Китайці стали багатшими за українців

Рівень валового національного доходу (НД) Китаю в розрахунку на душу населення за паритетною купівельною спроможністю (ПКС) перевищив аналогічний показник України: за підсумками 2009 року він становив у нашій країні 6180 так званих міжнародних доларів, а в КНР — 6890 дол. Ці дані нещодавно оприлюднила аналітична служба Світового банку. При цьому ще 2008 року на одну українську душу припадало 7270 дол., а на китайську — 6280. Проте Київ провалився в яму світової економічної кризи, а Пекін її вдало перестрибнув. За абсолютним же НД на душу, перерахованим за офіційним обмінним курсом відповідно юаня та гривні до долара США, розрив іще більший: 2800 дол. в Україні і 3650 — у Китаї.

Національний дохід на душу населення за ПКС, який показує, скільки товарів і послуг може отримати на свої доходи пересічний житель тієї чи іншої країни (якщо, звичайно, весь той НД піде не на розвиток виробництва, оборону чи інші потреби держави, не пов’язані безпосередньо із споживанням громадян), — це украй складний для розрахунку показник. Адже треба з’ясувати рівень цін на всі основні види товарів і послуг, з допомогою спеціальних коефіцієнтів урахувати їхню якість (наприклад, середня ціна медичних послуг в Україні безумовно нижча, ніж, скажімо, в Сполучених Штатах, але навряд чи знайдеться експерт, який насмілиться стверджувати, що якість цих послуг в обох країнах аналогічна). Крім того, слід визначити питому вагу різних товарів і послуг у споживчому кошику пересічного громадянина кожної країни світу. Відтак, уже протягом багатьох років Світовий банк публікує дані про НД за паритетною купівельною спроможністю із затримкою на рік…

Можна, звичайно, стверджувати, що насправді ситуація не є аж такою сумною, бо в Україні реальний національний дохід значно вищий від офіційно декларованого за рахунок великих масштабів тіньової економіки, а «зарплат у конвертах» українці отримують набагато більше, ніж китайці. Це й справді так, проте, з іншого боку, коефіцієнт Джині, який характеризує ступінь нерівномірності в розподілі доходів між найбагатшими і найбіднішими громадянами країни, в Україні вищий, ніж у Китаї. Тож для нас настав час відмовитися від стереотипів про злиденних китайців, згодних „гарувати цілий день за жменьку рису“.

Загалом Китай, на темпах економічного розвитку якого не позначилася остання світова економічна криза, стає останніми роками дедалі небезпечнішим конкурентом України на світових ринках, пропонуючи порівняно низькотехнологічну продукцію за низькими цінами в усіх куточках Землі. Українським виробникам не страшна експансія дешевого китайського одягу, взуття та побутової техніки на світових ринках — ми не тільки не виготовляємо такої продукції на експорт, а й уже давно практично втратили свій внутрішній ринок цих товарів. Проте в останні роки Китай перетворився з великого імпортера продукції чорної металургії на експортера — за рахунок створення нових дуже значних виробничих потужностей у цій галузі.

Нині Пекін пропонує на світовому ринку чорні метали переважно низьких переробок — саме ту продукцію, яка забезпечує (принаймні поки що) найбільшу частку експортних надходжень нашої країни. І чи вдасться українським металургійним підприємствам з безнадійно застарілою і майже не оновлюваною виробничою базою в найближчі роки хоч якось утримувати свої позиції в боротьбі не лише із старими, а й із новими, китайськими, конкурентами — велике питання.

Втім, світ не зійшовся клином на Китаї. Давайте подивимося, як виглядають „успіхи“ України, зафіксовані в статистиці Світового банку, порівняно з нашими найближчими і трохи дальшими сусідами — країнами Європи та СНД. Тут ми можемо привітати себе з іще одним „досягненням“ — НД на душу населення за ПКС Албанії перевищує український. 2009 року він сягнув у цій країні, яка протягом багатьох десятиріч була найбіднішою в Європі, 8300 дол. Узагалі Україна нині впевнено посідає за цим показником, який доволі повно відображає рівень економічного та соціального розвитку країни, передостаннє місце в Європі.

Вельми слабкою втіхою може слугувати хіба що те, що позаду нас, та ще й із великим відривом, залишається наша сусідка Молдова — 3010 дол. Стосовно інших наших безпосередніх сусідів, то для Румунії цей показник становить 14460 дол., для Угорщини — 18570, Словаччини — 21600, Польщі — 18440, Білорусі — 12740, для Росії — 18350 дол. Нас обійшла навіть досі розділена навпіл Боснія та Герцеговина (8680 дол.), яка до того ж кілька років тому пережила криваву громадянську війну.

Серед 15 пострадянських країн ми посідаємо «почесне» дев’яте місце. Окрім уже згаданих Росії та Білорусі, Україну випереджають Естонія (18890 дол.), Литва (16750), Латвія (16510), Казахстан (10320), Азербайджан (9020) і Туркменистан (6980 міжнародних доларів). За нами, крім Молдови, — Вірменія (5410), Грузія (4700), Узбекистан (2910), Киргизстан (2200) і Таджикистан (1950 дол.).

П’ятірку ж найбагатших країн Європи складають Люксембург — 59550 дол. на душу населення за ПКС у 2009 році, Норвегія — 54880, Швейцарія — 46990, Нідерланди — 39780 і Швеція — 38590 дол.

Звичайно, 2009 рік, пік світової економічної кризи — не найвдаліший для України. За даними того ж Світового банку, національний дохід на душу населення за паритетною купівельною спроможністю в Україні за останній час був найвищим 2008 року і досягнув тоді 7270 міжнародних доларів. А за попередньою оцінкою аналітиків Центрального розвідувального управління США, валовий внутрішній продукт України на душу населення за ПКС у 2010 році становив близько 6700 дол. США і збільшився порівняно з попереднім роком приблизно на 300 дол. Проте криза болюче вразила не лише Україну, а й майже всі країни світу, однак економічні втрати від неї в більшості країн нижчі, а темпи післякризового відновлення вищі, ніж у нас.

Отож, вивчаючи статистику Світового банку, мимоволі згадуєш обіцянку Віктора Федоровича Януковича вивести протягом кількох років Україну до 20 найрозвиненіших країн світу. А ще чомусь настирливо приходить на пам’ять старе українське прислів’я про тих, хто думкою багатіє.

Олекса Підлуцький «Дзеркало тижня. Україна»