Каскадер Вадим Павленко: «Ще з дитинства несвідомо робив трюки і був в екстазі від екстриму»

Професія каскадера завжди була овіяна ореолом романтики та героїзму. Каскадер – мрія будь-якої дівчини. Однак ця професія не тільки героїзм і ризик, а й рутина і ретельна розробка трюків. Каскадери – це дуже вузьке співтовариство зі своїми правилами й уявленнями про професійну честь. Хороший постановник трюків та каскадер цінується в кіно не менше, ніж продюсер. Тому що саме якість трюку змушує нас вірити в те, що все це «насправді». Про таємниці цієї надзвичайно складної та небезпечної професії в ексклюзивному інтерв’ю для  тижневика “Номер один” розповів відомий каскадер та актор Вадим Павленко.

«Каскадери існують за принципом «закритої сім’ї»

– Те, чим займаєтесь Ви, – справжнє екстремальне мистецтво, принаймні для глядачів. Чи існують спеціальні профільні заклади, де навчають на каскадерів?

– Як таких закладів не існує. Взагалі каскадер – це сформований спортсмен, найчастіше єдиноборець чи гімнаст. Каскадери існують за принципом «закритої сім’ї», в яку дуже важко потрапити, хіба через знайомих. Для прикладу, якщо я даю рекомендацію стосовно тієї чи іншої людини, то це означає, що рекомендована мною особа – серйозний спортсмен. Коли я вступив до союзу каскадерів, то спочатку був лише претендентом. А для того, аби стати професіоналом, довелось багато чому перевчатися та навчатися. У спорті ж як? Ти намагаєшся здобути перемогу в поєдинку найшвидшим шляхом, а в кіно все потрібно робити безпечно, амплітудно, розгорнуто і красиво, такий собі балет. На основі профспілок створюють спеціальні школи, але й тут із 100 учнів тільки 1-2 можуть стати каскадерами. За 10 років своєї роботи я зустрічав багатьох людей, у яких було таке бажання, та професія каскадера складна й багатогранна, ти як універсальний солдат, до того ж це дуже травматично. Людина, яка сподівається стати каскадером, не знає усієї кухні, думає: «О, вони впали й отримали за це хорошу суму». Та це не так, усі трюки небезпечні, навіть у мене було таке, що я «зламався» (отримав травму, – авт.). І найчастіше після першої травми каскадери зникають, навіть не ставши ними у повному значенні цього слова.

– Ваша професія належить до тієї категорії, де Ви працюєте в режимі підвищеної небезпеки. Як щодо страхування, Ви страхуєте себе самі чи це роблять ті, хто замовляє Ваші послуги?

– Ми покладаємось самі на себе. У колективах великих та професійних асоціації, федерації, профспілки, керівники шукають страхові компанії, але ті нас не дуже люблять, адже підвищений шанс того, що їм доведеться виплатити компенсацію (посміхається, – авт.). Представник зі сторони каскадерів та страхова укладають колективний договір і на рік вносять платіж. Коли каскадер застрахований, це дуже важливо.

Я 4 роки був без страховки, і трапилося так, що отримав важку травму, заробивши при цьому не так багато, а на лікування потрібна була велика сума коштів. Після цього почав страхуватися. Бо може бути так, що все йде добре, а тут раз – і травма. Тоді рік, а може й більше, ти не здатен виконувати свою роботу. Так що каскадери зазвичай страхуються самостійно.

– Наскільки мені відомо, Ви працюєте в гільдії каскадерів Росії. Чи в Україні є подібні організації?

– Насправді я вже два останніх роки працюю і в Україні також, допомагаю українському кінематографу, так би мовити. В Україні також є каскадери, топові команди, які запрошують до зйомок у Європі та інших країнах світу. Нещодавно знімали другу частину стрічки «300 спартанців», і знаю, що запросили українських каскадерів, бо в них хороший рівень підготовки і їхні послуги коштують дешевше. Якщо ви мали на увазі, чому я не працюю з українськими каскадерами, то повторюся, каскадери – це «сім’я», в яку важко потрапити. Якщо масштабний проект, де потрібно задіяти велику кількість людей нашої професії, то ми працюємо разом, а як ні – то кожен своєю «каскадерською сім’єю».

«Моя спеціалізація – бойові мистецтва та акробатика»

– Як відбувається постановка трюку? Режисер продакшину каже: «Хочу так!», і Ви намагаєтесь це відтворити?

– Перед зйомкою фільму формується штат, який складається з різних департаментів. Відбувається читка, керівники департаментів обговорюють сценарій. Режисер зазвичай запрошує вже знайомого йому постановника трюків, він отримує свій примірник сценарію, ознайомлюється з ним і виділяє, що потрібно зробити. Для прикладу, в 3-й серії планується бійка з трьома бандитами, в 5-й – втеча зі стріляниною, після якої герой падає з 3-го поверху. Ось у такі моменти постановник трюків виступає в ролі батька своїх дітей, він підбирає кожному з каскадерів роль, адже добре знає, хто з нас на що здатний. Зараз стало дещо зручніше працювати, адже, наприклад, якщо є сцена з бійкою, де є потреба в серйозній бойовій хореографії, каскадери мають можливість на базі провести репетицію, відзняти постановку бою та показати її режисеру. Якщо його все влаштовує, то ми переносимо вже це на великий екран.

– Мені здається, що в роботі каскадера бажано все знімати з першого дубля, адже витратні матеріали дуже дорогі та й, зрештою, це небезпечно. Але як відбувається насправді?

– Усе залежить від трюку. Якщо, припустимо, доводиться розіграти згорання повністю чи падіння з 5-го поверху, то знімаємо з 1-го дубля, адже дійсно є спецзасоби, які дорогі і сам трюк небезпечний, а якщо побитися чи впасти, то таких дублів хоч 10 можна відзняти. Ми як професіонали намагаємось усе робити швидко.

– Прийнято розділяти діяльність каскадера на різні напрямки, але, наскільки мені відомо, Ви фактично універсальний спеціаліст. Які ж сцени даються Вам найважче?

– Знаєте, якщо приходить каскадер і каже: «Я роблю все!», то це неправда. Особисто моя спеціалізація – бойові мистецтва та акробатика. Але зважаючи на те, що ми знімаємось у кіно, набираємось паралельно і досвіду та навчаємось. Для прикладу, вчимося висотних робіт на базі МНС, дайвінгу і занурень під воду, верховій їзді і кінному спорту. Чим більше напрямків ти розумієш і можеш у них працювати, тим затребуванішим каскадером будеш. А якщо тільки вмієш битися, то можеш чекати своєї ролі дуже довго. Та каскадер – це передусім командна робота, тому що не я сам усе виконую. Якщо важкий трюк, то зі мною працюють страхувальники, якщо горіння – то є люди, які намащують спеціальною речовиною та підпалюють, є ті, хто гасить. Якщо падіння з висоти на тросах і тебе потрібно підловити, наприклад, за сценарієм треба зачепитися за балкон 3-го поверху, то є страхувальники, які на тросах регулюють, де тебе підловити. Але в загальному ти або підготовлений, або ні, ось у цьому і є складність. Якщо збивають машиною, то підтягують на тросах, щоби красиво амплітудно впасти. От у мене був випадок, коли я в Петербурзі дублював актора у серіалі «Невский». Машина на швидкості 35 км на годину збивала мене. Це небезпечно, у цій ситуації водій також каскадер, і тут цікавою є точка дотику, коли водій розуміє і сам каскадер, якого збивають, в яку долю секунди потрібно згрупуватися та коли машина і каскадер зіштовхнуться. У такій роботі багато тонкощів, можна і ноги зламати, 10 разів прорахували, 20 разів відрізали, це все командна робота.

«Моя трохи хуліганська зовнішність дозволила мені отримати певні ролі в кіно»

– Окрім того, що Ви каскадер, то ще й поєднуєте роботу актора. Як Вам вдалося об’єднати ці дві професії?

– Кіно – це і є каскадер, ми не лише дублюємо акторів, а й самі граємо ролі певних персонажів. Навіщо брати актора-бойовика, який буде бігати, стріляти, а додатково наймати каскадера, який буде стрибати та битися? Це зайві витрати, простіше взяти каскадера, який може зробити це все сам – зіграти роль і виконати певні трюки. Такі каскадери називаються ігровими, ним є і я. Спочатку, звісно, розпочинав як трюкач, але моя трохи хуліганська зовнішність дозволила мені отримати певні ролі. Спочатку для мене дуже проблематичною була робота із текстом. Бо ж актори на це вчаться, у такій грі є багато нюансів, яких я свого часу не розумів. Завчав свої куплети, а ті моменти, з ким би мав вести діалог, «ковтав». Але з часом зрозумів, що необхідно читати весь сценарій, аби вловити все. Адже буває, що потрібно завчити 1-2 куплети, а інколи – 10-15 сторінок тексту. Окрім того, що я ігровий каскадер, працюю ще й  постановником трюків.

– Як відбуваються пошуки роботи? Існують спеціальні онлайн-платформи чи цим займається спеціально найнята людина?

– Я вже достатньо відомий каскадер, однак у мене є адміністратор, який займається моїм просуванням у соціальній мережі та інтернет-ресурсах. Є агент, який займається продажем моїх послуг та веде переговори. Інколи буває так, що зацікавлені особи виходять напряму до мене.

– Ви згадували про те, що працюєте каскадером уже понад 10 років. З чого розпочали свою кар’єру?

– Усе почалося з того, що на початку 2011 року я поїхав у Петербург до дівчини. У нас було «кохання-зітхання», і в той же момент я шукав себе. Не знав, чим займатися. Чуже місто, де і як себе реалізувати, це великий мегаполіс, друзів немає. Потрібно було з чогось починати, і я працював охоронцем у приватному клубі. Якось одна із танцюристок обмовилась, що в кіно знялася. Мене це зацікавило і я став розпитувати, що, як і де. Почав із масовок, освіти ж спеціальної в мене не було, робив це для того, аби розуміти, що потрібно робити. Адже є багато нюансів, наприклад, у камеру не можна дивитися прямо. Через 2 місяці вже з’являвся у кіно. Згодом познайомився із каскадерами, які розповіли, що мені потрібно, аби стати з ними «сім’єю». Потім почав спілкуватися з відомим каскадером і постановником трюків Олександром Уваровим. Він запросив мене на проби, аби подивитися, що я можу. Згодом мене почали навчати, склав усі тести та атестації й отримав посвідчення каскадера. Увесь цей шлях зайняв близько 4-х місяців.

«Каскадери бувають різні, інколи непрофесіонали ламають ринок, ставлячи нижчу ціну»

– Якщо говорити про оплату праці, то скільки заробляє каскадер?

– У принципі, якщо брати пострадянський простір, то більш-менш нормально заробляємо, але якщо брати західних колег, то вони отримують значно більше. Я працював у Польщі, там гонорар більший. Якщо я веду переговори з країнами Південно-Східної Азії і кажу, що зйомочний день коштує 300 доларів, то для них це багато. По-різному буває, акторська і трюкова планка у мене однакова, але якщо акторські ставки можна зрізати, то трюкову – ні. Гроші не погані, але якби вони були стабільними. Буває так, що у мене в місяць 3 дні зйомок, а буває, що місяць порожній. Кіно – це сезонна робота, ми працюємо весна-літо-осінь, а зима – це своєрідна сплячка. Робота не дуже стабільна, не можливо вивести конкретну суму за рік. У Петербурзі мінімальна сума за день – 150 доларів, знову ж таки вона залежить від складності трюку. Знаю, що у Києві хлопці отримують близько 5 тисяч гривень за день зйомок. Взагалі каскадери бувають різні, інколи непрофесіонали ламають ринок, ставлячи нижчу ціну.

– Якби у Вас був вибір, щось змінити, чи залишились би каскадером?

– Так. Ті, хто мене добре знає, підтвердять, що ще з дитинства я несвідомо робив трюки і був в екстазі від екстриму. Навіть після усіх травм та операцій не кинув роботу, хоча здоров’я вже не те. Ти або в темі, або ні. Знаю багатьох каскадерів, які працювали за радянських часів, вони вже дідусі, але й досі працюють. Є каскадер, який у 1989 році на фестивалі «зламався», упав з висоти 17 метрів і залишився інвалідом. Він уже не трюкач, та все одно живе цим, пише книги. І я, коли був у гіпсі та чекав на операцію, не міг нічого робити, але все одно вів переговори.

– Яка географія країн Вашої роботи? Знаю, що знімалися у кліпі відомої французької співачки.

– Я працюю з Україною, Росією, Польщею. Мені поталанило, у Петербурзі працював у театрі на польському 3D-мюзиклі. Наші профспілки виграли тендер, ми запрацювали з польським режисером і на деякі проекти він мене запрошує. Якщо говорити про кліп, то його знімали в Києві, був жорсткий відбір, понад 300 акторів, я їм сподобався – і вони мене взяли.

– А як щодо жінок-каскадерів, чи є місце слабкій статі у Вашому колі?

– А як же без дівчат (посміхається, – авт.). Наші дівчата – справжні красуні, вони рухаються на рівні з чоловіками. Бо актриси – це квіточки, яких легко зламати, а наші дівчата-каскадери – це спортивний склад, вони займаються професійно боями без правил, змішаними єдиноборствами, стають чемпіонками. І навіть діти є. Для прикладу, постановник має племінника і також підтягуємо його до певних моментів. Чогось серйозного немає, але якщо щось вибухнуло, треба побігти, впасти, з кимось побитися, то так, є діти, які грають ці ролі.

«Я така людина, яка кров кров’ю змиває»

– Мені відомо, що Ви працювали свого часу в цирку. Мабуть, саме з цього моменту почалося Ваше бажання працювати, так би мовити, «на публіку»?

– Насправді, ні, я ще в 12 років уперше знявся в кіно «Іван і кобила». Думаю, це все доля, адже я свого часу був в Іраку, до того трохи хуліганив, загалом спосіб життя був різним. Та змалечку мене тягнуло до артистів. Коли був молодим, поїхав з артистами в Білорусь як охоронець і там залишився без грошей. Знайшов роботу в цирку різноробочим, це дуже виснажливо, мав 40 мозолів на руках. Трапилось так, що один з їхніх артистів припинив роботу, і вони запропонували навчити мене. Я став працювати як артист цирку, був факіром. Після того, як цирк припинив гастролі в Білорусії, мені довелося повернутися в Україну. Я пішов в армію, потім знову працював у чеських та ізраїльських цирках, згодом зібрав свою трупу, ми виступали на відкриттях різних закладів, а потім почав займатися поганими речами, став хуліганом.

– Тоді, я так розумію, був Ірак. Чим було продиктоване Ваше бажання туди потрапити?

– Я така людина, яка кров кров’ю змиває. Не соромлюсь говорити про те, що був хуліганом, бо все ж, як не крути, це досвід. Я робив погані вчинки і вирішив спокутувати вину. Доля є доля і є покарання, міг би загинути, а якщо все нормально і повернувся живим, значить спокутував свою вину. Це таке моє особисте бачення усього, що відбувалося.

– У дитинстві Ви думали про те, що станете актором?

– Коли був малим, то захоплювався Брюсом Лі і мріяв бути актором та каскадером. Я хотів цього, але не знав що так складеться. Мабуть, на рівні підсвідомості це відклалося у мене і пройшло по орбіті, та через 25 років я став тим, ким став (посміхається, – авт.). Як на мене, це є доля і вже давно розписано, хто ким буде. Але до цього є два шляхи, і вже залежно від того, як звернеш, так і дійдеш.

– Як би Ви охарактеризували своє життя?

– Воно дуже яскраве, хоча почуваюся дідком. Якщо озиратися на часові інтервали, то із 7-ми до 15-ти років моє життя було наповнене спортом, дитячими таборами, турнірами, змаганнями. Із 16-ти до 20-ти – це був цирк та армія, що також яскраво. Від 20-ти до 24-х я був хуліганом, направду мені немає чим хизуватися в цьому періоді, але й це було барвисто, згодом був Ірак… Взагалі у моєму житті не було нічого сірого та монотонного або такого, що хотілось би зафарбувати кольоровими фарбами. Всі етапи, які я пройшов, – це досвід і своєрідна школа. Завдяки цьому, я маю стержень, стійкість, мій мозок заточений на те, що я граю персонажів, яких прожив сам у реальному житті. Саме тому мені так легко грати і доносити це людям.

“У моєму житті не було нічого сірого та монотонного або такого, що хотілось би зафарбувати кольоровими фарбами”

«Ми не екстремали, які хочуть все більше і більше адреналіну, ми страхуємо себе і відповідно готуємось»

– Робота каскадера – стресова, як Ви його долаєте?

– Дійсно, наша професія – суцільний стрес. Дехто думає: який там стрес? А ти стоїш на даху 10-поверхової будівлі і думаєш: «Курча мать, це ж мені треба стрибнути». Ти йдеш на те, що тебе машина зіб’є, що будеш горіти. Та ми настільки навчені, що вміємо зі стресом боротися. Так, буває страшно, я не висотник,  але коли треба працювати, розуміємо що, крім нас, ніхто цього не зробить, і ми налаштовуємось. Найбільший страх – це ти сам! Для прикладу, коли вперше стріляєш із гранатомета, то страшно, що воно зараз рване, а коли вже спробував, розумієш, які є нюанси і як їх обійти. Це з досвідом приходить.

Мене інколи питають, чого я такий спокійний. Навіть моя громадянська дружина  дивується, чому в мене немає зморшок. Інколи жартують, що я обличчя ботексом підколюю (сміється, – авт.). А насправді, як то кажуть, нас розучили посміхатися, але навчили воювати. Десь приблизно з цим можна провести паралель роботи каскадером.

– Ваша друга половинка не боїться відпускати Вас на зйомки?

– Боїться, ревнує і мозок інколи «виносить». Та я не розумію, як боятися, якщо люди йдуть на роботу і можуть отримати травму, а я підготовлений, вмію і знаю, як і що зробити навіть у складних трюках.

– Смерті серед каскадерів – поширене явище?

– Інколи трапляється. Нещодавно двоє товаришів загинули, але це вперше

за 20 років трапилося так, що каскадер загинув під час роботи. І тут проблема не в технічному моменті, а в людському факторі. От, для прикладу, каскадер упав перед танком, а танк повинен був здати назад, а здав уперед і розчавив, ось така дурна смерть. Він упав біля гусениці, а за кермом танка сидів не каскадер-водій, а хтось інший. Другий випадок – казахський товариш, йому на Хеловін замовили зіграти роль мумії, яка в клубі висітиме та жестикулюватиме, а в нього інфаркт стався.

Ось такі випадки бувають, ми всі були шоковані. Робота небезпечна, але все прораховуємо. Ми не екстремали, які хочуть все більше і більше адреналіну, ми страхуємо себе і відповідно готуємось.

«Проживаючи в Росії, мені жодного разу не сказали, що я «хохол» чи «понаєхавший»

– Вільний час Ви проводите також екстремально чи любите спокійний відпочинок?

– Мені достатньо вихлопу адреналіну в роботі, у звичайному житті я поводжуся спокійно і не роблю зайвих рухів. Якщо їду відпочивати, то шукаю одразу, з ким можна поспілкуватися із місцевих каскадерів і, окрім відпочинку, обмінююсь досвідом або спілкуюся з ними. У нашому способі життя дуже круто те, що можеш займатися цим будь-де.

– Зараз Ви живете у постійних роз’їздах. Чи не думали про те, щоб обрати собі країну й осісти там?

– У моїй роботі немає значення, де я є, головне – це знання мови. Тобто з нашим способом життя можна працювати будь-де. Просто треба знати мову, а де жити – немає значення. Мені важко це пояснити, але у нас своє замкнуте коло і ми в ньому живемо.

– Як Ви тримаєте себе у формі? Мабуть, часто відвідуєте спортзал?

– Я давно цим не займаюся. В молодості наповнив свій резерв і на ньому продовжую працювати Я ж травмувався, у мене був задній вивих плеча та перелом голівки суглоба. Близько року відновлювався, зараз у мене там металеві болти, відповідно деякі м’язи атрофувалися. Хоча, працюючи над певним трюком, я проводжу тренування у відповідності до об’єму роботи.

– Ваша професійна думка з приводу розвитку сучасного українського кінематографу?

– Кінематограф в Україні став самостійним, і я направду дуже радий цьому. Тут знімають по 50-60 проектів улітку, багато у нас фільмує і Європа. Є проекти повнометражні, зняті професійно. З останніх – це «Дике поле» та «Захар Беркут». Інколи серіали бувають недоопрацьованими департаментами та сируваті. Я думаю, років через п’ять Україна вийде вже на зовсім новий якісний рівень.

“Чим більше напрямків ти розумієш і можеш у них працювати, тим затребуванішим каскадером будеш”

– Взагалі Ви багато знімаєтесь у Росії та й спілкуєтесь російською мовою. Чи не було у Ваш бік закидів, що працюєте в РФ?

– Я політики стараюсь уникати. Вважаю, що носії мистецтва не торкаються політики. Є, звісно, ті, які вічно пхають носа до політики, хоча й народні артисти. Мистецтво – це єдиний механізм, який не призводить до політичних ходів. Проживаючи в Росії, мені жодного разу не сказали, що я «хохол» чи «понаєхавший» і ставились із повагою. Так само й тут, усі знають, хто я, ким я був і ким став. Траплялися закиди, чому російською спілкуюся, та я відповідаю, що корінний тернополянин, навчався у російській школі і все життя спілкуюся російською. Зрозуміло, що інколи переходжу на українську, але у своєму колі спілкуватимусь російською.

– Чи є каскадери, якими Ви захоплюєтесь, чи, можливо, трюком, який вони виконують?

– Журналіст пише щось сенсаційне, а завтра пише щось звичайне. Вам же від цього не холодно і не жарко, ви просто виконуєте свою роботу. Так само і в каскадерів. Я захоплююсь тими каскадерами, яким давав свої рекомендації й поради і тепер бачу, що вони вже професійно працюють, розвиваються, не сидять на місці. У більшості я поважаю колег, а не захоплююсь, бо ми створюємо себе самі.

– Чи не витіснять новітні технології роботу каскадера?

– Це зелена кімната, хромакей, ззаду малюють фон, саму картинку, де ти, а каскадер або актор грає свою роль. Він може бути в костюмі, з датчиками, але все одно виконує свою роботу.

– Чи є місце гумору на знімальному майданчику?

– Авжеж, коли знімався в серіалі «Школа», сцена була у квартирі, яку попередньо орендували до 6 вечора. Ми трохи не вклалися у графік і продовжили зйомки після 6-ї. І тут відчиняються двері й заходять ті, хто орендував цю квартиру після 6-ти, з пакетами й алкоголем, аби посидіти в компанії… От працював над комедією «Подорожник» з Ольгою Сумською, я там граю житомирського колектора. Так от на майданчику за камерою сміялися всі. Це є показником того, що все робимо правильно, якщо знімальна група й учасники процесу регочуть.

Вікторія Ушакова

Джерело: Тижневик “Номер один”

Коментарі вимкнені.