Меноніти: під прицілом – Теребовля

«Кожний проповідник, який влізає насильницким способом до храму вашої душі це злодій і розбійник!» священик УГКЦ о.Дмитро Григорак

Невеличка купка людей, що називає себе менонітами -місіонерами, майже дев’ятнадцять років намагаються утвердитися на Теребовлянщині, як офіційна релігійна громада.

На початку дев’яностих – у бурхливий пострадянський час, в Україні, як реп’ях на чорноземі, махрово розцвіли релігійні секти. Криклива орда різноконфесійних авантюристів, змінив на подіумі модних шоу – екстрасенсів, нишпорили голодними вовками від села до міста: засівали «добру звістку».

Улітку 1993 року, як сніг на голову, з’явилися на Теребовлянщині – у селі Ілавче, німецька парочка: громадяни Пітер Регер і Дитріх Тьовс.

– Ми представляємо організацію «Гуманітарна допомога м. Білефельд». Ми будемо вас любити і перш за все – допомагати. А саме: затарим зношеним одягом, списанною технікою та простроченными ліками – продуктами – заявили гости. Сказано – зроблено: не встигло село зрозуміти хто й звідки – раптом на околиці замаячили навантажені тири-фури.

Німець – людина від природи серйозна і розважлива. Роль такого собі різдвяного Санти Клауса – веселого добряги, що роздає навколо подарунки, важко погодити з національною скнарістю й прагматизмом.

Але незабаром усе прояснилося, коли з вуст благодійників потік біблійний мед…

– Халилуйя! Місіонери… Меноніты…. – нові слова шокували аборигенів, які от тільки-но ладили повернуту із небуття батьківську греко-католицьку віру.

Округою пішла поголоска , що оці добрі люди заплатили великі гроші за закордонне лікування їхньої односельчанки . Ось тепер вони приїхали до неї у родину.

– Наше село стане духовним побратимом віруючих менонітів німецьких міст Білефельд, Мінден і Франкенталь – пихато розповідала всім господарка будинку, яку було призначено директором місцевого благодійного фонду.

Меноніти слів на вітер не кидають: в 2006 році налагодили місцеву дільничну лікарню. Приміщення, устаткування, обслуговування, лікування – за все платять валютою добрі німецькі брати.

Згодом потягнулися по області до різних установ, контейнери з гуманитаркой, автотранспорт, техніка та обладнання .

Чудо – та й годі! Привозять, роздают, посміхаються: «Беріть будь ласка… все бекоштовно… усе – в ім’я Бога Живого!»

Українець – людина щира, довірлива, але обережна – життя навчило. Він добре знає, що безплатне сало – лише у пасці!

Стали люди придивлятися так прислуховуватися до євродобродіїв – а ті все посміхаються, молитися разом до себе заманюють. Де хто, купившись на таки блага, почав відвідувати їх

надомні зборы – молитви. Але соромязливо відчували, що все там якось стрьомно, не по нашому – чуже. Кидається в око лукаве роздвоєння: коли подарунки роблять – ніби добрі люди, посміхаються , ну точно – райське ягня. Однак, тільки потрапив у загальний кагал – змінюється все навпаки. Про Божу любов і дружбу розповідають, а наші українські ікони зривають зі стін і на підлогу… Злостяться, кричать, загрожують! Місцеві церкви очима спалюють, бісовщиною прозивають, а священики для них – слуги сатани…

Походили селяни зараді спортивного інтересу деякій час на їхне потаємні зібрання, але не витримують довго: нудьга – тікають геть. Деякі ще тримаються малим числом, але лише за подачки. Бог у таких – справа десята….

Але найбільш меноніти люблять наших дітей, особливо з бідних родин та сиріт. Шукають підступний привід: як їх до себе затягнути? Наша молодь – мов – «їхне сектанске майбутнє».

Для цього надумали вони щоліта в місцевому дитячому оздоровчому таборі «Промінь» влаштовувати справжне гетто, щоб з ранку до вечора. никого не соромлячмсь, вбивати в дитячі голівки сектанскі постулати.

Як вони це роблять? Вербування – зомбування місцевих дітей відбувається приїжджими волотерами з Німеччини. Хто ці добрі вчителі? Чи вони педагоги – вихователі або психологи? Ось вам дзюцьки – звичайнісенькі забобонові фанатики, що ламають тендітні дитячі душі.

Стали діти скаржитися батькам, тоді місцеві священики підняли тривогу. Це вже ні жарти – пригріли змія на грудях!

Святі отці пишуть скарги у владу. Отут й з’ясовується, що менонітська місионерсько-релігійна діяльність – самовольщина! Повне порушення законів, насильство й самоправність. Законослухняні європейці, проповідники слова Божого, «високі духовні місіонери» – хай їм грець – злочинці!

І це – логічно. Як висловлюється священик Дмитро Григорак: «Кожний проповідник, який влізає насильницьким способом до храму вашої душі це злодій і розбійник!

Розкусили їх селяни, справедливо зажадали від влади захисту від цього довготерплячого лиха. Потрібно віддати належне людям – поки менонітів не женуть із села геть, оминають злощасне місце.

З величезною потугою, після тривалих паперових дуелей, зупинили нарешті, дитячі літні шабаші в таборі «Промінь».

А що секта? Затято сидять – сопуть у дві дзюрки. Ходять чутки, що секта викупила будиночок у Теребовлі – планують будувати молитовню. Цікаво, на що сподіваються їхні організатори? У районному центрі – непереборна фортеця українських традиційних релігійних конфесій. Хиба стануть гонимими страждальцями за віру? А може все значно простіше: незабаром у державі відмінять мораторій на купівлю-продаж орної землі.

Секта – удала організація для посереднього нею володіння. Та й раби вже в наявності…

Земля для менонітів – головний «бізнес». Але, за таким розкладом можна залишитися лише, як кажуть – з носом!

Володимир Мовчун, Тернопіль релігійний