Орест Квач – погублений некомпетентним керівництвом…

Священники відспівували Ореста Квача гідно. Старалися і добирали слів. Вони бачили на похованні серйозне товариство. Розуміли непересічність особистості загиблого.

Та все ж говорили мимо.

Орест не “любив усіх довкола”. Він був добряк. Бо не можна бути таким веселуном та оптимістом і не бути добряком. Але вело його по життю інше призвання. Це був унікальний жихацький інстинкт воїна. Ідеологічного бойовика. Ідеального представника військової касти.

“Хонор”, “Торнадо”, “Лютий”. Мав різні прізвиська цей благородний мисливець.

Він був би одним з кращих римських преторіанців. Риси цього красунчика прославили б німецьку дивізію СС. Обвітрені та посічені у боях вікінги сприйняли б його за рівного.

Українцям пощастило – він трапився в наш час. Рубив комуняк, тітушок, мусорів та іншу нечисть. Задовго до війни. І на війні звичайно що опинився в рядах нарваних. Десантники й розвідники. Досвідчений взвод добровольців. Погублений некомпетентним керівництвом…

С14 пощастило, що це був наш польовий командир у складні часи. “Дореволюційний час” і жах це коли довкола був лише сонний натовп. А ми вже кинули виклик прогнилому ладу. І в той час саме Орест став бойовим символом що повів цілу генерацію націоналістів.

Мені здається що загиблим героям добре на небесах. Вони пали в бою, або провели гідне життя. Кидає в розпач не їхня смерть, а інше. Думка “що буде з нами?!” Як виживає людство якщо кращі індивіди гинуть? Це підриває всі системи логіки та цінностей. Можливо й неіснує ніякої еволюції та прогресу? Можливо наша реальність – це не поступовий розвиток, а просто вічний ландшафт для моментів прекрасного?

Якось вдома Орест цілу ніч сперечався з дядьком що можна “щось змінити”. Матір зайшла на кухню на світанку і побачила як батько спить за столом. А баталія Ореста й дядька триває.

Орест лишиться нашим талісманом вічної боротьби.

Там де хтось колись кидає виклик несправедливості.

Там де хоробрість повстає супроти сірості.

Там всюди чорною тінню в своїй улюбленій масці буде наш Орест.

Євген Карась

Коментарі вимкнені.