Чим іноземцю запам’ятається студентське життя в Тернополі

Кілька років тому журналісти тернопільських видань розповідали про талановитого «афробандерівця» — студента Інституту міжнародних економічних відносин імені Б. Д. Гаврилишина Тернопільського національного економічного університету Османа Чернора Камару. Хлопець із західноафриканської країни Сьєрра-Леоне разом із українцями-однодумцями розважав перехожих вуличною музикою, аби допомогти бійцям у зоні АТО.

Днями Осман Камара став дипломованим програмістом. Я вирішила привітати його із закінченням вишу й поцікавитися в хлопця, чим йому запам’ятається студентське життя в Україні.

Веселий і позитивний Осман зізнається, що за майже п’ять років перебування в нашій державі, вона стала йому рідною. Залишає тут викладачів, друзів і колишню дівчину, за якими дуже сумуватиме. А ще йому полюбилися борщі, вареники.

Водночас Осман зазначає, що перші його враження про країну — не такі теплі: в день прильоту в аеропорту було дуже вітряно, й у нього промайнула жартівлива думка «Невже я у холодильнику?!» Проте із часом враження змінилися.

Цікаво, що за час навчання хлопець встиг добряче помандрувати Україною.

— На Тернопільщині відвідав Підгороднє, Вишнівець, Почаїв, Бучач, — пригадує він. — Побував також в Івано-Франківську, Трускавці, Дрогобичі, Дніпрі, Києві. Мене зачарував старовинний Львів, особливо захоплюючий вигляд це місто має згори. Але по-справжньому близьким для Османа став Тернопіль, де він зажив собі слави «афробандерівця».

Хлопець пояснює, що свого часу в його країні також тривала війна. Серед людей, які допомагали жителям Сьєрра-Леоне, були й українці. Тож коли почалася АТО, Осман вирішив допомогти нашим військовим. Іноземець почав грати на трубі, а його українські друзі з обласного державного музичного училища ім. С. Крушельницької — на контрабасі, акордеоні і барабані. Зароблені кошти хлопці віддавали для забезпечення потреб бійців. На тернопільських вулицях вони тішили слухачів виконанням українських творів.

— Я розучував їх завдяки Інтернету й своєму доброму слухові. Зокрема, ми грали для жителів і гостей міста Гімн України, композиції «Червона рута», «Рідна мати моя», «Я піду в далекі гори», «Висить ябко, висить», «Гуцулка Ксеня», «Поцілую», — зауважує Осман. — Я дуже люблю українські народні пісні. До речі, завдяки вуличній грі я почав спілкуватися з людьми та в такий спосіб опановувати нову для себе мову.

Осман каже, що в подяку за підтримку військових волонтери подарували йому вишиванку, якою він надзвичайно дорожить. Хлопець давно планував одягнути її на церемонію вручення диплома, і недавно його бажання здійснилося. За кілька тижнів він повезе вишиту сорочку додому — в місто Фрітаун, столицю Сьєрра-Леоне. Там на Османа вже зачекалися мама, дві рідні сестри, а також кузини.

Насамкінець запитую хлопця, про що він мріє. Прагнення у вчорашнього студента щирі й прості. Зізнається, що хоче впевнено стати на ноги, фінансово забезпечувати себе й свою родину. У майбутньому Осман мріє жити в просторому сільському будинку, бо любить спокій та умиротворення, міська ж суєта йому не до душі. Окрім цього, надіється, зможе ще не раз відвідати Україну та показати її мальовничу красу найближчим.

Фото зі сторінки Османа в соцмережі

автор: Мар’яна Бобрівець

Вільне життя

загрузка...

Comments are closed.