У цьому житті треба вміти все, – Зоряна Удич

Близько 300 ляльок  зробила тернополянка Зоряна Удич за 6 років. Виготовляє їх з акрилових ниток. Для декору  використовує мереживо, атласні стрічки, тканинні  квіти, бісер. На виготовлення однієї ляльки йде від кількох годин до пару тижнів. Зоряна каже, що це залежить від ідеї, наявних матеріалів і натхнення. Нині розробляє ідею чотирьох ляльок – уособлення пір року. Паралельно завершує проект «Морська любов», вишиває триптих та удосконалює шнурову техніку виготовлення глечиків.  Наша розмова – до Міжнародного дня лялькаря.

–  Ляльки даруєте, продаєте?

– Багато роздарувала рідним та знайомим. Інколи виготовляю на замовлення до якоїсь події. Часто замовляють для оригінального подарунку молодятам чи близьким. А інколи і тим, кого вже не знають чим можна здивувати.

– Чим вам  цікаве це захоплення?

– Лялькарство – це не єдине моє захоплення. Під час будь-якого творчого процесу можна відпочити емоційно і розумово, отримати задоволення як під час процесу, так і від кінцевого варіанту, відволіктися від рутинного побуту.  Головне –  правильно організувати робоче місце і вбрати час. Але це в ідеалі. У творчості є  один величезний мінус – час. А саме – його відчуття. Часто можу до ранку просидіти  за якоюсь роботою.

– Чи змінювали ви раптово діяльність у житті?

– Ніколи. Усе своє свідоме життя займаюся педагогікою. Маю досвід волонтерської роботи з виховання молоді в громадській організації Пласт, роботи у школі учителькою. Сьогодні – викладаю педагогіку в ТНПУ ім. Володимира Гнатюка.

– Вам близька роль вільного художника чи офіційного сухого працівника?

– Для себе важливо зрозуміти, до чого ти надаєшся, у якій сфері можеш працювати. Тоді і офісна робота може приносити задоволення. Якщо мова про мене, то я вмію працювати на результат і в команді, і самостійно. Як то кажуть:  у цьому житті треба вміти все.

 – Під час щільного графіку роботи пробували раптово покинути на деякий час роботу і абстрагуватися від усього?

– Ніколи, бо намагаюся усе встигати і особливо тоді, коли є багато проектів. І творчість є одним із них. Різниця лише у тому, що в цьому проекті немає дедлайнів. Бо якщо раптово усе залишити задля відпочинку, то не лише не досягаєш результату, але й підводиш інших людей. Цього робити не можна, якщо хочеш зберегти авторитет і підтримку у майбутньому.

– Ви людина самокритична? А як ставитеся до критики інших? Коли дослухаєтеся порад, а коли ігноруєте?

– Без самокритики вижити у сучасному світі нереально, особливо коли прагнеш чогось досягнути і постійно удосконалюватися. Позитивно сприймаю критику лише тих людей, які є компетентними у предметі критики і є авторитетами для мене.

– Хто для вас авторитет у житті, у творчості?

– Вважаю, що захоплюватися авторитетами у творчості небезпечно, бо тоді можна втратити власну самобутність. Хай вони для нас залишаються прикладами та натхненниками до власних звершень. А по життю у різних сферах авторитетами для мене є ті, хто навіть під впливом різних обставин не зламався, не втратив  гідності.

– За що вдячні Богові?

– За все. За  що і кого  маю у своєму житті. Навіть за випробування, бо вони відкривають очі, дають пізнати людей і розставити пріоритети у житті.

– Що хотіли б змінити у житті?

– У своєму житті – нічого. Але хочеться більше спокою та впевненості у майбутньому. На жаль, це не зажди залежить від нас.

– Де почуваєтеся найзатишніше?

– У родинному колі. Зі своїми дітьми та чоловіком. З наближеними друзями. Особливо, коли вдається вирватися на природу.

«Погляд»