Файний Тернопіль очима Андруховича

Юрій Андрухович – геніальний український письменник та видатніший громадський діяч (входить навіть у десятку впливових осіб України) написав чергову книжку:

«Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики».

В книзі описуються враження Андруховича від перебування в 111 містах світу. Книга написана з вживанням численних матюків (причому російських), але хто б то щось читав: написав геній – тай досить. Сторінок у книжці багато – хто б то там копирсався. А матюки – то хіба так важливо для майбутнього будівничого Обрізаної (від Донбасу) України.

Звичайно проаналізувати всю книгу за раз не вийде (все ж таки 111 міст), але почнемо з найріднішого для галичан міста Тернополя.

Визначний діяч Галичини .Юрко Андрухович ось так описав це файне місто.

ТЕРНОПІЛЬ, 1984

«Немає на світі іншого міста, до якого я наближався би з такою ж ейфорією. Бо саме до Тернополя віз мене і решту братів по зброї мій дембельський потяг. Він називався «Козятин — Івано-Франківськ» і творив абсолютне диво: за якісь лише чотири години перекидав нас із армії у цивільне (з римою «вільне») життя. Від такого стрибка паморочилося в голові і груди забивало найтютюновішим димом щастя. Одного разу я вже писав про це так: «Усю дорогу до Тернополя ми пили й горланили, пили й горланили — десяток ветеранів війни, пошрамованих ворожими кулями й обвішаних бойовими хрестами та звіздами. І ніхто не смів стати нам на дорозі, бо ми були з гітарою».

Тому Тернополя насправді немає. Ні, не так — насправді він є, але його ще немає, до нього ще треба доїхати, доповзти, дорости, і цей чотиригодинний відтинок поміж армією та волею це насправді розтягнутий назавжди Тернопіль, вічне наближення. Тернополя ще немає, але він обов’язково буде, пізнього листопадового вечора, весь у грязюці і мокрому брудному снігу. Тернопіль — це очікування Тернополя. Тернопіль — це ще трохи, і…

За цим «і» не настає жодного продовження ані просвітлення — хай усе на ньому й обривається. Іноді навіть мені здається, що наше життя не довше за сірниковий спалах. Але якщо вже так, то нехай цей спалах буде у тамбурі саме того потяга, де ми куримо, п’ємо і горлаємо».

Ось це і все про Тернопіль. Тернополяни може навіть будуть і вражені від такого «вражіння», начебто ніколи геній Андрухович не побував в цьому місті. Начебто ніколи не гуляв його каштановими вулицями та майданами, начебто ніколи не виступав тут, не їв вареників, не пив каву… Тай взагалі, дивно що про САМ  Тернопіль – ФАЙНИЙ Тернопіль у генія тільки вось такево вражіння ся склало. Не файно. Не виключено, що геній може файно написати окрему книжку чи статтю про Тернопіль, але зауважимо, що реклама книги  «Лексикон інтимних міст» ся подавала як геніяльніший твір українсько-галицького генія. І вважалося, що тим 111 містам дуже пощастило, що про них написав сам геній.

А тепер до тексту:  «пили-курили-горланили», «горлданили-пили-курили», «курили-горланили-пили», і так далі і таке інше не тільки в Тернополі, але й в інших містах траплялося з геніальним нашим. Тут добре ще, що текст якось без  матюків ся получив. Можна буде в школі уривок про Тернопіль дітям почитати (але не дай боже цалу книгу бис-те читали).

Тепер ще раз собі почитаємо (добре що мало написав):

«десяток ветеранів війни, пошрамованих ворожими кулями й обвішаних бойовими хрестами та звіздами».

Хто то тоті люди і які ветерани: УПА??? Чи має до них відношення Андрухович? Начебто сказано, що«мій дембельський потяг» і 1984 рік. Отже, ветеранів УПА тоді в Армію вже не брали, а в Афганістані Андрухович здається не служив, щоб його там пошрамовало ворожими кулями… Та головне – ось парадокс – “кителі обвішані бойовими хрестами та звіздами”. Ну зьвідами то ясно – радянські медалі, а от звідки хрести???? Такого дембель би си не позволив в радянський час поначіпати на китель ворожі гамериканські хрести. Знову ж таки, ветерани УПА не начіпили би  си поруч з хрестами ворожі совецькі зьвізди.

Так про що пише геній???? Про яких ветеранів, про яку війну??? Ну, віпили, ну, покурили, ну, горлопанили, ну, в Тернополі, в смердючому потязі з Казятина до Станиславова і хіба ся щось в голові перемакітрило???

Далі:

«Тому Тернополя насправді немає».

Файно.Геніально.

«Ні, не так — насправді він є, але його ще немає, до нього ще треба доїхати, доповзти, дорости, і цей чотиригодинний відтинок поміж армією та волею це насправді розтягнутий назавжди Тернопіль, вічне наближення…”

Поезія так і пре… чи то алькоголь…

«Тернополя ще немає, але він обов’язково буде, пізнього листопадового вечора, весь у грязюці і мокрому брудному снігу. Тернопіль — це очікування Тернополя. Тернопіль — це ще трохи, і…»

Все… тут вже читач мусить сам дофантазувати: і… ще трохи, і…

Бах-бабах – калабаня, яма, канава, витверезник, кляті москалі на «наших» синьо-жовтих мотоциклах ( в радянський час колір міліції якраз був синьо-жовтий)….

Тернополяни ся можуть пишати – їхне файне місто – місто вічного наближення таки виділо поета, генія, і втрапило в 111 інтимних… Івано-Франківську пощастило менше\більше – не згадується. Але є маємо ще 110 міст, де інтимні пригоди не менше/більше цікаві.

Наступного разу – про Таллін. А відтак, як будуть коментарі до статті та «лайки» у фейсбуці, то почитаємо си хлопаки разом й про інші місця «бойової» слави нашого генія.

Андрій Мева, Острів