Радіокеровані моделі машинок, які виготовляє тернополянин Анатолій Табас, відрізняються від справжніх лише розміром

— Як виникла ідея виготовляти машинки у масштабі 1:10? І як давно ви цим займаєтесь?

— Це – найпопулярніший масштаб для радіокерованих моделей. Тому, питання вибору масштабу особливо не розглядалося. Виготовляти машинки розпочав у 2014 році, але ще з дитинства захоплювався різними моделями машин: і збірними, і колекційними. Давно планував й собі якусь створити, але завжди щось не виходило. Купив журнал, у якому з кожним номером була одна деталь до моделі. Так, за рік повністю її зібрав, хоч жодного разу не запускав. Збирав тільки заради задоволення. З того часу з’явилася ще більша зацікавленість автомобілями. Знайомився з людьми, спілкувався, почав більше в цьому «крутитися». І так до сьогодні.

— Для створення машинки який матеріал використовуєте?

— Абсолютно різний. Зазвичай використовую двохкомпонентні і звичайні ПВХ пластики, акріли. З ПВХ пластиком простіше працювати. Він ріжеться ножем, тож можна змоделювати будь-яку модель. Вчився деякий час підбирати матеріали, навіть фарбу. Будь-яка для такої роботи не підійде, треба брати суто модельну. Купити хорошу фарбу досить проблематично не тільки в Тернополі, а й по всій Україні. Привозять лише від однієї японської фірми в балончиках певні відтінки. Тому деколи не виходить скомпонувати те, що хочеться. Ціни на японську фарбу достатньо високі. Зараз пробую американські фарби. Їх можна змішувати за допомогою аерографа і досягати різних відтінків, більш цікавих.

— Щоб зробити міні-авто, скільки часу затрачаєте?

— Від тижня до місяця. Усе залежить від наявності часу і натхнення. Деякі машинки достатньо швидко робляться. От, беру кузов в руки і знаю, що з ним робити, бо одразу уявляю, якою має бути саме ця модель. А є й такі, що просто стоять на столі, перед очима достатньо довго, поки не з’являється ідея, що можна з цією машинкою зробити. Реалізовуючи цю ідею, через деякий час отримую готову модель.

— Яку кількість автівок наразі виготовили?

— Суто моїх вже близько п’ятнадцяти. Кузов уже від початку готовий. Це – вакуумна формовка з полікарбонату, яка на вигляд як пластикова пляшка – прозора, не б’ється при ударах, аби машинки на гонках не тріскали, не билися. А далі я фарбую, роблю деталізацію, дзеркала, глушники. Все для того, щоб машинка мала максимально реалістичний вигляд.

— Анатолію, ви продаєте власні вироби. Можливо, вже й постійні клієнти з’явилися?

— Останнім часом я більше займаюся кузовами для авто. Але були різні варіанти для гаражів і для трас. Є люди, які постійно цим цікавляться. Мій товариш з Дніпропетровська – один з організаторів змагань по дрифту радіокерованих моделей. Він багато чого сам робить, а дещо я йому допомагав робити і на трасу, і в гараж. Так, одному хлопцеві, який є постійним клієнтом, ми вже майже пів року щось нове виготовляли. І в результаті клієнт зробив цілий гараж зі станками, стендами, стелажами, шафами і підйомником для машини. Коли подивитись на загальну фотографію, можна подумати, що цей гараж реального розміру.

— Деякі роботи ви називаєте проектами. Що таке проект?

— Проектом може бути навіть одна машина. Коли її просто пофарбувати і виставити – це модель. Якщо ж починати додумувати, доробляти, додавати щось, виготовляти спеціальну деталь для неї, то це вже певний проект, який розробляється. А не просто заводське штампування.

— Ваші машинки тільки для приватних колекцій, чи діти теж можуть гратися?

— Швидше, щоб гратися. Але не так дітям, як старшим дядькам. Тому, що моє хобі достатньо дороге виходить. Радіокерована модель середнього класу, яка їздить, коштує близько 500-600 доларів. Для дитини не кожен купить. Хоч наймолодшому учаснику українських дрифт-змагань близько 12 років. Він класно ганяє і навіть займає призові місця.

— Ваше хобі лише машинками не обмежується. Ви – справжній майстер на всі руки. Що ще, окрім машинок, виготовляєте?

— Люблю працювати руками. Виготовив кілька варіантів лампових годинників. Один з них зараз стоїть у мене вдома, тішить око. Зробив нічники, візитницю. Нещодавно дитині столика виготовив. Меблі з дерева роблю. Мені це подобається. Можна все зробити, головне, аби було бажання і час.

— У чому, на ваш погляд, унікальність ваших робіт?

— Я не копіюю чужі роботи, а вигадую і додаю щось своє. Кожна машинка – індивідуальний проект. Звичайно, може чимось нагадувати інші моделі, але навіть серед тих, які я виготовив, двох одинакових ви не знайдете.

Джерело: НОВА Тернопільська газета