Чим загрожує сміття Тернополю? Таємниці Малашівського сміттєзвалища (фото)

Після трагедії на Грибовецькому сміттєзвалищі тема побутових відходів та їх утилізації вкотре набула актуальності. Багато українців задумалися – до чого може призвести така безпечність у поводженні із сміттям і чи не перетвориться Україна у величезне звалище, якщо не почати вирішувати проблему вже сьогодні.

Щоб з’ясувати, яка ситуація на Тернопіллі, кореспонденти «Нашого ДНЯ» вирішили дослідити сміттєву тему в обласному центрі та дізнатися про усі небезпеки та перспективи Малашівського звалища.

Рекультивація, чайки та 45-метрова гора відходів

Отож вирушаємо у саме «серце» міських відходів. Від Тернополя до Малашівців близько 20 кілометрів. Саме таку відстань щодня долають майже 30 вантажівок із сміттям. Щодоби це приблизно 1200 метрів кубічних відходів, у рік – 500 тисяч. А загальний запас на сміттєзвалищі – більше 13 мільйонів метрів кубічних відходів.

Дорога до звалища страшенно розбита. Нам назустріч їде сміттєвоз, далі – величезна цистерна. У ній сироватка, яку теж виливають на полігон. Далі зустрічаємо чоловіка на невеликій вантажівці. Він кричить, щоб не фотографували. «Я все життя дихаю цим смородом, то що, не маю права сміття вивезти», – горланить він і їде далі.

А  перед нами вже відкривається панорама сміттєзвалища. Якщо закрити очі і ніс, то спершу може здатися, що ви на морі. Адже тут величезна кількість чайок – цілі зграї. А от запах – не з найприємніших. Якщо розглянутися довкола, то можна побачити мальовничі краєвиди. А під ногами  – приблизно 45 метрів сміття вглиб. Це заввишки як 16-поверхівка.  Саме стільки назбиралося із 1977 року – початку роботи Малашівського сміттєзвалища.

Довкола ви не побачите гори непотребу. Сміття тут «ховають» – утрамбовують і пересипають кар’єрною висівкою. Це так звана рекультивація. Подейкують, перейняли цей досвід у Польщі та Австрії і це допомагає підтримувати на сміттєзвалищі порядок і уникати пожеж. Остання тут була у 2014 році.

Проводить рекультивацію Юрій Йордан. Чоловік тут працює вже шість років.

Сміттєсортувальна лінія … селян

На перший погляд на сміттєзвалищі тихо і безлюдно. Але це тільки так здається. На одному з флангів активно працюють кілька десятків людей – вони вибирають із привезеного сміття цінні матеріали – пластик, метал, папір, скло і все це фасують у білі поліетиленові мішки. Саме ці люди чи не перші в Україні по-справжньому усвідомили, що сміття – це гроші. На жаль, не від легкого життя…

Тож допоки тернопільська влада роздумує над будівництвом сміттєпереробного заводу або ж хоча б встановленням сміттєсортувальної лінії, винахідливі селяни сортують відходи самотужки, щоб заробити собі на хліб. Побачивши журналістів, чоловіки і жінки втікають.

Бомба сповільненої дії

Частина сміттєзвалища вже законсервована – зверху росте травичка. Самого полігону, каже пан Юрій, вистачить ще на кілька років. Спускаємося до підніжжя звалища – тут шари сміття, як на долоні. Сюди під час сильних дощів і танення снігів стікає вода. А далі в грунт…

Саме забруднення води і є найбільшою загрозою і небезпечним наслідком роботи Малашівського сміттєзвалища.

Екологи зізнаються: точних даних про те, чи потрапляють шкідливі речовини із сміттєзвалища у грунтові води – а звідти у криниці селян та водосховище немає. Щоправда у деяких свердловинах були виявлені сліди важких металів.

На сьогодні спеціального місця для збору інфільтрату немає. У Малашівцях люди хвилюються – чи не п’ють вони, бува, отруєну воду.

А ще селяни страждають від неприємного запаху. Щоправда, за неприємне сусідство, розповідають, раз у три місяці їм платять по 1 тисячі гривень на оздоровлення.

Еколог Олександр Філь переконаний: потрібно регулярно вивчати стан води та повітря у районі сміттєзвалища, щоб уникнути лиха.

Менше води – менше небезпеки

У «Тернопільводоканалі» запевняють, за останніх 30 років лабораторні дослідження та спостереження санепідемстанції жодного разу не реєстрували впливу Малашівецького сміттєзвалища на якість питної води у Тернополі та навколишніх селах.

Уникнути забруднення води допомагає економність тернополян.

Велика політика сміття

Поки у всьому світі на смітті заробляють і вже навіть експортують його, у нас на ньому роблять велику політику. Тема відходів вже давно перетворилася в Україні на чудовий інструмент для різноманітних маніпуляцій. Змінюються влади, режими, а  сміття залишається.

Сміттєсортувальна лінія, яку придбали за 2 мільйони гривень з обласного бюджету простоює вже не один рік в практично робочому стані. Громадські активісти кажуть – потрібно лише замінити гумові деталі. У місті лише подекуди встановили контейнери на пластик – про скло і папір навіть не йдеться.

Щоправда є і зрушення. Чиновники запевняють – от-от нарешті офіційно виділять ділянку під будівництво сміттєпереробного заводу поряд із сміттєзвалищем. Адже згідно з діючим законодавством, полігон, сміттєсортувальна лінія або сміттєпереробний завод, можуть бути розміщені виключно за межами населеного пункту. А для цього має бути закріплена земельна ділянка. Це може зробити лише облдержадміністрація. Подейкують, саме з цим виникає проблема в багатьох українських містах через заполітизованість питання. Досі не виділили цю землю і у нас.  У Тернополі кажуть – вже найближчим часом проблему вирішать і тоді серйозно займуться сміттєвим питанням.

Сподіваємось, так і буде. А трагедія на Грибовецькому звалищі стане для усіх нас – і пересічних українців, і чиновників уроком та стимулом вирішувати питання відходів.

Адже на Тернопіллі зареєстровано 740 стихійних сміттєзвалищ. Кількість відходів щороку зростає, але усім нам чомусь здається, що коли біля багатоповерхівок стоять порожні контейнери, а на власному подвір’ї чисто, то все у нас гаразд. І лише лихо може зворохобити і змусити хоча б задуматися: щось таки потрібно робити.

Юля ТОМЧИШИН. Фото Андрія Брика.

Наш День