Задля тернопільських діток Дід Мороз та Снігуронька відмовилися від… Голлівуду

У гримерці Тернопільського академічного театру актора і ляльки гамірно, казково та водночас по-домашньому затишно. Головний режисер Володимир Лісовий знайомить зі своїми Дідами Морозами і Снігуроньками. «Усі вони — найсправжнісінькі, неперевершено забавляють дітвору!» — радіє за своїх підопічних керівник театру. «А на новорічні корпоративи кличуть ваших Дідів Морозів та Снігурок?» — цікавлюся. «Ану зізнавайтеся, хто ходить по халтурках?!» — усміхається Володимир Михайлович. «Які корпоративи?! Мене от Тарантіно запрошував до Голлівуду, а я кажу: «Не можу — у мене ялинка!» — віджартовується «вічний» Дід Мороз Іван Курілов. — Ми театрові не зраджуємо!» У час новорічно-різдвяних свят Іван Курілов зі своєю сценічною «онучкою» Снігуронькою Ольгою Томбоштейн щодня проводять свята для тернопільської малечі. Про те, як акторам вдається творити казку, вони охоче розповіли читачам «НОВОЇ…».

— Вас називають «вічними» Дідом Морозом та Снігуронькою. Сподіваюся, у вас так не записано у трудовій книжці…
Іван Курілов: — Ще в радянські часи, задовго до театру, мене запрошували в будинки культури зіграти Діда Мороза. А як тільки я прийшов до театру актора і ляльки, мені відразу дісталася «рідна» роль. Відкрию вам таємницю: моя мати Валентина Павловська — актриса Тернопільського обласного драматичного театру — тривалий час була Снігуронькою. Мати грала у парі зі славетним тернопільським Дідом Морозом Михайлом Безпальком. Батько мій теж актор, але у нього інше амплуа. У театрі актора і ляльки працювала й моя дружина.
Ольга Томбоштейн: — Із перших днів у театрі мене нагородили роллю Снігуроньки. «Приміряла» амплуа Снігуроньки і в студентські роки, навчаючись на театральному відділенні Тернопільського музичного училища ім. С. Крушельницької та в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Мій батько — столяр, але завжди мріяв стати актором, тому «грає» вдома — без анекдотів, веселих історій свята не бувають. У моєї мами також творча натура, вона працює вихователем дитсадка, а моя сестра — дизайнер-модельєр одягу.
— Як вам вдається начебто «заїжджені» ролі Діда Мороза та Снігуроньки робити цікавими?
О.Т.: — Роль Снігуроньки неймовірно цікава — почуваю себе дитиною! Снігуронька та її дідусь, що прийшли із заметів, насправді не є холодними образами, вони сповнені внутрішнього тепла і любові. Навіть старий бородатий Дід Мороз — з душею дитини. Образ Снігуроньки вигаданий, але діти його сприймають дуже позитивно.
І.К.: — Снігуронька іноді буває основним персонажем, бо Дідусь Мороз — статична особа, його силует — ніби могутня колона, а онучка — жвава, весела, усіх «заряджає» гарним настроєм. Ці образи цікаві для акторів, бо вони дають простір для творчості. У звичайній виставі є сюжет, твоя роль і ти її виконуєш, а на новорічних ранках актор більш вільний, йому доводиться імпровізувати.
О.Т.: — Відштовхуємося від глядацької зали, яка збирається у фойє, бо є різні дітки — активні, стримані, різної вікової категорії, і підбираємо ключики до їхніх сердець.
— Новорічні ранки — це свято й для батьків.
І.К.: — Батьки разом із дітьми занурюються у казку — танцюють, аплодують, співають, вболівають за малечу.
О.Т: — Під час свята дорослі мимоволі згадують своє дитинство, як вони були Зайчиками, Сніжинками, як кружляли у таночку…
— А які новорічні ролі вам доводилося грати в дитинстві?
І.К.: — Я був Зайчиком, Клоуном (усміхається, — авт.).
О.Т.: — А я — Сніжинкою, Бабою Ягою, Відьмою… У школі всі соромилися таких ролей, хотіли бути гарними, а мені, навпаки, цікаво було імпровізувати, познущатися над собою — начесати волосся, одягнути кумедний костюм. А ось у театрі поки що граю «пухнасті» ролі.
— Іване Володимировичу, ви — суворий Дід Мороз?
І.К.: — Я ніколи не намагався грати класичного Діда Мороза — величного, з суворим голосом, я просто граюся з дітьми, щоб вони не боялися, щоб могли посмикати за бороду.
О.Т.: — Іванові Володимировичу дали таку роль, бо він від природи дуже добрий, піклується про всіх. Тобто йому не потрібно перевтілюватися — все іде від серця.
— Новорічні свята, мабуть, не обходяться без кумедних випадків.
О.Т.: — Пригадую, я вперше грала роль Снігуроньки: зайшла у залу, хвилююся… Раптом одна дівчинка підійшла до мене, доторкнулася, ніби до чогось чарівного, і сказала: «Свята Снігуронька…» У мене відразу минув мандраж. Діти справді сприймають нас за казкових героїв, діти вірять нам.
І.К.: — Один хлопчик якось після свята запитав мене: «Дідусю, правда, ти не справжній Дід Мороз?» «Як тобі сказати?.. Ти розумієш, що Дід Мороз — один, а ранків багато, тому він просить своїх друзів допомогти йому. Я — друг Діда Мороза.
О.Т.: — Таких пригод, як впала борода чи відвалився шлейф, у нас, на щастя, не було. Наш театр — професійний, тому все до дрібниць відпрацьовано. Хоча ми могли б виплутатися з будь-якої ситуації…
— То головні герої свята, окрім того, що веселі, ще й спритні?
І.К.: — Іноді нас кличуть до діток у різні організації, лікарні, а на виїздах бувають й оказії. Якось приходимо під двері, а вони зачинені, я махнув «шалай-малахалай», всунув шпильку в замок — і відчинив!
О.Т.: — Щороку вранці 1 січня ми провідуємо з Дідом Морозом та Снігуронькою маленьких пацієнтів обласної дитячої лікарні. І приїжджають по нас машиною швидкої допомоги. Люди з усіх вікон з усмішкою зглядаються, коли зі швидкої виходять Дід Мороз та Снігуронька з великим пакунком солодощів.
— А Дід Мороз та Снігуронька люблять солодощі?
О.Т.: — З радістю віддаю подарунки діточкам — слинки не ковтаю (усміхається, — авт.), бо не люблю солодощів. З дитинства я роздавала цукерки подружкам, а коли навчилася писати листи святому Миколаю та Дідові Морозові, просила не дарувати солодощі. «Рятувала» від ласощів і свою сестричку, у якої була алергія на солодке, тому ховала цукерки по кишенях, потім мама знаходила «запаси»…
І.К.: — У дитинстві ми всі любили цукерки, а тепер все — для дітей!
— Часто точаться суперечки, що Дід Мороз та Снігуронька — радянські образи, а тому мали б залишитися лише в історії…
І.К.: — Будь-який казковий образ кимось вигаданий і відмовлятися від люблених у народі персонажів недоцільно, бо це лише збіднить нашу культуру та історію. Ми жили у радянській культурі, тому комусь вона близька, комусь далека… Нині ми модифікуємо образи Діда Мороза та Снігуроньки, вони — герої нашого часу.
О.Т.: — Кожна дитина уособлює Дідуся Мороза та Снігуроньку зі своїми уявними образами, тому ми не намагаємося диктувати їх «біографію». Ми просто творимо казку.
— Цьогорічні новорічні ранки мають спортивну тематику. Чи це відлуння Євро’2012?
І.К.: — Щороку намагаємось робити щось нове, підбираємо нових персонажів, розігруємо нові дійства. Раніше героями новорічних ранків у нас були Чебурашка, Крокодил Гена, Шапокляк, Буратіно, Шрек, навіть Вєрка Сердючка, торік ми звели Санта Клауса та Діда Мороза… Коли діти впізнають героїв свята, вони стають більш відкритими. Цьогоріч ми вирішили втілити спортивний сюжет, залучили героїв мультфільму «Ну, постривай!». Суть у тому, що команди Вовка та Зайця змагаються між собою.
О.Т.: — Наше завдання, аби дітям було цікаво, весело і щоб вони брали активну участь у святі — бігали, стрибали, співали, змагалися… І такий «спортивний» сценарій виправдав себе — цьогоріч діти не хочуть іти додому і до остан-нього не відпускають Діда Мороза, Снігуроньку та мультяшних героїв. А отже, свято вдалося!

Іванка Гошій, Нова Тернопільська