Волонтерство – моє життя та постійний внутрішній стан, – Христина Феціца

«Основне завдання нашої влади – приймати відповідальні рішення, щоби потім не було таких втрат, які вже зазнала Україна та її народ»

«Моя діяльність розпочалась із того, що була запрошеною на зібрання до громадської спілки “Рада бізнесу Тернопілля” і там мені запропонували на деякий час працювати  у них секретарем. А вже потім сюжет подій є всім відомим. Утворилось ОЗГ «Ядро» і від цього моменту волонтерство – моє життя та постійний внутрішній стан.

В основному я займаюся спорядженням для хлопців. Підтримую комунікацію із підприємцями різних галузь. Але таки сталих чи конкретних обов’язків у кожного із нас  немає, тому щоми команда. В нас є «ми», а немає «я».

Напевне для мене не буває труднощів у роботі. Є питання і є їх вирішення. В міру надходження проблем поступово їх долаєш. Найчастіше із чим інколи важко спотикаюся – спілкування із батьками бійців. Адже відчуття, коли твою дитину мобілізовують, а в країні й далі прогресує бездіяльність влади, завжди нестиме образу на увесь світ, в тому ж випадку й на нас.Але я розумію їхній стан і тривогу. Тому, що в силах зробити – роблю, що ні – стараюсь підтримати хоча б психологічно.

Але із чим важко змиритися, це із втратами наших бійців.До останнього сподіваєшся, що все буде із ними добре. Але таки втрачаєш своїх знайомих і словами відчуття болю не описати. Втрати завжди приносять біль, але ми повинні бути сильними.Я не можу втрачати віру. Кожного дня спілкуюся із бійцямирізних частин АТО. Можливо не варто звикати до хлопців, але вони так сильно потребують спілкування. Буває, що при розмовійдуть обстріли і в таких ситуаціях їм доводиться втішати вже мене. Я  переживаю, а вони говорить, що все буде добре. Бійці часто телефонують  на гарячу лінію і просять про розмову. Хоч ні я їх не знаю, ні вони мене. Але мусимо їх підтримувати, якщо ж не ми, то хто.

До війни я вела інший спосіб життя. Наразі чоловік каже,  що думаю лише про АТО та бійців. Вдома мене практичнонемає. Спершу чоловік не розумів, інколи ревнував, бо майже увесь час спілкуюся із хлопцями. Але зараз він бачить, що я переживаю цим, щоволонтерство є важливим в моєму житті, тому люблячи мене – підтримує і більше розуміє.

Завдяки роботі у логістичному центрі, я навчилася працювати у команді і стримувати свої емоції. Коли розмовляєш із хлопцями, звісно відчуваєш біль та  страх, але в ніякому разі не повинна цього проявляти, навпаки, повинна бути сильною, щоби дух у наших військових не згасав.

Хочеться, щоб наша держава більш відповідально ставилась до всього, що відбувається у нашій країні. Наш президент, на мою думку, є безвідповідальним щодо війни. Кервіницто ЗСУ, штабу, не будучи жодного разу в зоні АТО, керують великою кількістю людей, масштабним процесом, а що найважливіше – життям наших бійців. Тому їхнє основне завдання – приймати відповідальні рішення, щоби потім не було таких втрат, які вже зазнала Україна та її народ».

Юля Вигонська