«У 1991-му я молила Бога, щоб не було війни», — Олена Степанова

На запитання рубрики “Незалежність очима тернополян” спеціально для “Погляду” відповіла юрист, громадська активістка, “залізна леді” Тернополя Олена Степанова.

Впродовж уже трьох років мене найбільше хвилює думка, коли ж закінчиться війна?..

Чи пригадую 1991-ий? Авжеж. У той рік я молила Бога, щоб не було війни. Моїй старшій доньці в серпні 1991 року  виповнилось лише 7 місяців.

Цей рік Незалежності, якщо чесно, нічим не запам’ятався.

Як на мене, незалежний українець – це той, хто відповідає висловлюванню: «найвища посада – людиною бути», самостійною, здатною фільтрувати інформацію, яка стоїть на сторожі інтересів усієї Української держави та народу. Той, хто веде активне суспільне життя, бореться за справедливість, радо допомагає тим, хто потребує допомоги. Ставить духовні цінності в вище, ніж матеріальні, щиро любить свою державу не лише на словах.

Моя версія портрету сучасного українця: більшість займає позицію «моя хата скраю, нікого не знаю» або «в сусіда згоріла хата – най горить сарай»…

Якби довелося розповідати про Україну іноземцю, я б акцентувала на тому, що тут проживає нація нескорених і сильних духом людей, людей, які борються за світле майбутнє для кожного з нас. А ще: про музику української душі, про гостинність українського народу, якою ми славимось на весь світ. Про культуру та традиції і багатство сімейних обрядів (приміром, ворожіння на Андрія, пошуки квітки папороті на Івана Купала). Обов’язково розповіла б про вишиванку, адже її коріння сягає ще у дохристиянський період і несе в собі певну таємничість та слугує оберегом. Про українську народну кухню, бо як же без борщу, голубців та гарбузової каші? І, звичайно, про українську природу з усіма її неосяжними просторами. В Україні є невичерпні можливості для активного туризму – моря, гірські масиви Карпат, ліси, каньйони, Олешківські піски, печери… і це список можна продовжувати ще довго.

Для позитивних змін незалежної України я проявляю  громадську активність. На мою думку, потрібно чітко усвідомлювати, що не ми для держави, а держава для нас. На жаль, більшість українців цього не усвідомлюють. Тому і маємо постійну боротьбу з корупційно-бюрократичною системою. Саме тому кожен, хто хоче позитивних змін, повинен докластись до них. Зараз є для цього всі можливості. Функцію контролю за суспільними процесами потрібно розвивати.