Західняки нам ніколи не пробачать…

18:31 | 7.12.201008:51 | 12.01.2011 Redaktor 440 Views

Діючи під виглядом повстанців і підпільників, спецгрупи виявляли і знищували справжніх учасників визвольного руху або тих, хто їм співчував. Оцінюючи діяльність спецгруп, керівництво МДБ УРСР відзначало, що в ряді випадків з їх допомогою “вдалося створити у середовищі оунівців атмосферу взаємної недовіри, яка призводила часто до самознищення банд та їх ватажків”.

Це дослідження присячую тернополянці Ользі Жулковській, яка піднімала повстання у таборі особливого режиму Кінгір.

На жаль, на дев’ятнадцятому році незалежності України слово бандерівець має негативне забарвлення на більшості українських земель, бо ще не розвіяний головний міф радянської пропаганди про те, що бандерівець означає бандит.

Тому я, Тетяна Білько, голова громадської організації “Жінки до влади!” вирішила реалізувати давню рухівську пропозицію – проект “Міст дружби Тернопіль – Луганськ”. Одним з головних компонентів названого проекту є дослідження суспільно-політичної ролі ОУН-УПА за матеріалами Державного галузевого архіву Служби Безпеки України.

В архіві попросили конкретизувати, бо матеріалів на тему визвольних змагань дуже багато. Відповіла, що мене насамперед цікавить як дискредитували ОУН-УПА. Почувши: “Вас цікавить діяльність спецгруп?” – Невпевнено відповіла: “Мабуть”. Річ у тому, що я не є професійним істориком, народилась і виросла на Київщині, але кілька років жила у Тернополі. Працювала у Крайовій Раді Руху у 1991-1993 роках, до речі, в одному кабінеті з Ільком Оберишиним, який був надрайоновим провідником ОУН і надрайоновим СБ (оунівської служби безпеки) у Збаразькому районі. Він збирав матеріали до літопису УПА. Приходили сотні учасників визвольних змагань, згадували про “стрибків”, але про ці спецгрупи інформація якось не відклалася. Була приємно здивована, коли мені винесли кілька томів справи N372 “Сборник документов о структуре и характере антисоветской деятельности “Организации украинских националистов – ОУН” и “Украинской повстанческой армии – УПА”; о методах и приемах агентурно-оперативной работы органов государственной безопасности Украины по ликвидации организованного подполья ОУН и вооруженных банд УПА на территории республики в период 1943-1954 гг” у 98 томах. От як це серйозно було поставлено!

Кожен з томів – це сотні сторінок. А в них трагічна історія України, задокументована у аналітичних довідках оперативних працівників, допитах повстанців, оригінальних агітаційних документах ОУН українською та перекладах їхніх листівок на російську з метою донесення інформації до вищого керівництва радянської каральної системи.

Найбільше вразили ці рядки:

“Ни “Бурый”, ни “Малый” и ни кто другой из бандитов с кем мне пришлось встречаться с 24 июня по 11 июля с.г. (1945) не высказывали ни одной оптимистической мысли. Наоборот, у всех упадническое настроение, никакой перспективы, никакого просвета в “своей борьбе” не видят.

Не об активизации деятельности ОУН идет речь, а о том, как бы подольше продлить свою жизнь. Характерным для всех их, начиная от “ОРЛАНА” и кончая “МАЛЫМ” является, что они живут не для борьбы, а для того, чтобы “честно войти в историю и своей смертью доказать последовательную верность идеям ОУН…”

Стор.72 т.87 Арх.N372

В ході дослідження знайдено Звернення повстанців у перекладі на російську:

“Большевистская пресса очень часто называет нас бандитами, которые уничтожают мирное население.

В ответ на это мы спрашиваем: почему пресса не информирует граждан СССР о том, что украинские повстанцы не сдаются органам МВД-МГБ, а в безвыходном положении кончают жизнь самоубийством – подрываются на гранатах, стреляются последними пулями, кидаються в горящие дома?

Она не пишет об этом потому, что иначе каждый человек, читая эти строки, придет к убеждению, что МВД-МГБ имеет дело не с бандитами а с людьми, которые отдали себя высокой идее и предпочитают смерть кандалам врага.

Почему большевистская пресса не помещает на своих страницах нашей программы и не критикует ее?

Потому что она знает, что народы СССР будут восхищены этой программой, она указывает народам СССР путь к свободе, она ясна – без фальши и обмана, и потому большевистские писаки не имеют аргументов для критики нашей программы.

Почему же, наконец, _____ (пробіл поставлено в архівному документі, побоялись перекласти яка то преса – ред.) пресса не помещает списков тех “мирных жителей”, замученных бандитами-бандеровцами?

Потому что читатели придут к выводу, что это почти все партийцы. К этому мы можем добавить, что мы уничтожаем всех прислужников большевистской власти, которые занимаются грабежом и издевательством над мирным населеним.”

Стор 450 – 451 т.14 Арх N372 Ф.13

З точки зору міжнародного права ОУН-УПА – повстанці

На визначення радянської історіографії “бандити” щодо бійців ОУН-УПА варто подивитись з точки зору міжнародного права. А ще точніше – міжнародного гуманітарного права. Поняття “міжнародне гуманітарне право” з’явилося порівняно недавно і визначає “правомірність збройних конфліктів”, “право війни”, а учасників правомірних збройних конфліктів визначає як повстанців, якщо вони ведуть боротьбу для досягнення виключно політичної мети.

Тепер наведу деякі витримки із статті “Військово-політична діяльність ОУН та УПА в світлі норм міжнародного гуманітарного права” Д.В.Вєдєнєєва та О.Є.Лисенка:

“З позиції конфліктології український національно-визвольний рух і комуністичний режим виступали як контрагенти в протистоянні один з одним. Конфлікт між ними був невідворотним, оскільки сторони могли досягти своєї мети тільки шляхом знищення якоїсь із них. Різні стратегічні інтереси зіткнулися на одній територій та стосувалися одного народу. Тому жодного шансу для компромісів не існувало, як і альтернативи силовим рішенням.

Яке підгрунтя виникнення ОУН-УПА в Західній Україні? Особливості політики Радянської влади і методів її силових структур у Західній Україні слід розглядати як одну з основних причин ескалації насильства. Радість об’єднання Західної України із Великою Україною у 1939 році змінилася розчаруванням та акціями спротиву до радянської влади та її представників.

Основоположним і принципово важливим критерієм правової оцінки самостійницького руху є те, що формування ОУН та збройне підпілля УПА виступали з чітко окресленою політичною метою – відновлення суверенітету і територіальної цілісності України. При цьому слід зважати на той факт, що Українська держава реально існувала у 1917-1920 роках, виступала суб’єктом міжнародних відносин і була ліквідована внаслідок зовнішнього збройного втручання.

Право нації на самовизначення і власну державність є природним. Отже заперечення правомірності боротьби певних українських військово-політичних сил за самостійність, включаючи і ОУН-УПА є нонсенсом у політико-правовому відношенні. Українська політична нація реалізувала своє право на самовизначення у такий спосіб, як це зробили багато інших націй у світі. І те, що більшовицький тоталітарний режим поставив учасників національно-визвольного руху “поза законом”, зовсім не означає його нелегітимності за міжнародно-правовими нормами.

Нині гостро дебатується проблема надання учасникам цього руху статусу “воюючої сторони”. Навіть не вдаючись до поглибленого аналізу всіх політичних та юридичних аспектів цього питання зрозуміло, що ОУН-УПА та інші військово-політичні формування самостійницького спрямування за всіма критеріями підпадають під цю дефініцію.”

Архівні матеріали справи N372 надають підстави стверджувати, що:

ОУН-УПА – це не локальне явище, зосереджене у західних областях України

Із протоколу допиту затриманого Павлишина Луки Степановича:

Территория Украины по линии ОУН и УПА делится на три края: “ЗАХИД”, “ПИВНИЧ” и “СХИД” и, что края в свою очередь по линии УПА делятся на генеральные округа.

Что касается края “СХИД”, то в него входят следующие генеральные округа:

1. Винницкий генеральный округ, в составе которого находятся области или округа – Винницкая, Каменец-Подольськая и Северная часть Трансднистрии, а также южная часть Житомирской области.

2. Киевский генеральный округ – Киевская и Кировоградская области.

3. Николаевский генеральный округ – Николаевская, Одесская области и Южная часть Трансднистрии.

4. Днепропетровский генеральный округ – Днепропетровская и Запорожская области.

5. Крым, как особый округ.

6. Сталинский генеральный округ – Сталинская и Ворошиловградская области. (тепер Донецька та Луганська)

7. Харьковский генеральный округ – Харьковская и Полтавская области.

Черниговский генеральный округ – Черниговская и Сумская области.

У процесі перегляду томів справи N372 я не виявила повідомлень про звірства над мирним населенням з боку повстанців ОУН-УПА. Більше того, наведений нижче фрагмент свідчить, що вони знищували виключно радянських активістів. На жаль, енкаведист не заніс до звіту інформацію за що ж було прийнято рішення розстріляти тих людей. Бо повстанці проводили обговорення і складали протоколи, де зазначали мотиви таких дій.

По записям самого “Михайла” известно, что по его прямым установкам бандитами ОУН только с декабря 1949 г. По 31 октября 1950 г. на территории 6 районов убито 23 чел. советских граждан и советского актива.

Стор.47 т.87 Арх N372

А зараз кілька слів про моє надзавдання і чому власне “Міст дружби Тернопіль-Луганськ”. Як то кажуть, на ловця і звір біжить. В процесі упорядкування свідчень учасників ОУН-УПА як працівника Тернопільської крайової ради НРУ, мені випала нагода у 1993 році поспілкуватись із пенсіонером спецслужб. Він розповів, що коли на Тернопілля почали приїздити молоді дівчата з Луганська, аби вчителювати у місцевих школах, то тернопільські енкаведисти отримали інструкцію їх вбивати. Але, це звучить неймовірно, тернополяни відмовились це робити. Тоді для цієї чорної роботи почали вербувати хлопців на Сході. І вийшло так, що це саме хлопці-луганчани вбивали своїх землячок-луганчанок на Тернопіллі. Поки що прямої доказової бази в архіві щодо цього питання не вдалось знайти. Але є щирі слова луганчан, які дорогого варті.

Нещодавно в поїзді Київ-Луганськ вирішила запитати у попутників про актуальність розширення контактів між Луганськом і Тернополем. Виявилось, що співрозмовниця вже побувала у Тернопіллі на Різдво. Яким же було моє здивування коли почула у відповідь: “Західняки нам ніколи не пробачать. Наші східняки там такого наробили…” Така відповідь мене дуже вразила. І я говорила щось на зразок: “Та ні, пробачать, вже пробачили…”

І тільки діставшись до інтернет-простору пішла подивитись про що ж говорять люди на сайті Луганської міської ради, бо тоді якраз (влітку 2009) обговорювали проект пам’ятника жертвам ОУН-УПА, який 9 травня 2010 року таки встановили в Луганську.

І не була вона схожа на страшного кривдника

Один з учасників дискусії “Гость” написав:

“Я, в частности, конечно читал. И не только эту статью, и не только в связи с этим вашим памятным знаком. Есть много разной информации, документов и прочей лабуды. А еще у меня был дед, который всю жизнь положил на развитие коммунизма, всю жизнь воевал – моя бабка его видела раз в год. Сама пережила голод и схоронила троих опухших детей, сама рыла землянки и прятала хлеб от власти. А дед в это время отстреливал сначала немцев, потом фашистов, а потом и своих – украинцев… там, на Западе. И все бы хорошо, если бы не его откровения перед смертью…

Я хорошо помню эти захватывающие ужасные рассказы, как в какой-то страшной сказке. А он лежит на кровати и плачет (что для деда не свойственно, потому что чувства душевные у него только к лошадям были). Историй рассказал много в полубреду: и как в колодцы мертвых “бендеровцев” закидывали, причем без разбора, и как семьи повстанцев стреляли, и как облавы делали ночные и их детишек на мороз голыми выкидывали. Называл их, конечно, гадами, а их детей выродками, сопротивлялись они, понимаешь, но только плакал после этого и говорил мне: “Руки у меня в крови, вот таких как ты саблей рассекал, дытинко.” Историй много.

А в моем дворе на улочке живут переехавшие в 40-50х годах украинские семьи (кто по собственной воле, а кого “попросили”). И одна из таких украинских бабушек, когда я не хотел бежать домой обедать, готувала мені хліб з соняшниковою олією, співала колисанки і щедрівки, розповідала про те що існує Боженька. Вона мені привила любов до української культури, пісні. Наскільки це можливо було. І не була вона схожа на страшного кривдника. Хоча переїхали вони до Луганська саме за те, що її батько був стрільцем. І її матір рятувала своїх дітей. Ніхто цього не знав. Я також, але це мені зараз відомо. Тоді я сприймав її як частинку мого життя – тут, у цьому часі, у цьому місті.

Я не о том, что вот мой дед плохой, а эта бабушка прекрасная. Не о том. Я о том, что в любой истории есть свои кровавые страницы. И люди мирятся с этим и прощают. У каждого своя правда. И противостояние Западной Украины советскому режиму – это больше чем подвиг, это нормально.

Почему Вы, господин Клинчаев, не говорите о том, что НКВД посылало достатоно вербованных людей туда и под видом учительниц тоже, чтобы они выявляли семьи повстанцев, верующих и служителей церкви?… Почему Вы не говорите о том как у нас, здесь, наши же, уничтожали тех же учительниц, стучали друг на друга, здавали друг друга без разбора, писали доносы?

Это очень сложная и мучительная часть украинской истории. И у каждого своя правда. И я понимаю воевавших за свою землю на Западной Украине, хотя сам родился и живу на Востоке. А вот про “Венки свободы” вам следовало бы больше информации найти и не только в архивах НКВД, где много провокационных документов, а то очень совком попахивает. По “венкам свободы” есть две версии и не только та официальная советская, которую вы в своей статье озвучили.

У нас должно хватать мудрости не вызывать противостояния между людьми. Люди не хотят воевать друг с другом. А вы несете глупый раздор угодный вашим политическим лидерам. Родину надо любить и делать все чтобы и следующие поколения ее любили, а не концентрировать эту любовь на одном отдельном участке этой самой родины посредством ненависти и поиска врага.

Меня не пугает, что Шухевич может стать Героем Украины. Для большинства семей на Западе он был одной единственной надеждой на свободу. И не вам об этом судить. Так же как не мне судить поступки моего деда. Он был не менее смелым и отважным человеком, чем Шухевич и Бендера. Он победил во второй мировой. Это уж точно.

Я за одно единое слово – Украина. И против этих извращенных памятников, вызывающих ненависть друг к другу.

Это тоже точно.”

Имя – неизвестно, национальность: не определена

Серед безлічі інтернет-сайтів, на яких розміщена інформація про український визвольний рух заслуговує на увагу створений Фондом “Історична пам’ять” http://lists.historyfoundation.ru. В рамках проекту “Жертви націоналістичного терору у західних регіонах СРСР” зроблено розбивку по областях, районах і селах України. За що їм щира подяка, що ми хоч так зможемо зазирнути у наше історичне минуле.

Отже, переглядаємо дані, хто ж став жертвами, наприклад, по Бережанському району Тернопільської області. Спочатку всі вони виведені у стовпчик:

• Не указано (3)

• с. Медведевка (2)

• с.с. Вержбов, Мечищи (8)

• село Дабня (1)

• село Езерна (1)

• село Ертухив (1)

• село Котув (2)

• село Рай (1)

У рядку “не указано” мається на увазі не вказано точного місця і подаються дані таких трьох людей:

1) Павлюк национальность: не определена, результат банд. проявления: убит 2/5 45. место: Западная Украина, Тернопольская область, Бережанский район. статус: гражданский, надзиратель Бережанской тюрьмы;

2) Тюленев национальность: не определена, результат банд. проявления: убит 10/IV 1945 место: Западная Украина, Тернопольская область, Бережанский район, статус: военнослужащий, участковый уполномоченный Бережанского РО Тернопольской области;

3) Шихов национальность: не определена результат банд. проявления: убит 2/5 45 место: Западная Украина, Тернопольская область, Бережанский район, статус: военнослужащий, помощник начальника Бережанской тюрьмы Тернопольской области. Источник: Гос Архив РФ. Ф. Р-9478. Оп. 1. Д. 356 – 357

Серед постраждалих у Медведівці записані двоє:

Китовский Алексей Ананьевич национальность: не указано, результат банд. проявления: убит место: Западная Украина, Тернопольская область, Бережанский район, с. Медведевка Статус: гражданський, местный житель. Обстоятельства: Прошу записати у Книгу закатованих великомучеників, яких назву імена і яких убили бандерівці: Олексій Ананійович Китовський (1904), замордований 1 січня 1945 року у Медведівці Бережанського району, Олександр Станіславович Лукомський (1900) знищений там же 16 лютого 1945 року. Источник: Книга памяти убитых бандеровцами из ровенской газеты “Червоний прапор”, с. 385

Не виключаю, що Китовського і Лукомського ліквідували псевдобандерівці, про яких мова піде далі. А наступний архівний запис просто вражає: жодного з восьми членів сільської виборчої комісії не названо по прізвищах. Хіба не було про них даних в районній виборчій комісії? Таких ідентичних записів вісім.

неизвестно, национальность: не определена, результат банд. проявления: уведен, место: Западная Украина, Тернопольская область, Бережанский район, с.с. Вержбов, Мечищи, статус: гражданский, член участковой избирательной комиссии Обстоятельства: 9 февраля в с.с.Вержбов, Мечищи, Береканского района, под воздействием угроз со стороны бандитов, скрылись 8 членов участковой избирательной комиссии.

Источник: ГАРФ. Ф. 9478с. Оп. 1 с. Д. 569. Л.372

У с. Дабня міліціонера просто повели в ліс, цілком ймовірно, що Голик співпрацював з учасниками визвольного руху, в архівних матеріалах немає інформації, що його вбили, але його теж записали до жертв як і тих восьмеро членів дільничної виборчої комісії:

Голик, национальность: не определена, результат банд. проявления: уведен, место: Западная Украина, Тернопольская область, Бережанский район, село Дабня статус: военнослужащий, милиционер. Обстоятельства: 9 мая в селе Дабня, Бережанского района, участковый уполномоченный милиции ФИСТИК и милиционер ГОЛИК, оставили для охраны помещения истребительного батальона 2-х часовых и, распустив остальных бойцов по домам на ужин, сами ушли в сельсовет. В 19.00 на помещение истребительного батальона совершила нападение банда главаря “Чайки”. Бандиты обезоружили часовых, забрали 15 винтовок с 250 патронами и, встретив на улице милиционера ГОЛИКА, возвращавшегося из сельсовета, захватили его с собой. Направленной на место чекистско-войсковой группой участковый уполномоченный милиции ФИСТИК и 2 бойца, сдавшие оружие бандитам без сопротивления, – арестованы. Поиски банды “Чайки” продолжается. Сообщено товарищу КРУГЛОВУ. Источник: ГАРФ. Ф. 9478с. Оп. 1 с. Д. 573. Л.56

Читаючи ці записи роблю висновок, що як же тяжко було довідатись національність міліціонера чи старшого групи винищувального батальйону…

Шпак М. П. национальность: не определена, результат банд. проявления: убит, мсто: Западная Украина, Тернопольская область, Бережанский район, село Езерна статус: военнослужащий, старший группы истреббатальона Обстоятельства: 29 октября (1946), в 21 час, в селе Езерна, Бережанского района, двумя переселенцами из Польши ШПЕНДА М. и ЗАКОННИКОМ Н. выстрелом через окно убит в своем доме старший группы истребительного батальона ШПАК М. П., а также захвачены его носильные вещи. Принятыми мерами опергруппой РО МВД ЗАКОННИК арестован. Ведется следствие и розыск ШПЕНДА. Сообщено товарищу КРУГЛОВУ.

Источник: ГАРФ. Ф. 9478с. Оп. 1 с. Д. 580. Л.129

У наступному архівному фрагменті йдеться про ще одного загадково невідомого сержанта НКВД. У селі і не знати?

Неизвестно, национальность: не определена, результат банд. проявления: убит, место: Западная Украина, Тернопольская область, Бережанский район, село Ертухив, статус: военнослужащий, сержант войск НКВД Обстоятельства: 20 июня с. г. (1945) в селе Ертухив, Бережанского района, оперативно-войсковая группа райотделения НКВД провела операцию, в ходе которой убиты три и арестован один бандит. (Напротив абзаца машинописная пометка на полях: “Ликвидация трех и арест одного бандита”). Среди убитых опознаны: референт Бережанского надрайона “Гром” и сотенный УПА, он же представитель окружного провода ОУН “Дух”. Из состава опергруппы убит сержант войск НКВД. У бандитов изъяты 3 автомата и 2 пистолета.

Источник: ГАРФ. Ф. Р-9478. Оп. 1. Д. 356 – 357;

Ковальчук Я. Национальность: не определена, результат банд. проявления: убит место: Западная Украина, Тернопольская область, Бережанский район, село Котув, статус: гражданский, бывший участник УПА, явившийся с повинной в РО МГБ Обстоятельства: В ночь на 29 июля (1946) в селе Котув, Бережанского района, бандитами захвачен и уведен председатель сельсовета ШУР Василий, а также убит бывший участник УПА КОВАЛЬЧУК Я., явившийся с повинной в РО МГБ в начале 1946 года. Опергруппой РО МВД ведется розыск бандитов и захваченного ШУР. Сообщено товарищу КРУГЛОВУ. Источник: ГАРФ. Ф. 9478с. Оп. 1 с. Д. 577. Л.91

Лыжняк С. Г. национальность: не определена, результат банд. проявления: уведен, место: Западная Украина, Тернопольская область, Бережанский район, село Рай

статус: гражданский, директор кирпичного завода. Обстоятельства: Увод директора кирпичного завода. 28 декабря 1945 из села Рай, Бережанского района, девять участников неизвестной банды увели с собой директора кирпичного завода ЛЫЖНЯКА С.Г. Кроме того, бандиты забрали телефонный аппарат из сельсовета. Опергруппой РО НКВД проводится операция по розыску бандитов и уведенного ими ЛЫЖНЯКА.

Источник: ГАРФ. Ф. 9478с. Оп. 1 с. Д. 569. Л.82

Аналізуючи наступну інформацію по Борщівському району можна зробити висновок, що в селі Верхняхівці була значна кількість бійців винищувальних батальйонів. І міліціонер Федоров був їхнім керівником. Точні цифри вказані нижче у звіті істориків при Урядовій групі.

ФИО ↑ ↓ Статус ↑ ↓ Регион ↑ ↓ Результат ↑ ↓банд. Проявления Дата ↑ ↓

неизвестно Военнослужащий Западная Украина Пропал без вести 07.08.1946

Федоров Военнослужащий Западная Украина Убит 07.08.1946

Федоров, национальность: не определена, результат банд. проявления: убит, место: Западная Украина, Тернопольская область, Борщевский район, село Верхняховцы Статус: военнослужащий, боец истребительного батальона Обстоятельства: 7 августа (1946) вечером в селе Верхняховцы, Борщевского района, в помещении истребительного батальона находились участковый уполномоченный милиции ФЕДОРОВ и 4 бойца. Остальные бойцы были отпущены ФЕДОРОВЫМ на ужин. Второй участковый уполномоченный милиции КАЛЕНЮК еще накануне самовольно ушел в райцентр Борщев. В 22 часа на помещение истребительного батальона напала банда главаря “Проминь”. Бандиты убили ФЕДОРОВА и, захватив ручной пулемет и 11 винтовок, скрылись. Кроме того, пропали без вести 4 бойца, находившиеся во время нападения в помещении истребительного батальона. Проводится чекистско-войсковая операция по розыску бандитов и пропавших бойцов. Сообщено товарищу КРУГЛОВУ.

Источник: ГАРФ. Ф. 9478с. Оп. 1 с. Д. 577. Л.190

Бандитів-“стрибків” навіть за Сталіна судили за бандитизм

Тут треба кілька слів про ті “істребітельниє батальйони”, по-народному “стрибків” написати. Тому наведу уривок обговорення теми вітання воякам ОУН-УПА з Днем Української повстанської армії на сайті http://www.ukrcenter.com

Автор “забу” відповідає автору “Sorry”, який написав: “А сколько же бойцы ОУН-УПА уничтожили красноармейцев, сотрудников милиции и МГБ, советских и партийных работников, учителей и врачей?”

В той час, коли “бойцы ОУН-УПА уничтожали учителей и врачей” я ходив до школи у гірському карпатському селищі Східниця, тоді Дрогобицької області. Більшість з перелічених Sorry категорій осіб ми, жителі селища, знали поіменно. В школі працювали направлені зі Східної України вчительки – Юрченко, Безлюдна, Геєць та інші. Фельдшерсько-акушерським пунктом завідував Бунцев. Ці учителі і фельдшер займалися своєю професійною роботою, не були донощиками і з пістолетами не ходили виловлювати патріотів України і Бог дав їм усім можливість пережити лихоліття.

З пам’яті не стирається жахливе мародерство вчинене МГБістами та місцевими стрибками. До речі, ніяких “яструбків” у природі не існувало – в народі їх називали стрибки, від “істрєбітєльний батальйон”, куди “совєтская” власть збирала всяку нечисть, бандитів-рецидивістів, а якщо таких бракувало тоді в ці бандформування силою залучалась молодь, щоб рапортувати до верхів про виконання їхніх вказівок.

Так от, одного дня ці головорізи захопили 16 річного брата провідника УПА Євгена Войтовича, учня нашої школи, і у білий день катували його коло потічку за церквою. Нещасний школяр кричав від болю, помер, але брата свого не видав. Звичайно, після цього Євген Войтович ліквідував учасників злочину.

Бандити-стрибки виходили на “Діл” (перевал між Східницею та Бориславом), грабували селян, що несли на продаж до міста їжу, гвалтували жінок, і все це робили під маркою бандерівців. Скоєні злочини були настільки очевидними, що навіть за Сталіна їх судили за бандитизм.

Я пам’ятаю, як звозили під селищну раду молодих хлопців, що підірвалися останньою гранатою, як стрибок Юзьо обмивав тіла, хизувався своєю роботою, знущався над мертвими.

Я пам’ятаю, як вивішували на стовпі перед нашим будинком забитих повстанців, які висіли по три дні для застрашення жителів.

Я пам’ятаю, що народ складав пісні про героїв-повстанців.

Але Я не пам’ятаю, щоби про стрибків, про МГБ, чи інших бандитів народ щось доброго міг сказати.

Я памятаю і розкопки жертв у Дрогобицькій тюрмі НКВД – більше 400 сотень закатованих мирних жителів тільки в одному місці.

Я пам’ятаю про моїх двох бабусь і дідуся, що були добрими господарями, яких у травні 1940 році вивезли в Казахстан за те, що були українцями, де вони і нині там спочивають.

Серед 30 – 50 тисяч знищених ворогів у національно-визвольній війні можливо знайдуться і безневинні жертви. Але ці цифри не співставимі з числом жертв заподіяних радянською владою українському народові, права якого захищала Українська Повстанська Армія.

ЇЇ створив український народ, її утримував український народ.

СЛАВА УКРАЇНІ!!!
ГЕРОЯМ СЛАВА!!!

Про спецгрупи НКВД, створені для боротьби з повстанцями

Выписка из доклада УББ НКВД УССР за І полугодие 1945 года – О боевой деятельности спецгрупп –

В сязи с организованным последовательным разгромом банд УПА и ликвидации деловой сетки ОУН в сочетании с развертыванием партийно-политической работы на селе в западных областях Украины с начала весны 1944 года заметно усилилась явка с повинной в органы НКВД бандитов УПА, оуновских подпольщиков и уклоняющихся от службы в Красной армии.

Среди явившихся с повинной, наряду с активными оуновскими подпольщиками, осознавшими бесцельность дальнейшей борьбы с Советской властью, было много людей, вступивших в банды УПА или принимавших участие в оуновской деятельности в порядке насильственной мобилизации.

Многие из явившихся с повинной бандитов УПА и оуновских подпольщиков, поняв тяжесть совершенных ими преступлений и желая искупить свою вину перед советской властью, изъявили желание лично учавствовать в разгроме оуновского подполья и банд УПА.

Стор 81. т.82 Арх. N372

Спецгруппы, как правило, состояли из явившихся с повинной бандитов ОУН-УПА, командовал группой один из главарей банд УПА, оперативное руководство группой возглавлял влитый в ее состав оперативный работник.

В ряде случаев действия спецгруппы тесно контактировались с действиями агентов-внутренников, внедренных в банды УПА или оуновское подполье.

Стор 83. т.82 Арх. N372

В случаях угрозы расшифровки или при невозможности осуществления захвата намеченных по плану главарей ОУН-УПА участники спецгрупп уничтожали последних, причем во многих случаях создавали такое впечатление в оуновской среде и у населения, что уничтожение главарей ОУН-УПА произведено бандитами СБ (внутренней службой безопасности ОУН – Т.Б.).

Стор.9 т.83 арх.N372

Для сопровождения “Остапа” были отобраны наиболее смелые, хорошо знающие условия жизни бандитов бойцы спецгруппы “Кармелюк” бывший участник УПА в спецгруппе с августа 1944 г., “Оса” бывший участник УПА, лейтенант Красной Армии, попавший в плен к немцам, откуда бежал и попал в банду, “Галайда” – ст. сержант КА, после ранения возвратившийся в свою часть, был взят в плен бандитами, в УПА находился 3 месяца, в спецгруппе с мая 1944г., “Голый” – партизан-колпаковец, в спецгруппе с января 1945г.

Стор 59. т.82 Арх. N372

24 декабря 1945 года агентурно-боевая группа вновь прибыла в с. Романово, где по данным агента “Романа” и жительницы села Якимчук Анастасии должно было находится убежище для бандитов.

При подходе к надворным постройкам Якимчук, агентурно-боевая группа была обстреляна тремя бандитами из автоматов. Не желая сдаться, бандиты сгорели вместе с постройкой и трупы опознать не удалось…

Краевой “Провод” ОУН Края Пивнич” агентурно-боевой группой в основном был ликвидирован.

Стор.16 т.83 Арх. N372

14 октября с.г. (1949) чекистско-войсковой группой УМГБ в с.Вулька Бережанського района Тернопольской области был обнаружен и убит бандит, личность котрого пока не установлена.

У бандита изъяты винтовка, пистолет, 2 гранаты и оуновские документы, в том числе указания о воспитании националистических кадров и тексты писем, предназначенных для засылки гражданам восточных областей.

Стор.464 т.14 Арх. N372

…”Бурлаченко” и другие бандиты сообщили о том, что при въездах в села маскируются под банду, в обращениях друг к другу называют себя по псевдонимам, но своими действиями сразу себя расшифровывают и даже лица из местного населения не члены организации ОУН их распознают. Впоследствии мне стало известно, что это была спецгруппа, руководимая лейтенантом Коноплевым.

Стор.40 т.82 Арх. N372

Ночью 2.VI-45 г. на 3 июня передислоцировались в село Подсокол Олесского района, не успели расквартироваться, на нашу заставу (спецгруппы МДБ – ред.) наскочила разведка 4 эскадрона 18 кав. Полка ВВ НКВД.

С целью зашифровки встречи с войсками разыграли с ними фиктивный бой – двухсторонний, который мало чем отличался от настоящего… стреляли вверх.

Фиктивный бой высоко поднял авторитет группы (спецгруппы МДБ – ред.) в глазах местных бандитов и лично мой как боевого командира.

Стор 58. т.82 Арх. N372

В результате оперативной деятельности спецгруппы “Хмары” за период с 24 января по 4 июля 1945 года (рейд по Ровенской, Тернопольской и Львовской областях)

Убито бандитов – 89

Захвачено бандитов – 102.

Стор.106, т.82 Арх N372

С 27 марта по 6 апреля 1945 года в Бережанском и Козовском районах Тернопольской области была проведена чекистско-войсковая операция по реализации агентурных материалов”Олега” и “Остапа”.

В результате было ликвидировано 1360 участников ОУН-УПА и уклонившихся от службы в Советской Армии, в том числе:

Убито и ранено участников ОУН-УПА – 196

Арестовано – 556

Арестовано бандпособников – 241

Задержано уклоняющихся от службы в Советской Армии – 267

Выявлено и разрушено 234 бандитских убежища.

Стор.9 т.83 арх.N372

Из докладной записки о проведении комбинации по использованию в темную жены руководителя бюро центрального “провода ОУН” Шухевича Р.И Шухевич-Березинской:

“Спустя 10 минут после ухода “Бориса” автомашина была обстреляна спецгруппой МГБ УССР, которая находилась в 10 метрах от дороги, вслед за обстрелом бойцы спецгруппы наскочили на машину и “добили” всех участников конвоя”. (Добили взято в лапки бо це був театр жахів для місцевих жителів, які думали, що там справді загинули люди від рук бандерівців – ред)

Стор.333 т.82 Арх. N372

Про Службу Безпеки ОУН – СБ

Созданная из числа наиболее преданных членов ОУН “Служба Беспеки” (СБ) проводит систематическую и надо сказать, умелую проверку своих рядов с целью выявления и уничтожения агентуры органов МГБ, отсева малоустойчивых и подозрительных членов организации. Особо тщательной проверке подвергаются члены организации, задерживавшиеся когда-либо советскими органами или находившиеся под стражей, а затем освобожденные по разным мотивам и явившиеся в подполье. Очень часто такие члены ОУН уничтожались СБ.

СБ ведет систематическую работу по выявлению и уничтожению агентуры органов МГБ, насажденную нами вне организации, а также лиц, подозрительных по принадлежности к нашей агентуре.

СБ систематически уничтожает своих членов организации и ее пособников, в отношении которых у них возникает опасение, что они могут быть арестованы органами МГБ и дать показания на следствии об организации.

Стор.5 т. 84 Арх. N372

“Уничтожались СБ” такі як “Хмара”

“Гордиенко” в конфиденциальной беседе с “Остапом” и мною предупредил, что мой заместитель подозрителен на предательство, так как ему известно, что он арестовывался Лановецким РО НКВД, просил нас быть осторожными, так как он может нас пострелять и уйти.”

Стор 57. т.82 Арх. N372

Про пропуск через “ложноє СБ”

Деятельность агентурно-боевых групп в этой области (вводили в оману, що вони є уповноважені Служби Безпеки ОУН – ред.) представляет собой сложные чекистско-продуманные комбинации, дающие исключительные по своей эффективности результаты.

Проведение таких агентурных комбинаций в практике работы наших органов в западных областях УССР получило название – пропуск через “ложное СБ” – интересующих нас объектов и допросы последних оперативными работниками и агентами-боевиками, выступавшими под видом представителей от оуновской СБ.

В процессе допроса выяснялось занимаемое объектом положение в ОУН, его связи, явки, пароли, точное местонахождение ОУНовских центров и т.д.

Стор.29 т.83 Арх. N372

На допросе (спецгруппы МДБ – ред.) Герасим продолжительное время запирался и только твердо убедившись,что он находится в руках СБ (ОУН-УПА -ред.) рассказал, что украинским националистом он является с 1924 года, имеет псевдоним “КОМАР” и по заданию референта СБ “ВИРМЕНА” находится на нелегальном положении, выдает себя за советского активиста, одновременно информирует “ВИРМЕНА” о жителях села, лояльно настроенных к Советской власти и представляет другие разведывательные данные для СБ.

Стор 93. т.82 Арх. N372

По данным, полученным от Герасима 25 декабря 1945 г. В селе Криница была проведена чекистско-войсковая операция, в ходе которой арестовано 4 члена ОУН и вскрыто 4 склада с продуктами и 1 склад с одеждой.

Стор 94. т.82 Арх. N372

Из рапорта о беседе с Мотрей 08.02.1945 (Мотря – Буковинський провід ОУН)

“Мотря” ответила, что украинцы борятся за “Самостоятельную Украину” уже 20 лет, (затем скрутила дулю) и говорить, а здобулы вот что. А мы люди, всю свою молодую жизнь скачем, как блихи, не имея своего постоянного места покоя.

Стор.29 т.86 арх N372

Из рапорта о беседе с Мотрей 10.02.1945

Далее сказала, что за этот учет, котрый мы сейчас составили, НКВДисты меня бы по кускам резали, но я бы им не сказала, ибо это вся та подпольная работа, над которой я уже 4 года работаю.

Стор.33 т.86 арх N372

Из рапорта о беседе с Мотрей

В беседе с Мотрей 19 февраля 1945 года на тему “Скоро ли мы построим “Самостийную Украину” или нет?” Я ей говорю, что до нашей работы в подполье работали люди уже 20 лет, а до чего они дожили? Что их все высмеивают. (висміювання як метод тиску і морального розкладу – ред.)

Я знаю такой случай, когда один из “УПА” явился с повинной 20 мая 1944 года и он до сего времени сидит у НКВДистов… (сказала Мотря)

Стор.34 т.86 арх. N372

В ходе следствия на поставленные вопросы “Ивана” “Мотря” дала показания о том, что она честно работала в ОУН, что ОУН на Буковине не провалена и должна продолжать антисоветскую деятельность и для проверки правильности ее показаний она назвала 242 члена ОУН в Черновицкой области и около 350 оуновцев в других областях.

Реализуя эти данные “Мотри” одновременно было проведено несколько чекистско-войсковых операций, в результате которых было арестовано и убито 412 участников ОУН-УПА.

Тщательно разработанная и проведенная эта агентурная комбинация дала возможность в основном разгромить оуновское подполье в Черновицкой области.

Стор.35-36 т.83 Арх. N372

За словами “тщательно разработанная и проведення” стоїть підла поведінка “Ивана”, якому “Мотря” довго не вірила, що він справжній бандерівець, але він їй і заміж за нього вийти пропонував, і всіляко переконував – повірила на свою голову.

Проживающая в гор. Львове Мединская Леотина содержала конспиративную квартиру руководителяцентрального “провода” ОУН – Шухевича Романа… стала подробно рассказывать о своей оуновской деятельности и назвала более ста участников ОУН, тем самым разоблачила себя и перекрыла все имеющиеся данные на лиц, проходящих по разработке члена Центрального “провода”ОУН – Шухевича.

Стор. 33 т. 84 Арх. N372

Про подвійну гру агентів-бойовиків спецгруп МДБ

Случаи предательства агентов-боевиков и провала важных комбинаций.

Так, 26 июля 1950 года в результате проведенной агентурной комбинации в с.Остапивци Зборовского района был захвачен боевик Бережанского надрайонного “Провода” “Дзвин”, а второй бандит по кличке “Арсен” ликвидирован.

Оперативные работники, работавшие с “Дзвином”, не изучив достаточно его психологию, осуществили вербовку “Дзвина” в качестве агента-боевика под псевдонимом “Роман”.

Включая в помощь “Дзвину” агента-боевика “Романа” оперработники допустиди вторую непростительную ошибку, а именно, не учли того, что “Роман” участвовал в захвате “Дзвина” и последний имел на него затаенную злобу.

Эта роковая ошибка стоила жизни агента-боевика “Романа”, так как “Дзвин”, оставшись наедине в хозяйстве бандпособника с “Романом”, расстелял его из автомата и опять ушел в подполье.

Стор. 228-229 т.84 Арх. N372

Із довідки від 20.11.1947 заст.начальника секретаріату МДБ УРСР капітана Павленко “О применении агентурно-боевых групп в борьбе с оуновским подпольем и его вооруженными бандами в западных областях Украинской ССР”

На территории Иванического района Волынской области, продолжительное время отмечались бандпроявления, их исполнителей не удпвалось выявить и ликвидировать. В декабре 1946 г. В Иванический район была направлена агентурно-боевая группа во главе с агентом-боевиком “Твердым” с заданием розыска и ликвидации действующей бандгруппы.

Прибыв на место, агентурно-боевая группа через бандпособников выяснила, что явившийся с повинной бандит Кузик продолжает поддерживать связь с оуновским подпольем, по заданию которого проводит террористическую деятельность.

Будучи секретно снят и допрошен агентурно-боевой группой под видом СБ, Кузик показал, что он после легализации по заданию руководителя районного “Провода” ОУН создал и возглавил бандитскую группу, именуемую “виддилом особого призначення” в составе 11 ранее явившихся с повинной и легально проживающих бандитов.

Стор.84 т.83 Арх. N372

Кузик мав дуже влучне псевдо “Недобитий”.

Про антирадянський саботаж Станіславського УМГБ

Никакой организованной работы по проверке специальной агентуры уже после вербовки в УМГБ Станиславской области (тепер Івано-Франківської) не велось. Такие средства, как “ПК”, литерная техника и т.п. не применялись даже к лицам, которые своим поведением вызывали подозрение.

Поступающие самотеком от честных агентов данные об отдельных морально разложившихся и нарушающих советскую законность боевиках оставались без внимания.

Стор.77 т.84 арх N372

На Стор 76 т.84 арх N372 йдеться про те, що у Станіславі (Івано-Франківську) агентів селили компактно в одному місці і люди прозвали той масив “бандеровський посьолок”.

Східняки не стояли осторонь визвольного руху

Насправді існувала солідарність між українцями західняками і східняками, аж до того, що цілий курінь, сучасною мовою батальйон бійців-східняків, прибув воювати проти радянської влади на Тернопілля.

… два куреня УПА и группа руководителя СБ надрайонного “Провода” ОУН “Быстрого” находятся в селе Конюхи, Бышки, Ценов и Выдубичи Подгаецкого и Козовского районов, что один из этих куреней прибыл из восточных областей.

Стор.7 т.83 арх.N372

Для активизации борьбы против Советской власти всех бандитов уроженцев восточных областей Украины и отборные банды западной Украины отправить вместе с ним на восток…

…просить денег минимум 500 000 рублей, необходимых для легализации бандитов и проведения подпольной деятельности.

Этим заданием мною преследовалась цель:

а) выкачать из бандформирований всех бандитов восточников, которые являются самыми боевыми и опасными, хорошо знающими условия жизни при Советской власти.

б) материально ослабить ОУН-УПА получением денег для проведения националистической деятельности в восточных областях Украины.

Спецгруппа УПА (“Касьяна”) – банда численностью 60 человек, обмундированная в форму КА (Красной Армии), имеющая 5-8 человек бандитов-восточников, хорошо владеющих русским языком, выполняет задачу по проверке бандитов и оуновских подпольщиков, подозреваемых СБ в сотрудничестве с органами Советской власти.

Стор.62 т.82 Арх N372

Із листа керівника крайового Проводу ОУН “Захід-Карпати” “Шелеста”, вбитого 14 квітня 1949 року при проведенні чекістсько-військової операції в Перечинському районі Станіславської (тепер Івано-Франківської) області:

… (Коментарі Шелеста) Хотя автор постоянно утверждает, что русские не восстают против свого правительства, но я, к большому сожалению, вынужден донести к сведению автора, что в 1941 году, когда началась война с немцами, в Воркуте /лагеря заключенных/ русские подняли большое восстание против большевиков, но оно было жестоко подавлено. Следовательно можно найти союзника в борьбе со Сталиным.

… У меня лично много работы с материалами восточников. Имею репортажи целого ряда людей, которые там были. Сам с теми людьми беседовал. Там почти все (підкреслення в архівному матеріалі – ред.) против режима. Ожидают войны. Возможности работы большие. Очевидно сложнее. Многие из них убеждены, что бандеровцы в действительности убивают. Каждое освобождение восточника создает огромное впечатление, все много об этом говорят. Следовательно, надо приложить максимум усилий чтобы встретиться с восточниками (даже с теми, которые к нам отрицательно относятся), агитировать их и освобождать, ликвидировать только конкретных заядлых наших врагов.

Стор 422, 423 т.14 арх N372

Для лучшего проведения в жизнь инструкций руководства ОУН и нового ядра пропаганды, настоящую инструкцию принять к выполнению.

По вопросу работы среди украинцев восточных областей и среди народов СССР.

Центральной нашей задачею в настоящее время является вопрос работы среди украинцев из восточных областей. На выполнение этой задачи нужно приложить максимум наших усилий.

В особенности большое внимание нужно обратить на то, чтобы ликвидировать изоляцию между украинцами-восточниками и западниками, которую враги разными способами стремяться сделать.

Стор. 439 т.14 N372

По вопросу работы с украинцами-восточниками существует особое указание.

Часто в районах наши кадры ведут работу только среди украинцев восточных областей. О которых различными путями собирают сведения, что это “хорошие” и “свои” люди. Комсомольцы при том, если они активны, автоматически оставляються вне границ нашей пропаганды.

Наше отношение к комсомольцам из восточных областей

В западной Украине комсомольцев совсем мало и это морально низкий, подлый элемент, завербованный большевиками как агентура.

В западных областях мы проводим борьбу в направлении полного срыва проводимых врагом мероприятий по вовлечению молодежи в комсомол.

Совсем другое положение в восточных областях, там в комсомоле находится значительная часть молодежи, можно сказать большинство.

Кроме того, самое главное – в комсомоле большое число идейной молодежи. Именно из этого факта нам надо исходить в работе с комсомольцями из восточных областей.

Стор. 440 т.14 N372

… Бывают случаи, что во время посещения украинцев из восточных областей гибнут наши друзья из-за доносов в МВД. Нужно помнить, что кроме таких случав имеются и положительные результаты.

Однако мы должны сказать себе правду, что при этой работе нам не избежать жертв и мы должны принести эти жертвы. Нужно делать все возможное, чтобы их было как можно менше.

Стор. 441 т.14 N372

Офіційний висновок істориків: спецгрупи грабували і розстрілювали людей, палили садиби, знищували худобу

У листопаді 2004 року робоча група істориків за участю Інституту історії НАН України при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА завершила роботу над звітом. Читаючи його рядки важко навіть уявити яка то біда була на Західній Україні в той час.

У квітні 1973 р. архівно-обліковим відділом КДБ при Раді міністрів УРСР для президії Верховної Ради УРСР було підготовлено зведення про втрати радянської сторони у 1944-1953 pp. Сумарні втрати дорівнювали 30 676 загиблими.

За категоріями статистика загиблих виглядала та¬ким чином:

– співробітників НКДБ-МДБ – 687;

– співробітників органів внутрішніх справ – 1864;

– військовослужбовців внутрішніх військ, прикордонних військ і Збройних сил – 3 199;

– бійців винищувальних батальйонів – 2590;

– представників органів радянської влади: депутатів Верховної Ради УРСР – 2; голів облвиконкомів – 1; голів міськвиконкомів – 8; голів райвиконкомів – 32; голів селищних рад – 1454; інших радянських працівників – 1235;

– працівників партійних органів: секретарів обласних комітетів – 1, секретарів міських комітетів – 2, секретарів районних комітетів – 44, інших – 160;

– колгоспників: голів колгоспів – 314; колгоспників і селян – 15355;

– робітників – 676;

– представників інтелігенції – 1931;

– дітей, людей похилого віку, домогосподарок – 860. ”

У постанові президії ЦК КПРС “Про політичний і господарський стан західних областей Української РСР” від 26 травня 1953 р. були підбиті перші підсумки боротьбі у цьому регіоні від 1944 р. до 1952 р. включно: репресовано державою до 500 тис. осіб, в тому числі заарештовано понад 134 тис, вбито понад 153 тис, вислано довічно з України понад 203 тис. осіб. Більш повні дані подані КДБ у 1957 р. У відповідній довідці четвертого управління КДБ при Раді міністрів УРСР зазначалося, що за 1944 – 1956 pp. в ході бойових операцій, в результаті самогубств та “внутрішнього” терору безповоротні втрати підпілля становили 155 108 осіб, з них у східних областях – 1 746. За той же період вийшло з повинною 76 753 особи. У 1943 – 1956 pp. за всіма “забарвленнями” націоналістичної діяльності було заарештовано 103 866 осіб, з яких засуджено 87 756.

Наступна інформація теж із звіту істориків.

… Існувала висока вірогідність того, що населення, яке не забуло вільних виборів у довоєнній Польщі, не погодиться солідаризуватися з чужою для нього владою. За цих умов Москва розгорнула в західних областях України безпрецедентну за масштабами і залученими силами акцію, що одержала назву “великої блокади”.

На території західних областей у січні – квітні 1946 р. було розміщено понад 3500 гарнізонів регулярних військ, не рахуючи завжди присутні війська НКВС, а також 3593 гарнізони, сформовані з винищувальних батальйонів. Цими силами владі вдалося заблокувати всі села і перекрити доступ до них повстанців. Останні пережили надзвичайно важку зиму, ведучи виснажливі бої з переслідувачами. Однак “велика блокада” не зламала їх.

Радянська пропаганда навіть у перші повоєнні роки за інерцією називала повстанців українсько-німецькими націоналістами. Пропагандисти не могли знайти раціонального пояснення поведінці людей, які під час “великої блокади” були ізольовані від сіл і сиділи у неопалюваних схронах без руху, тому що сніг видавав сліди спостерігачам з літаків, що баражували над зимовим лісом. Чим керувалися вони, коли не здавалися владі? Адже влада неодноразово оголошувала амністію для тих, хто з’явиться з повинною.

Інформуючи ЦК КП (б) У про стан в західних областях, міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач 28 травня 1946 р. у черговий раз заявив, що націоналістам завдано “вирішальної поразки”. Цього разу, однак, він змушений був додати, що повстанці і підпільники, котрі залишилися в лавах визвольного руху, є націоналісти-фанатики, які вирішили боротися з радянською владою до кінця.

У 1948-1949 pp. органи МДБ і МВС з метою нищення і компрометації підпільників різко розширили ареал і активність так званих спеціальних, або агентурно-бойових груп. Діючи під виглядом повстанців і підпільників, спецгрупи виявляли і знищували справжніх учасників визвольного руху або тих, хто їм співчував. Оцінюючи діяльність спецгруп, керівництво МДБ УРСР відзначало, що в ряді випадків з їх допомогою “вдалося створити у середовищі оунівців атмосферу взаємної недовіри, яка призводила часто до самознищення банд та їх ватажків”.

З метою ізоляції учасників визвольного руху від місцевого населення спецгрупи грабували і розстрілювали людей, палили садиби, знищували худобу, гвалтували жінок. Та порівняно швидко, уже в березні 1949 р. МДБ УРСР відмовилося від такого способу боротьби з повстанським рухом і розформувало агентурно-бойові групи. Про мотиви цього рішення можна тільки здогадуватися. Але слід взяти до уваги оцінку спецгрупи УМДБ Рівненської області прокурором військ МВС Українського округу. У доповідній записці від 18 травня 1949 р. в ЦК КП (б) У він писав, що діяльність згаданої спецгрупи “мала яскраво виражений бандитський характер і була відома місцевому населенню”. Отже, люди швидко розпізнавали, хто є хто.

Підсумовуючи сказане приходжу до висновку, що у боротьбі за “свою правду” полягло і постраждало сотні тисяч людей. І якщо поставили пам’ятник жертвам ОУН-УПА, то буде справедливим поставити поряд у десять разів більший жертвам радянської влади, яка окупувала територію України. І будучи окупантом вважала бандитами представників визвольного руху ОУН-УПА.

Зерно для східняків палили під Збручем

До діалогу Тернопіль-Луганськ я вирішила запросити тернополянку, художницю Терезу Проць. Її батько – колишній в’язнень концтабору в Норильську Норлаг, був учасником Норильського повстання. Також він має нагороди як учасник Великої Вітчизняної, з боями дійшов до Праги, де оримав серйозне поранення і рік перебував у празькому шпиталі. У 1946 році повернувля до Золочева, що на Львівщині. Ні в ОУН ні в УПА не перебував, але його дядьки були в УПА, тому в 1947 році він отримав 15 років таборів як “пособник врагов народа”. В 1953 році був звільнений і реабілітований. На побоювання луганчанки: “Західняки нам ніколи не пробачать…” Тереза відповіла:

“У нас взагалі немає такого поняття як ніколи не прощати. Адже з християнських позицій треба прощати навіть найгіршому кату. А щодо ставлення до східняків я хочу запитати: хіба там не ті самі українці? А скільки там людей погинуло під час голодомору і репресій. Хіба ми їм не співчуваємо? Коли був голод на Сході, ми збирали зерно і сподівались що допоможемо порятувати людей, тільки згодом довідались, що те зерно попалили під Збручем.

Я знаю людей, які були відданими комуністами і щиро вірили КПРС, як от мій дядько з Кіровограда, а потім вони так дістали від тої партії, що з прихильників перейшли у противники.

На ці теми ми багато говорили і в родинному колі, і з друзями. І від їх імені можу сказати таке. Якщо ми і маємо негативне відношення, то це йдеться про конкретних людей, наприклад з НКВД, хоча і в НКВД були різні люди, про конкретних катів, які жорстоко знущались над місцевим населенням.”

На моє запитання: “А це правда, що в Золочівській тюрмі жінкам виривали груди і очі спеціальними пристроями?” Тереза Проць відповіла: “Та всяке різне було”.

І на останок про “вінки свободи”

Якщо в інтернет-пошуку задати “венки свободы бандеровцы” вискочить така інформація: “В период 1943-44 года, в окрестности села Лозово Тарнопольского уезда боевики УПА совершили массовое убийство польских детей.

Аллею из старых деревьев они украсили “венками” из тел маленьких детей, прибитых и прикрученных колючей проволокой к деревьям.

Над аллеей был вывешен транспарант: “Дорога до самостийной Украины”… http://forum.fraza.ua/read.php?1,12745,page=2, проілюстрована фото, на якому четверо дітей прив’язані до дерева колючою проволокою.

Але в тому ж інтернеті віднедавна (вересень 2010) є і інша інформація автора blacklack

http://blacklack.livejournal.com/108404.html

О вранье как снежном коме

…растет быстро, но разбивается о такую твердую вещь, как факт.

В Польше любят рассуждать о зверствах украинских националистов, забывая о том, как Польша завоевала в конце 1918 и 1-й половине 1919 гг. территорию с преимущественно украинским, белорусским, еврейским и литовским населением, забывая о политикие “пацификаций” (т.е. зачисток) на этой территории, насаждения там польской культуры, переселения туда поляков (а земли там, особенно в Галичине, не хватало уже в XIX веке), забывая о концлагере в Березе Картузской. Любят попрекать и сотрудничеством с Гитлером (обернувшимся уже в 1942 г. для некоторых членов ОУН расстрелами, в том числе в Бабьем Яру), забывая о том, как Польша, заключив в 1934 г. с ним союз, через четыре года приняла участие в разделе Чехословакии.

Естественно, редкую полонофилию в этом случае проявляют российские имперасты, на которых всё польское обычно действует как красная тряпка на быка (и наоборот; отношения России и Польши представляют собой давнее соперничество двух империй, причем вторая провалилась как “великая держава”, но зато принята в цивилизованном мире, что не может не бесить первую).

Сейчас речь пойдет об одной страшной фотографии, давно уже объявленной свидетельством зверств УПА, и не только много раз опубликованной, но и послужившей основой для одного монумента в Варшаве. Слабонервным вполне серьезно советую не смотреть.

На фото діти, вбиті збожеволілою після втрати чоловіка-злодія циганкою Маріанною Долінською у польському містечку Радом у 1923 році. Дане фото вже багато років використовується як звинувачення, що це зробили оунівці.

В чем собственно вранье? Начну с конца. Лёва Вершинин в августе написал в своем блажничке очередную украинофобскую заметку, которую сопроводил фотографией “жертв УПА” и сооружаемого на площади Шембека в Варшаве по ее мотивам памятника авторства Мариана Конечного (за этой акцией стоит Ян Невиньский, бывший боевик “Армии Крайовой” – той самой, которую обвиняют в аналогичных преступлениях против мирного украинского населения).

Памятник стал всего лишь очередным звеном цепи вранья – в роли свидетельства зверств УПА этот снимок гуляет уже 16 лет. В некоторых книгах, посвященных осуждению действительных и мнимых преступлений УПА, фотографию сопровождают красочными рассказами о том, что бандеровцы увешивали целые рощи такими гирляндами (wianuszkami) из детей. С учетом сказанного ниже, это позволяет отнести авторов таких книг к нечистоплотным. Речь идет о небезызвестном Полищуке (W. Poliszczuk. Dowody zbrodni OUN i UPA. – Toronto, 2000. – S. 485) и некоторых польских авторах (например, H. Komański, S. Siekierka. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na Polakach w województwie tarnopolskim 1939-1946. – Wrocław: Nortom, 2006. – S. 1055).

В общем, с этой фальшивкой надо бы разобраться – хотя поляки это уже сами сделали, остается только добросовестно всё пересказать и немного покопаться в источниках.

История вопроса.

В 2007 г. Петр Глуховский и Марцин Ковальский опубликовали в “Газете Выборчей” статью, где описали подробнейшим образом судьбу этой фотографии.

Итак:

В 1923 г. умалишенная цыганка Марианна Долиньская убила своих четырех детей (они здесь перечислены), сразу после чего появилась соответствующая заметка в радомской газете “Слово”.

В 1928 г. в ежегоднике “Rocznik Psychiatryczny” (название которого Лёва упорно пишет с ошибкой, надеясь запутать следы хотя бы таким образом) Витольд Луневский опубликовал большую работу, где среди прочего рассказал и о случае Долиньской (именуя ее “М.Д.”) и напечатал тот самый снимок.

С 1993 г. начинается использование снимка детей Долиньской в пропагандистской войне против УПА. Иногда, впрочем, пиарасты сбиваются и вешают эти трупы на дивизию СС “Галичина”.

Вроде всё ясно. Но у пропагандонов остается “железный аргумент” – в сети нет того самого журнала “Rocznik Psychiatryczny” за 1928 г.

На самом деле и в сети есть, и, что важнее, в польской Библиотеке Народовой. Мои варшавские знакомые попросили ее сотрудников отсканировать интересующие нас страницы.

Отрывок, посвященный Марианне Долиньской (“цыганке М.Д.”), с указанием точной даты убийства, ее фотографией и фотографией ее детей номерах N3 и N4. (Див. по лінку http://blacklack.livejournal.com/108404.html)

Вот так люди, замаравшие себя убийством мирных украинцев во славу Польши “од можа до можа”, смыкаются в своем антиукраинском вранье с российскими имперастами. Слава Богу, в Польше, несмотря на неизжитый империализм, приличных людей хватает.

До речі, Ра́дом (польск. Radom) – город в центральной Польше, на реке Млечна, в 100 километрах к югу от столицы страны Варшавы.

P.S. Висловлюю щиру подяку за сприяння у проведенні дослідження Дмитрові Снєгирьову з Луганська.