9 травня: програма передач на позавчора

Ми ще повоюємо з клятим Заходом, який зазнав від нас поразки в 1945 році! – таким є неофіційний, але очевидний лейтмотив цьогорічних святкувань

Між іншим, ООН ще 2004 року закликала свято 8 й 9 травня перетворити на Дні Пам’яті та Примирення. (Нагадаю: в частині пострадянських держав відзначають День Перемоги 9 травня, всі інші народи відзначають 8 травня День Миру, День закінчення війни у Європі тощо). Якщо не за назвою, то за суттю. Не знаю, чи бодай хтось в Україні почув цей заклик, та за всіх обставин сьогодні реакція на нього є суто негативною. Яке там примирення? Ми ще повоюємо з клятим Заходом, який зазнав від нас поразки в 1945 році! – таким є неофіційний, але очевидний навіть для неозброєного ока лейтмотив цьогорічних святкувань. І чи не найкраще він відстежується в діяльності телебачення – яке в нас, звісно ж, повністю незалежне (а ви не знали?) від влади та від російських офіційних і залаштункових менеджерів.

 

Переді мною – програма телепередач на 9 травня. Почнімо, ясна річ, із Першого національного каналу.

 

7.00 – військовий парад 2010 року до Дня Перемоги з Червоної площі у Москві. Ряджені під фронтовиків російські солдати з муляжами бойових нагород на гімнастьорках із трьохлінійками. Для повноти картини не вистачає тільки викопаного з могили і поставленого на Мавзолеї генералісимуса…

 

8.15 – військовий парад 2010 року до Дня Перемоги в Києві на Майдані Незалежності. Традиційне для нинішніх господарів Печерських пагорбів мавпування їхніх московських старших братів.

 

10.00 – урочистості в Києві з нагоди Дня Перемоги (пряма трансляція).

 

11.20 – урочистості в Москві з нагоди Дня Перемоги.

 

12.20 – урочистості в Харкові з нагоди Дня Перемоги.

 

І тільки о 14.25 – музичний фільм «Великий День Перемоги».

 

Далі в програмі, серед іншого, таке:

 

17.20 – фільм «Винищувачі» 1939 року випуску. Який, звісно ж, дуже правдиво розповідає про тодішню Червону армію, щойно перемелену жорнами Великого терору, і в якому звучить особливо актуальна в світлі подальших воєнних подій пісня: «Любимый город может спать спокойно…»

 

19.00 – концертна програма до Дня Перемоги з Харкова – загалом аж три години. Враження таке, що на Харків приміряють роль столиці країни…

 

Тепер – телеканал «Україна».

 

7.20 – «Сімнадцять миттєвостей весни». З художнього боку фільм ледь не бездоганний, під оглядом історичної правдивості – навпаки.

 

Із 10.15 і до 18.00 – телесеріал «Диверсант-2: Кінець війни». Унікальна халтура, хоча й вельми бюджетна. Навіть зірки на погонах старших офіцерів не змогли правильно розташувати.

 

Телеканал «Інтер».

 

5.30 – фільм «Торпедоносці». Непоганий, як на совєтські часи. Мабуть, саме тому його поставили на таку рань…

 

7.50 – звісно ж, «Сімнадцять миттєвостей весни».

 

11.55 – фільм «Офіцери». Взірцевий військово-патріотичний «совок», хоча і з непоганими акторами. Сценарій Бориса Васильєва – як на мене, найгірше, що він коли-небудь писав. І найменш правдиве.

 

18.05 – фільм «Зірка». Очевидно, новітня, а не давня екранізація однойменної повісті Еммануїла Казакевича. Стовідсоткова брехня під оглядом правдивості історичний подій – дивізія «Вікінг», про яку йдеться у фільмі, насправді завдала цілком успішного й несподіваного удару по частинах Червоної армії.

 

20.30 – фільм «Брестська фортеця». Цей художній фільм створено відповідно до постанови Ради міністрів Союзної держави Росії і Білорусі. Крапка.

 

23.20 – документальний фільм «Маршали перемоги: Жуков і Рокосовський». Не знаю, не бачив. Якщо фільм справді документальний, то може бути дуже цікавим. Але якщо він справді документальний, чи став би його транслювати «Інтер» 9 травня?

 

Телеканал «1+1».

 

7.20 – програма «Друга світова війна: Сталін, нацисти і Захід». Може бути цікаво.

 

11.00 – фільм «У червні 41-го». Річ у тім, що в 2000-х роках знято два фільми з однаковою назвою. Перший із них – це останній фільм режисера Михайла Пташука, який загинув одразу після зйомок. Фільм російсько-американський, тому з голлівудським присмаком. Другий фільм – російсько-білоруський, з Сергієм Безруковим в ролі лейтенанта-прикордонника.

 

12.40 – фільм «День Перемоги». Не бачив. Але у позитивній рецензії на нього відзначено, що за сюжетом поранений лейтенант самотужки знищує роту ворогів. Якщо це правда, то й дивитися не варто.

 

14.05 – фільм «Сорокап’ятка», «Нова студія», Україна. Середньої якості художня стрічка про 22 червня 1941 року.

 

Далі я пропускаю кілька позицій, і нарешті –

 

21.50 – фільм «Сволота». Один із найдрастичніших російських фільмів на воєнну тему за останній час. Одні рецензенти кажуть, що такого бути не могло в принципі, інші – що бувало й не таке.

 

Телеканал ICTV.

 

5.55 – фільм «Порятувати рядового Райана» – ну, хоч хтось згадав, що у війні брали участь не тільки солдати всемогутнього Сталіна…

 

А далі – три відомі стрічки Олексія Пивоварова.

 

9.25 – документальний фільм «Москва. Осінь. Сорок перший».

 

10.50 – документальний фільм «Ржев. Невідома війна Георгія Жукова».

 

17.05 – документальний фільм «Брест. Кріпосні/фортечні герої» (рос.: «Крепостные герои» – двозначність, яку свідомо використовує автор).

 

Між ними – о 12.40 – вклинився фільм «Без права на помилку». Судячи з обсягу екранного часу, це свіженька чотирисерійна фантасмагорія на тему незрівнянних подвигів совєтських розвідників.

 

22.30 – фільм «Ворог біля воріт». Західна (Німеччина – США – Велика Британія – Ірландія) стрічка про Сталінградську битву і знаменитого снайпера Зайцева. Голлівудська стилістика, але і голлівудська професійність – і що тут скажеш?

 

Що стосується інших телеканалів, то НТН демонструє о 15.20 стрічку «В лісах під Ковелем», – очевидно, щоб якнайдошкульніше допекти «клятим бандерівцям», бо йдеться про дії на Волині партизанського з’єднання Олексія Федорова. Уявіть собі: сам Берія (!) скаржився Сталіну на бандитизм та розбій цих партизан щодо цивільного населення… А СТБ, мабуть, вирішив зосередитися на совєтській кінокласиці: «А зорі тут тихі…» (11.50), «Білоруський вокзал» (1.55) і, звісно, ті самі «Офіцери» (7.45).

 

Осібно від усіх стоїть Новий канал: він узагалі нічого не присвятив упродовж 9 травня Дню Перемоги. Не буду вигадувати мотивацію таких рішучих дій менеджменту каналу, але, принаймні, це певна позиція. Хтось її підтримає, хтось категорично засудить – але тут хоча б не йдеться про лакейське: «Чого зволите?»

 

Загалом же, як бачимо, 9 травня певну марку тримають ICTV та (частково) «Плюси». Проте й вони не дотягують до ідеї відзначення не Дня Перемоги (де та держава-переможець, покажіть-но на карті?), а чогось більш значущого і всезагального. Ну, а пропагандистський і міфотворчий шал офіційних та напівофіційних телеканалів узагалі неприйнятний для держави, яка за Конституцією вважається демократичною. І цей шал наводить на певні думки. Бо ж, як відомо, у Другій світовій війні Об’єднані Нації воювали з тоталітарними державами Вісі – Німеччиною, Італією, Японією та їхніми сателітами – і перемогли. Реакція нинішнього неосовєтського керівництва України на заклик ООН щодо Днів Пам’яті і Примирення та відображення цієї реакції в програмі телепередач близьких до влади каналів на 9 травня 2011 року зайвий раз підтверджує думку, що Совєтський Союз потрапив до об’єднання демократичних держав у силу казусу, випадковості, такої собі іронії історії, і його законне місце було зовсім на іншому боці.

 

Але при тому на рівні «окопної правди», на рівні молодшого офіцерства та рядових бійців, безумовно, фактом було знищення одного з найжахливіших режимів ХХ століття, й українці є законними співтворцями перемоги над нацизмом. Ось ця суть справи, як видається, ніяк не знайде відображення на вітчизняному телебаченні, а відтак програма телепередач на 9 травня знову є програмою передач на історичне позавчора.

 

Сергій Грабовський , «Телекритика»