Через “справедливий” суд Тернопільщини Іван Нечипорук відсидів 7 років

— У нас працює досконала схема посадки невинних. У в’язниці багато людей сидять ні за що. Бо опинилися не в тому місці не в той час. Зі мною був одесит Вітя Ушаков, якого посадили за чуже вбивство. Майже відбув термін, коли знайшли справжнього душогуба, — каже хмельничанин 30-річний Іван Нечипорук. За чужий злочин він відсидів сім років, п’ять місяців і 15 днів. 3 червня Хмельницький міжрайонний суд виправдав його.
— Треба відновлювати сім’ю, бізнес, розраховуватися з боргами, — продовжує Іван. — До арешту свиней вирощував, було 200 голів, ремонтами займався, 70 тисяч доларів кредиту взяв. За вісім років бізнес розікрали, а мені ще 9 тисяч треба віддати.
Іван Нечипорук із дружиною Наталією жили у Хмельницькому. Купили квартиру, жінка завагітніла. Вона працювала швачкою у підприємців Олександра й Антоніни Іскрицьких.
13 березня 2004-го на родину Іскрицьких напали двоє невідомих. Глава сім’ї був у відрядженні, вдома залишилася Антоніна із сином Сергієм. Нападники покалічили сина і вистрелили у матір. Утекли, грошей не взяли. Головним свідком у справі був таксист 37-річний Валерій Керімов, який підвозив до будинку Іскрицьких двох чоловіків. Він описав їх: 17-18 років, кожен до 170 см зросту, ймовірно, студенти.
20 травня міліціонери затримали 22-річного Івана Нечипорука і 25-річного Олександра Моцного, ледь знайомих між собою. Жоден не відповідав опису, доказів провини і мотиву злочину не було. Хмельницький міськрайонний суд виправдав їх, однак прокуратура вирок оскаржила.
За рішенням Апеляційного суду Тернопільщини чоловіки отримали по 15 років в’язниці. Олександр не скаржився, а Іван дійшов до Європейського суду.
— Життя у СІЗО міняє людину, — говорить Нечипорук. Зустрічаємося у квартирі столичної правозахисниці Тетяни Яблонської. Чоловік обіймає дочку, 9-річну Анастасію. — Я був під дуже жорстким контролем. Постійно кидали в камери, де були “наседки” — стукачі. У Хмельницькому зі мною сидів Олег, неодноразово судимий. Щодня виходив наче на перев’язки і докладав операм, що кажу. Толку було мало, бо я нікого не вбивав, розповідати нічого. Як нас судили, то перекидали з одного ізолятора в інший: Тернопіль, Франківськ, Київ, Хмельницький, Коломийська колонія. Півтора року кожні 10 днів їхали по етапу. Збір — обшук — конвой — собаки — автомати — “столипін” (поїзд, у якому перевозять ув’язнених. — “ГПУ”) — знову обшук. Умови страшні. Вагони переповнені, у туалет виводять по черзі, своєї можеш не дочекатися. Кожен день прокидався з однією думкою: “Коли цей абсурд закінчиться і мені скажуть: “Збирайся, на вихід”?
За сім з половиною років у в’язниці в Івана погіршилося здоров’я. Треба лікувати печінку, шлунок, нирки, серце. Позаторік розлучився з дружиною. Говорить: не хотів, щоб Наталія страждала.
— Зараз боротимуся за звільнення Моцного. Якщо мене виправдали, то і його мають. Хочу покарати тих, хто садив, довести, що справа сфабрикована. Одразу після затримання з нас вибили явку. Мене катували струмом, Моцному півголови розбили. Суддя виніс направлення на експертизу, але експерт Олександр Дунаєвський написав, що тілесних ушкоджень нема. Те саме з кулею, якою начебто вбили Іскрицьку. Баліст написав, що її привезли до обіду, а патологоанатом — що увечері. Сергій Іскрицький спершу не мав ушкоджень, потім вони звідкись узялися. Сказав, що отримав під час бійки. Таксист свідчив, що вбивця був до 170 сантиметрів зросту, а впізнав майже 2-метрового мене. Таких підтасовок безліч, але всі причетні тільки отримали підвищення. Слідчий прокуратури Руслан Сидельников зараз заступник міського прокурора. Начальник карного розшуку Південно-західного відділу міліції Хмельницького капітан Ігор Весна — вже підполковник, став начальником Центрального відділку. Його заступник В’ячеслав Мостовий з почестями вийшов на пенсію.
Чому звинуватили вас?
— На мене вказав Сергій Іскрицький. Знав мене, бо Наталія у них працювала. Сергій знає, хто на них нападав. Того дня у їхній квартирі були розстелені три ліжка. Хто був третім, коли батько у відрядженні? Міліція цим не цікавиться. На суді батько казав, що може купити всіх. І це правда.
Умови утримання останнім часом змінилися?
— Так, на кращі. Раніше годували гнилими капустою і картоплею, зараз дають макарони, попадається салат зі свіжої капусти. Раніше били просто так. Заїжджають у СІЗО менти, виводять камеру на отработку і луплять усіх. Кожен намагається бити найсильніше, розбивають голови. З 2008-го цього нема.
Має отримати 48 тисяч євро компенсації
13 березня 2004-го — у Хмельницькому на вул. Львівське шосе вбили 49-річну Антоніну Іскрицьку.
20 травня 2004-го — затримали 22-річного Івана Нечипорука і 25-річного Олександра Моцного.
5 травня 2005-го — Хмельницький міськрайонний суд виправдав чоловіків, випустив із зали суду. Прокуратура оскаржила вирок.
18 грудня 2006 року — Нечипорука і Моцного знову арештували.
31 серпня 2007-го — Апеляційний суд Тернопільської області визнав Нечипорука і Моцного винними, кожен отримав по 15 років в’язниці. Верховний суд 20 березня 2008-го вироку не змінив.
21 квітня 2011-го — Європейський суд з прав людини встановив у справі 13 порушень Європейської конвенції з прав людини. Зобов’язав Україну сплатити Нечипоруку 48 тис. євро компенсації. Рішення стало чинне 21 липня позаторік.
6 лютого 2012-го — Верховний суд відправив справу на новий розгляд.
3 червня 2013-го — Хмельницький міськрайонний суд виправдав Івана Нечипорука.

Юрій ЛУКАНОВ,  Gazeta.ua