В іноземних студентів на Тернопіль ажіотаж

Представники інших національностей на вулицях Тернополя вже давно не екзотика. За кілька років тернополяни до них звикли, як до своїх. Більше того, між українцями та іноземцями зав’язуються дружні та романтичні стосунки. Самі ж представники інших національностей на неоднозначне ставлення до себе тернополян не скаржаться. Вони визнають, що тут їм значно безпечніше, ніж у мегаполісах. Іноземці активно вивчають історію України, її традиції та культуру, вчаться готувати національні страви, вливаються у нове для них суспільство і стверджують: у конфлікти потрапляють тільки ті, хто шукає для себе неприємностей.
Перший нігерійський «гембель»
У Тернопіль іноземці, як правило, приїжджають за знаннями. Про тутешні університети вони дізнаються завдяки центру міжнародної освіти, що діє при Міністерстві освіти та науки України. Уже більше п’яти років представників інших національностей приймає ТНТУ ім. І. Пулюя. За словами ректора навчального закладу Петра Яснія, студентів цікавить не тільки робота університету, а й особливості міста, в якому він заходиться. Тернопіль приваблює іноземців своєю затишністю, толерантністю та безконфліктністю. Одним із важливих критерієм для них є наявність тут їхніх співвітчизників. Перший набір іноземців університет провів у 2007 році. Починав навчальний заклад із 17 студентів. Сьогодні тут навчається 250 іноземців, а наступного року заклад планує вийти на показник у 400 студентів.
– Студенти ТНТУ – це багатонаціональна сім’я. Крім українців, тут навчаються студенти із 20 країн світу. Зокрема, з Нігерії, Конго, Марокко, Демократичної республіки Конго та інші, – розповідає в. о. декана по роботі з іноземними студентами ТНТУ ім. І. Пулюя Богдан Ковалюк. – Підготовка студентів-іноземців проводиться двома мовами: для дисципліни менеджмент заняття ведуть англійською мовою, а комп’ютерні науки та інші спеціальності акредитовані в університеті – українською.
У навчальному закладі іноземці вивчають не тільки фахові знання. Тут відбувається перше знайомство з українською мовою та культурою. Швидше «влитися» у наше суспільство іноземцям допомагає не тільки побут, а й спеціальні дисципліни. Окремим курсом вони вивчають українську мову, а про українську культуру та звичаї студенти дізнаються ще на підготовчих курсах. Поряд з українською мовою, математикою, фізикою та хімією, вони вивчають країнознавство. Англомовні викладачі у доступній формі розповідають іноземцям про наші традиції та звичаї.
Цього року у ТНТУ дійшов «дембеля» перший набір студентів з Нігерії, проте покоління, яке приходить їм на зміну, не дає нудьгувати нікому уже зараз. Нещодавно університет провів день відкритих дверей для випускників українських шкіл та підготовчого відділення для іноземних громадян. Хто були головними героями дня, здогнатись не важко. Концерт, організований студентами-іноземцями, зачарував навіть найзапекліших скептиків. Першим номером програми стали прочитані в оригіналі «Думи мої, думи…» представниками інших національностей. Після цього дівчата з Марокко показали свій національний танець. Найбільше захоплення у глядачів викликала пісня у виконанні студента з темним кольором шкіри присвячена українській дівчині. Слова «якщо ти дозолиш мені себе кохати, я стану білішим за сніг» підкорили у залі не одне жіноче серце. По завершенні інсценування «Несе Галя воду», виконаного двома студентами з Конго, настала хвилинна пауза, після чого зал зірвався оплесками.
Тернопільські студенти вчать іноземців говорити, готувати і… списувати
Іноземці, як і українці, мають свої уявлення про інші народності. Позбутися стереотипів їм вдається не одразу. Якось трапився випадок, пригадує Богдан Ковалюк, коли студенти зборівського підготовчого відділення (один із підрозділів університету – авт.) стояли в магазині осторонь черги, пропускаючи всіх покупців. Тільки коли біля каси нікого не залишилось, молоді люди почали здійснювати покупки. «Після такого випадку ми були змушені провести з ними бесіду і пояснити, що у нас немає упередженого ставлення до людей з іншим кольором шкіри. Вони мають права, як і ми», – каже пан Богдан.
Міфи про те, що іноземці переносять інфекційні захворювання та підвищують рівень злочинності у нашому місті чи державі, можна легко розвіяти кількома фактами. По-перше, у переліку документів, які надають студенти-іноземці, приїжджаючи на навчання, обов’язковою є довідка про стан здоров’я, зокрема, про відсутність ВІЛ-інфекції, малярії та інших небезпечних інфекційних захворювань. Після прибуття в університет в триденний термін готується пакет документів про зарахування на навчання, при цьому обов’язковим аспектом є перевірка стану здоров’я іноземця тернопільськими медиками. Як і українці, протягом навчання студенти інших національностей проходять планові медогляди, флюорографію тощо. По-друге, іноземці не можуть впливати на рівень злочинності у державі, так як конфлікті ситуації можуть виникати тільки на основі хуліганських чи побутових причин, що трапляється як між українцями, так і між представниками інших національностей.
У побуті іноземці здебільшого невибагливі. Однак при поселені в гуртожиток керівництво навчального закладу враховує національність студента, культурні традиції його народу. Це допомагає уникнути конфліктів на побутовому рівні.
– Африка – багатонаціональна держава. У її представників є свої погляди на деякі речі, зокрема, на відносини між чоловіками та жінками. Всі ці явища ми намагаємось враховувати. Однак в одній кімнаті з легкістю вживаються представники з Таджикистану та Конго. В одному блоці проживають студенти із Гвінеї та України. Вони знаходять спільні інтереси та разом весело проводять час. Коли іноземці проводять святкування своїх національних свят, вони обов’язково пропонують своїм колегам спробувати їхню кухню. Африканська кухня відрізняється великою кількістю прянощів та приправ. Знайти такі спеції в Україні важко, тому вони привозять їх з дому, – каже Богдан Ковалюк.
До речі, у навчанні іноземці куди старанніші, ніж українці. Вони не навчені викручуватись з пікантних ситуацій. Про таке поняття, як списування, вони дізнаються хіба що від наших студентів. Як правило, іноземці відповідають на парах тільки тоді, коли добре підготовлені. Натомість для них за честь «здати» того, хто підглядає не туди, куди треба.
Марш Мельденсона під африканські барабани
Про життя в Україні, зокрема в Тернополі, ми вирішили дізнатися від самих іноземців, так би мовити, з перших уста. Виявляється, єдине, що вони знали про Тернопіль, коли їхали сюди, що це дуже спокійне місто. Інтуїція їх не підвела, і серед студентів, з якими нам вдалось поспілкуватися, ніхто не жалкує про свій вибір. З’ясувалось, що стосунки між студентами-іноземцями та українками складаються куди краще. Однак не обходиться без конфліктів між молодими чоловіками. Справа, звісно, у ревнощах. Не завжди молодим українцям до вподоби ділитися українками з представниками інших національностей.
Серж з Демократичної Республіки Конго живе в Тернополі уже три роки. Хлопець чув, що в інших великих містах можуть виникати конфліктні ситуації, натомість у Тернополі – це велика рідкість. Коли студент навчався на підготовчому відділені, йому пропонували перейти у вузи в інших містах країни, але Сержу тут було настільки безпечно, що про перехід в інший навчальний заклад не могло бути й мови. Мовний бар’єр Сержа зовсім не злякав. Він вважає, що для людини, яка працює над собою, це не проблема. Якщо вона хоче вчитися, їй не буде важко, каже хлопець. Йому подобається вивчати українську культуру та традиції. Він багато знає про історію українського народу, зокрема, про козаків. Серж любить український борщ і визнає, що у нього на батьківщині подібних страв немає. Часто товариші з України запрошують хлопця до себе в гості, тому хлопець багато подорожує. Єдине, що не подобається Сержу, – це український клімат. Мовляв, холодно у вас. Про українських дівчат хлопець говорить дуже стримано. Єдине відзначив, вони дуже чемні.
Каніба з Конго розповідає, що у його культурі та українській є багато спільного. Зокрема, це ставлення до жінок. Як в Конго, так і в Україні до них, як до берегинь роду, ставляться з великою шаною та повагою. Приїхавши в Україну, хлопець наче потрапив в інший світ. Все для нього було новим і цікавим. Тут він вперше побачив сніг та потрапив на ковзанку. З першого разу стати на ковзани хлопцеві не далося, але зараз він спец у цій справі. Нещодавно він взяв участь у нобелівських читаннях. Розповідав про нобелівських лауреатів із Конго. Сам юнак теж задумується над отриманням Нобелівської премії у галузі комп’ютерних наук, зокрема, у розробці соціальних мереж та сайтів, і щодня над цим працює.
Янніка з Конго Україна підкорила вродливими дівчатами. «Дівчата-українки дуже гарні. Вони найгарніші в Європі – це знають всі», – каже хлопець. Дівчина Янніка – тернополянка. Вона працює регіональним представником банку. У вільний час молоді люди обмінюються кулінарним досвідом. Яннік зізнається, що його дівчина дуже смачно готує. Втім і він ділиться з нею особливостями своєї національної кухні, зокрема, вчить готувати манку. У Конго, як з’ясувалось, вона має дещо інший вигляд. До речі, дівчині уже вдалось скуштувати національні африканські страви. Їх хлопцеві передають з дому рідні.
А ось студент з Намбії Гарольд повертатись додому не планує. Тут у нього народився син Даніель, тому хлопець надіється знайти роботу в Україні, хоча уже переконався, що реалізуватися себе в нашій країні іноземцям зовсім не легко. Однак юнак сподівається, що зможе знайти застосування своїм вмінням, тому що тут у нього дружина та маленький син. З майбутньою дружиною зустрілись випадково: в одному з кафе міста. Спершу дівчина боялась знайомитися з юнаком, насторожувала його національність. Однак після довгих умовлянь хлопця молоді люди таки обмінялись номерами телефонів. Гарольд каже, батьки не були проти дружини-українки. Рідні спокійно прийняли звістку, що своє майбутнє хлопець планує пов’язати з іншою країною. Додому він планує навідуватись під час канікул та відпустки.
Загалом хлопці визнають, що Тернопіль – тихе і мирне місто. Звісно, буває, що на вулиці вони чують на свою адресу недоброзичливі слова, але такі речі юнаки навчилися ігнорувати. Про те, як вони застосовуватимуть свої знання на практиці, наразі невідомо, адже перших випускників ми зможемо побачити тільки за кілька місяців. Та якщо іноземці таки повернуться на свою батьківщину, надіємось, що навчанні у Тернополі залишиться для них яскравим і приємним спогадом.
Зоряна Гарасимів, газета «Номер один»