиби. Чоловік каже, що лише тепер починає розуміти глибину драми, що сталася колись у його родині. Втім, він нікого не звинувачує — що було, те вже минуло.

— Я вдячна доньці, що вона була дуже коректною, коли готувала нашу зустріч, — додає жінка. — Адже Оленка хвилювалася. Вона не знала, як Сашко мене зустріне. Але ви собі навіть не уявляєте, якою щасливою вона і ми всі нині почуваємося!

Обидві доньки пані Лариси знали, що у неї був син, але більше — жодної інформації. Мати не робила спроб шукати Олександра не тому, що не хотіла. Каже, що боялася, аби наразити на небезпеку доньок.

— Тепер у мене двоє онуків! — радіє пані Лариса. — Вчора телефонувала Олена з Черкас. Хвилюючись, запитала: “Мамо, скажи одним словом — тобі добре?”. Звісно, я відповіла: “Так!”. Тоді вона сказала: “Мамо, я — найщасливіша…”.

Мати, зустрівшись із уже дорослим сином, помітила, що у них — чимало спільних рис.

— А найголовніше — він, як і я, живчик по життю, — додає пані Лариса. — Він навіть недавно сказав, що засумнівався, що на 100% є Баштою. Каже, що багато у ньому і від Тихонових. Ми навіть на деякі питання однаково відповідаємо. Це Ірина помітила — дружина Сашка. Так, між нами є зв’язок. Це відчутно і дуже приємно…

До речі, Лариса Тихонова у 90-ті не раз проїжджала повз Тернопіль, прямуючи на торговиці до Польщі. І навіть не здогадувалася, що саме у цьому місті живе її син.

— Я об’їздила всю Україну. Черкаси — дуже затишне місто. Сприяє цьому розташування — на березі Дніпра, — розповідає жінка. — У Тернополі я ще далеко не все бачила. Так, ваш Став чарівний. Але я помітила дуже значні контрасти між старим і новим. Стару забудову ви намагаєтеся осучаснити, не зберігаючи її колориту, але сучасного стилю бракує…

У захваті мати й від садиби Башт, що у “Кутківцях”. Вона каже, що не може зрозуміти, як вони змогли і дім збудувати, і обійстя так обжити. Адже таке нині й не кожному здоровому до снаги, а Олександр — інвалід І групи.

До слова, 14 травня вранці гості поїхали додому. Уже телефонували, що доїхали успішно.

— Кажуть, що збираються до Тернополя вдруге. Старша сестра хоче зі мною побачитися, — каже Олександр Башта. — Чи я поїду до Черкас? Та, напевно, хотілося б подивитися, як вони там живуть і на саме місто. Але чим мене ще у цьому житті можна здивувати?

Коментарі вимкнені.