21 вересня 1993 року на Співочому полі у День міста Назарій Яремчук виступив у Тернополі востаннє

Час від часу переглядаю останній виступ Назарія Яремчука у Тернополі. На щастя, цей запис у мене зберігся.

Співоче поле. День міста (на початку 1990-их його відзначали не 28 серпня, а 21 вересня). Прохолодний напівтуманний осінній вечір. Назарій Яремчук мав завершувати святкове дійство (до нас він приїхав зі святкування у Славуті, що на Хмельниччині). Уже виступили „Соколи” (тоді ще разом з Іваном Мацялком, який саме відзначав свої 39 уродини. Брати Мацялки були в глибокій зажурі, адже напередодні поховали рідного Батька у родинному селі Батятичі, що у Кам’янка-Бузькому районі Львівщини. Проте запланований виступ у Тернополі не відмінили: така доля митця, довелося як у класика віршованого слова – „крізь сльози сміятись…” Назарчик лише приїхав, відразу ж висловив співчуття Михайлові та Івану Мацялкам).

Співали Інеса Братущик та Орест Хома, коли автом під’їхали Назарій Яремчук з Павлом Дворським. Першим вийшов Павло. Концерт затягувався. Глядачі на Співочому полі не розходилися. Хай не образяться інші – більшість прийшла, щоб побачити і почути Назарія. Він вийшов на сцену близько опівночі. У темному костюмі і білосніжній сорочці. Вродливий, щасливий, незабутній… Хто б міг подумати тоді, що співає у Тернополі востаннє…

Незрадливе почуття батьківщини у Назарія інколи навіть викликало подив у людей. Скільки разів його кликали до Києва, обіцяли шикарні умови, квартиру, престижне авто, „золоті гори”… Але на жодні вмовляння він не піддавався. „ А хто ж тоді залишиться у Львові, Луцьку, Тернополі, якщо Київ забере до себе Ігоря Білозіра, тріо Мареничів і Анатолія Горчинського?” — казав він. І жартома додавав: „Якщо б Карпати пересунули ближче до Дніпра, я б уже давно жив на Хрещатику!”

Нині важко сказати, хто любив більше Назарія — Буковина чи Тернопілля. Якби там не було, істина одна: Назарій завжди любив Тернопіль незрадливою любов’ю, а Тернопіль — його.

Співака вабило наше озеро (тоді ніхто не говорив „став”), він любив гуляти набережною, заходити у церкви, шанував наше перше в Україні Співоче поле. Він гордився, що одне з найбільших і найпотужніших тернопільських підприємств очолював Роман Яремчук, фахівець-виробничник з таким же прізвищем, як і в нього. А ще… він тут мав вишукану незрадливу публіку. Золоте правило: талановитий співак має такого ж талановитого глядача.

„Контакт з тернопільським глядачем, а я виступав на усіх ваших сценах: у філармонії, „Березолі” (колишній „Октябрь” — дивовижно, у Тернополі російська назва!? Коли навіть у Києві Палац „Жовтневий!), “Текстильнику”, у Палаці культури „Ватра”, — основа. Без цього неможливо. Як це може бути – вийти на сцену і настроїти проти себе глядачів, слухачів, які прийшли до тебе з відкритою душею? Треба навпаки: до них — ще з відкритішою душею. І все, що є, — якщо воно є, — повинно бути віддано без остатку”.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 2000 року Тернопіль отримав першу і єдину у світі школу славного імені — навчально-виховний комплекс „Школа-ліцей №6 імені Назарія Яремчука”. Завдяки старанням директора Олександра Остапчука і педагогічного колективу, щороку у день народження співака школа проводить свій фестиваль, на який запрошують рідних та друзів Назарія Яремчука. Дивина: Назарій ніби й не мав у своєму репертуарі аж стільки пісень для дітей, щоб робити цілий фестиваль, проте почуте з дитячих уст тернопільських школярів вражає і зачаровує. Назарій був би щасливий і гордий від почутого.

Джерело: соцмережі