Щоб не бути обдуреними псевдолюбов’ю потрібно пам’ятати: де немає жертви, там немає любові, – отець Сергій Стельмах

14 лютого – День Валентина. Цікаві думки, спостереження,  несподівані факти стосовно цієї романтичної дати в інтерв’ю із священиком Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату Сергієм Стельмахом, духівником в онкодиспансері.

– Як православна церква сприймає день святого Валентина?

 – Православна Церква вшановує  священномученика Валентина 19 липня за новим стилем. Про життя святого, окрім його мученицької кончини,  нічого не відомо. Сучасне святкування  «дня святого Валентина» прийшло до нас із Заходу. Раніше 14 лютого пам’ять святого Валентина відзначала Римська Церква. Але там після календарної реформи це святкування перейшло до розряду необов’язкових. Натомість тепер Католицька Церква в цей день вшановує Святих Кирила та Мефодія – просвітителів слов’ян. Тож ні православні,  ані католики 14 лютого не згадують святого Валентина.

–  Цей день за короткий час став святом, бо йдеться про день закоханих. Це багатьом подобається. Почуття, яке близьке кожному. Чи не тому критика стосовно того святкувати чи не святкувати, навпаки, народжує спротив… І люди святкують.

 – У Римській імперії цього дня святкували Луперкалії (з лат. «лупо» – вовчиця, а також у значенні – блудниця, розпусниця). Святкові ігрища розпочиналися біля підніжжя Палатинського пагорба, де, за легендою, вовчиця вигодувала засновників Риму – Ромула і Рема. Тут звершувалися жертвоприношення. Два оголених молодики вбивали козу, після чого з її шкіри нарізались тоненькі паски, які називались «фебруа» (звідси і латинська назва цього зимового місяця – «фебруарій»). Далі хлопці оголеними бігали містом і шмагали дівчат і жінок пасками із сирої козячої шкіри. Жінки ж підставляли оголені плечі та груди, вважаючи, що удари  зроблять їх коханими та жаданими, а в майбутньому подарують їм легкі пологи та багато дітей. Свято Луперкалій зазвичай закінчувалося «священною» розпустою. Ось таке «свято» вільних статевих стосунків і дійшло до сьогодення під іменем «святого Валентина», пам’яттю якого в час після християнізації Риму прикрили його розпусну сутність. У часи Середньовіччя чуттєві насолоди язичницьких Луперкалій заховали за романтичними легендами про благородного священика, який помер за те, що вінчав закоханих. Саме у цій «обгортці» дожили поганські святкування й донині.

– Дехто каже: ну подумаєш, ще один привід приділити коханій людині увагу – що в тому поганого?

– Насправді ж «день святого Валентина» ні за своєю історією, ні за традиціями відзначення не має нічого спільного ані зі святістю, ані з благочестям, ані із заповіданою Богом любов’ю. Якщо проаналізувати зміст сучасних телепередач, які транслюють цього дня, послухати радіо, почитати публікації у світській пресі або поцікавитися змістом різних розважальних заходів у численних клубах і дискотеках – можна переконатися, що любові, як духовному почуттю, яке веде до єднання у шлюбі чоловіка і жінки, особлива увага не надається. Здебільшого говориться про закоханість, пристрасть, залицяння та полюбовні ігрища. Словом – про розпусту під іменем любові.

– Зрештою, щоб приділити комусь увагу, не обов’язково чекати якогось спеціального дня у календарі… Чи легко у наш час любити?

– Любов завжди пов’язана з жертовністю. Коли людина заради любові може принести в жертву свій час, сили, зрештою саму себе. В сьогоденні особливо збільшився егоїзм, намагання ізолюватися від проблем інших людей, також в цьому сприяє кризова ситуація в країні, розчарування в суспільстві. Ці та багато інших факторів ведуть до охолодження любові. Відповідно і виховання дітей дедалі більше фокусується на егоїзмі, бажанні вивищення над іншими, незважаючи на будь-які духовні і моральні норми. Тому молодим людям, щоб не бути обдуреними псевдолюбов’ю потрібно пам’ятати: де немає жертви, там немає любові.

– Як зберегти кохання у шлюбі? На що найперше зважати?

– Християнський шлюб благословляється Церквою.  Відповідно і все, пов’язане з подружнім життям повинно розглядатися крізь призму церковного життя. Чоловік та дружина приймають Таїнство вінчання для того, щоб зміцнити свою немічну людську любов любов’ю Христовою, жити Його життям, прощати Його прощенням, бути одним цілим у Христі. Тому молодим людям слід зважати на те, чи любить ваш обранець Бога і чи дотримується Його заповідей. В протилежному випадку шлюб буде мати хитке підґрунтя.

– Які сигнали у стосунках, що щось не так?

– Дратівливість, зниження уваги один до одного у подружжі є першими сигналами, котрі повинні насторожити. Це ознаки переваги егоїзму над жертовністю, а, отже, зменшення любові.

– Любов або є або її нема. Це означає, що почуття є або нема незалежно від нас чи над цим почуттям таки варто працювати?

– У випадку, вказаному вище, слід проаналізувати мотивацію своїх егоїстичних вчинків, усвідомивши зрештою, що тільки самопожертва може бути надійним фундаментом щасливого подружнього життя. Уважний розгляд своїх вчинків вкаже на певні пристрасті, котрі заважають цілісному єднанню подружжя. Щоб звільнитися від пристрастей,  потрібно якомога глибше жити церковним життям.

– Як працювати над собою, коли нас люблять?

– Коли Вас люблять, потрібно це цінувати і самим зростати в любові. Справжня любов – рідкісний дар Божий в наш час, не тому, що вона недосяжна, а тому, що ми докладаємо замало зусиль, щоб бути готовими її прийняти.

 

Comments are closed.