Щоб діти читали, батькам найперше потрібно починати з себе, – Ірина Мацко

 

У Тернополі незабаром фахово пропагуватимуть моду на читання книжок. Цим займатимуться у соціально-культурному центрі «Дітям» від Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва та Європейської домівки, який відкриють незабаром.

Чому діти зараз мало читають книжок і чи винні вони в тому – розмова з письменницею, головою тернопільського відділення Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва Іриною Мацко.

–         Треба давати дітям такі книжки, щоб вони відчули задоволення від читання. Щоб знаходили у книжці ті відповіді, які шукають у житті. Дитина має побачити в книжці ті моделі поведінки, які вирішать її проблеми,  але поки-що вона не знає, як застосувати. Коли дорослі наказовим, чи менторським тоном кажуть, як саме в тій чи іншій ситуації слід чинити, це не сприймається. Читання моралі тільки відштовхує. Коли ж дитина побачить у книжці ті болючі питання, які вона може вирішити, побачить, як герої їх вирішують, то перепускає це через себе і пробує застосувати ті моделі у житті. Якщо, наприклад, маленька дитина боїться темряви, допоможе казкотерапія. Можна підшукати таку казку, де темрява – друг, який може щось приховати і темрява зовсім не страшна. Або, до прикладу, книжки Сергія Гридіна для підлітків, де йдеться про те, як долати свої комплекси. Дитина такому авторові вірить, бо відчуває, що автор колись сам це пройшов і вирішив це питання, впорався з ним.

–         Може батьки самі не знають, які саме і де ті книжки, які порекомендувати дитині?

– Так. Зараз є багато сучасної цікавої літератури, яку діти читали б. Але батьки частіше не знають її, тому і не дивно, що не знають, що порекомендувати. А звідси і висновки, що її нема, а діти просто не хочуть читати.

–         То те, що діти не читають – причина не в дітях?

– Думаю, що ні. Хоч всі кажуть, що діти не читають, бо засилля технологічними новинками, ґаджетами, комп’ютерами і так далі. Звичайно, вони там знаходять задоволення від гри, від того, що пропонується. І воно швидке та зрозуміле їм. Але якщо запропонувати цікаву книжку, як варіант, як альтернативу, тоді, можливо, будуть мати вибір і вже зможуть звертатися і до книжки,  і до техніки. Але тут постає питання – яким чином показати книжку дитині, щоб вона її побачила і прочитала? Хто і як має запропонувати її, якщо ми вже говорили, що батьки не компетентні в цьому?

Бібліотека не завжди може запропонувати нову і сучасну книжку, тому що не завжди та книжка там є. А якщо навіть є, то в такій кількості, що візьме одна дитина, а іншим приходиться чекати поки вона дочитає, щоб взяти для себе. Купити? Так ціни зараз такі, що приходиться вибирати, чи купувати книгу, чи товар першої необхідності. Шкільна програма ж, переважно, відбиває від дітей охоту до читання. З цим ми і працюємо в Центрі дослідження літератури для дітей та юнацтва впроваджуючи проекти на підтримку та промоцію читання, фахівці-учасники центру досліджують та аналізують літературу, укладаючи списки рекомендованої літератури, які потім рекомендуємо Міністерству освіти до впровадження у шкільну програму. На даний момент укладено «Золотий список України» книжок від Центру, які цікаві дітям.

– Чому шкільна програма відбиває бажання читати?

– Твори не відповідні до віку дітей, застарілі за проблематикою, тощо. Наприклад, недавно ми читали в шостому класі з моїм сином шестикласником твір «Різдвяна історія з привидами». Твір настільки сухий, жахливий, неприємний, що я сама була шокована. Для чого це дитині? Що він їй дає? Складається враження, що хтось прочитав заголовок «Різдвяна історія з привидами» і вирішив, що твір підійде для читання десь перед Різдвом, так для класу шостого, бо привиди. Ніхто, напевне, твору і не читав. І таких прикладів багато. Є зараз і цікаві твори, але через подібні випадки діти взагалі потім не хочуть книжки до рук брати. Бо там нічого мудрого нема. У них уже  складається враження про книжку.

–         Читала у пресі статтю про те, що восени дві п’ятнадцятирічні  однокласниці після прочитаної книжки «50 днів до самогубства» за місяць-два пішли з життя. Книжка може настільки вплинути?

– З дітьми треба бути дуже обережним. Пишу для дітей і відчуваю велику відповідальність перед читачами, на відміну від дорослих творів. Адже дорослі прочитавши твір, мають свою думку, не перепускають через себе, аналізують і вже тоді сприймають або ні прочитаний твір. Дитина ж все сприймає за чисту монету.  Кожне слово для неї – істина.

Батькам обов`язково треба придивлятися, що дитина читає. Відкрити книжку, подивитися, які там цінності, що вона пропагує.

–         В цьому «Золотому списку» є досить важкі твори, як для підлітків, наприклад…

– Спірне питання, як скласти списки. Тому різні діти та їх світосприйняття… Особливо, якщо мова йде про підлітків. Одна вибере щось легше, простіше, більш дитяче. А інша вже буде читати щось глибоке, бо вона вже доросла до того. Підлітки зараз цікавляться дорослою літературою. Коли робили дослідження, що їм цікаво до читання, то там, наприклад, «50 відтінків сірого». Тобто сказати їм: читайте те, чи оте, бо воно ваше – не вийде. Вони і дорослу літературу читатимуть, і ще й у казки зазирнуть. Перехідний підлітковий період – у дитинстві можуть застрягнути, або навпаки вже мислити досить по-дорослому.

–         А як щодо реклами по телебаченню, в інтернеті? Чому підлітки читають «50 відтінків сірого»?

– Так, реклама. Це дуже важливе питання, бо в нас мало популяризації книжки. Видавництва популяризують свою книжку, яку хочуть продати. Все. А от такої саме популяризації суспільної власне «моди на читання» – нема. Це державна проблема.

–         Твої діти читають?

– Читають. Відганяю вже. Називається – навчила на свою голову. (сміється.) Адже читання теж має бути в міру, це ж зір. Дочка раніше не хотіла читати. Тому зараз, коли до мене приходять мами зі скаргами, що дитині 5 років, а вона не хоче слухати казку.  Відповідаю – почекайте, почитайте їй самі, а вона ще прийде до того.

–         Тобто, не треба робити проблеми, якщо дитина в ранньому дитинстві не хоче читати?

– Ні з чого не треба робити проблеми. Дитина чинить опір, коли ми їй щось нав’язуємо. Часом кажуть, що дитина до двох років ще добре не говорить або ще не рахує, але вже знає цифри. Дуже хочуть якнайшвидше навчити те дитя всього і тиснуть на нього. А воно це відчуває – на мене тиснуть і все – супротив. Навіщо це? Варто відпустити і все прийде у свій час. Вчити,  але не з примусу. Так і з книжками я знайшла вихід. Просто везла з фестивалів і виставок додому все, що бачила цікаве. Та не можу сказати, що вони прочитали всі книги, які я привезла. Є книжки і непрочитані. Але я їх не заставляла читати. Просто наступного разу везла іншу книжку. І тепер бачу, що вже вдома нема таких книжок, яких би не прочитала старша. Їй 13 років. Вона вже сама йде в бібліотеку і собі щось шукає. Втягнулася. Це і є задоволення від читання, коли не можеш відірватися.

–         А як щодо аудіокнижок?

– Моя думка – можливий будь-який варіант читання, лиш би в розвиток і в пізнання. Нехай на слух. Чому ні? Є електронна книга – добре, або читання книжок в Інтернеті. Кому як зручно.

–          Підсумок. Коли діти не хочуть читати – це відповідальність не на них?

– Діти ростуть зараз у такому середовищі, коли є технологічний прогрес, коли є і книжка, і комп’ютер, і мобільний телефон і багато всього іншого. Ну чому та дитина має звернути увагу тільки на книжку? Бо ми так хочемо? Щоб книжка з тим усім конкурувала, треба дитині показати конкурентноспроможну книжку. І знову-таки – самі батьки мають знати про цю книжку і цікавитися інтересами дитини. Цікавитися, що її болить, турбує, чим вона живе. А ще батькам потрібно починати з себе, найперше. Вони мають сісти і почитати дитині хоч би 20 хвилин в день. Не заставляючи її. Це і пропагує проект Центру «Вся Україна читає дітям», який ми зараз проводимо у тернопільських школах з відомими людьми.

Також дуже важливо, щоб дитина  бачила вдома книжку, на полицях, в руках мами, в руках тата. Щоб книжка була біля неї, вона нею гратиметься спочатку, потім розглядатиме малюнки. Вона звикає, що книжка має бути. Якщо хтось читає дитині, вона привикає слухати історії і потім й сама буде читати. Та якщо книжки вдома ніколи не було, пішла дитина в школу і навчилася букви, а тут – читай. Коли дитина росте і книжки біля неї нема, тоді читання – це щось не з її світу.

Наталка Петрів