З туману бою — у світло волі: як боєць з Тернопільщини вижив і повернувся
На початку травня з російського полону повернувся 23-річний військовослужбовець Олег Семчишин. Два роки у катівнях, що більше схожі на пекло, — позаду. Він бачив смерть поруч, відчував страх на передовій, та водночас — вчився не здаватися і берегти надію. Тепер він вдома, на рідній Тернопільщині, серед тих, хто молився за його повернення.
Від школи-інтернату до Збройних Сил
Олег виріс у невеличкому селі на Бережанщині. З дитинства виховувався у школі-інтернаті, а в 13 років його взяла під опіку прийомна родина. Після досягнення повноліття пішов служити строкову службу, а у 2020-му підписав контракт на три роки.
— Служив спершу у Бережанах, а згодом перевівся у 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс», — розповідає Олег.
Той день у липні
Липень 2023-го. Донеччина. На позиціях туман, видимість — нульова. 16 липня о 4 ранку російські війська пішли в наступ.
— Нас атакували під покровом туману. Було багато ворогів. Почалася хаотична стрілянина. Не було зрозуміло, хто де — все зливалося у суцільний шум, дим і крики, — пригадує Олег.
Пораненого побратима він відтягнув у бліндаж і надав першу допомогу. Та коли повернувся на позиції — виявилося, що ворог уже зовсім поруч.
— Спочатку стріляли, потім у бліндаж полетіли гранати. П’ять. Я дивуюсь, як ми всі вціліли. Гранати не зачепили, балон не вибухнув. Це було як диво.
Після штурму Олега та двох побратимів взяли в полон. Їх вивезли у бік Луганська.
Життя у полоні
Довгий час про його долю не було жодної звістки. Лише згодом родина дізналася, що Олег — у полоні, коли загарбники виклали відео з його допитом.
— Я сам не знав, що вважаюся зниклим безвісти. Родина дізналась із російського відео.
Полон, допити, невідомість. Спочатку — СІЗО в Луганську, згодом — колонія у Довжанську. Надії не було багато.
— Нас переконували, що триматимуть до кінця війни. Але ми з побратимом підтримували одне одного. Повторювали: «Все буде добре. Не падати духом!»
День свободи
5 травня 2025 року — день, який Олег не забуде ніколи. Саме тоді він повернувся з неволі.
— Я був у такому піднесенні, наче вибух емоцій. Хотілося обійняти землю, вдихати волю на повні груди.
Коли дали телефон, він зателефонував прийомному татові. Той не впізнав його спочатку, але коли зрозумів, хто дзвонить, не стримав сліз.
— «Олежику?! Ти?!» — «Так, тату. Я вже вдома…»
Попереду — життя
Нині Олег відновлюється після полону, перебуває вдома на Бережанщині. Його зустрічали з усією теплотою — рідні, побратими, односельці. Про повернення героя повідомляла навіть міська рада.
— Що далі? Побачимо. Хочу мати сім’ю. Одружитися. Мені вже майже 24! — усміхається хлопець.
Попри все пережите, Олег не втратив ані світла в очах, ані бажання жити. Його історія — це про мужність, витримку і віру, яка витримала найстрашніше.
