Служба в ЗСУ не позбавляє права бути опікуном: рішення Тернопільського апеляційного суду

Тернопільський апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та призначив військовослужбовця опікуном його недієздатної бабусі. Колегія суддів дійшла висновку, що саме по собі проходження військової служби не є безумовною перешкодою для призначення особи опікуном. Повідомляють в адвокатському об’єднанні «Самуляк та партнери».

Військовослужбовець звернувся до Тернопільського міськрайонного суду із заявою про визнання його бабусі, 1949 року народження, недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення його опікуном.

Як зазначено у матеріалах справи, бабуся має інвалідність І групи з дитинства за зором і потребує постійного стороннього догляду. Крім того, у неї зафіксували когнітивні порушення та дезорієнтацію в часі й просторі.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 16 грудня 2025 року жінку визнали недієздатною та встановили над нею опіку. Водночас у призначенні онука опікуном відмовили.

Суд першої інстанції виходив із того, що заявник проходить військову службу, а тому не може фактично виконувати обов’язки опікуна. Тимчасово обов’язки опікуна поклали на орган опіки та піклування сільської ради.

Не погодившись із цим рішенням, адвокат Михайло Самуляк як представник військовослужбовця та адвокат Назарій Бабій як представник особи, над якою встановили опіку, подали апеляційні скарги.

Під час розгляду справи апеляційний суд зупиняв провадження до завершення касаційного перегляду іншої справи — №305/1557/24. У ній Верховний Суд мав визначити правовий підхід до питання можливості призначення мобілізованого військовослужбовця опікуном.

22 червня 2026 року Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалив постанову у цій справі.

Після поновлення провадження Тернопільський апеляційний суд розглянув апеляційні скарги та дійшов висновку, що суд першої інстанції помилився, пов’язавши сам факт проходження військової служби з неможливістю виконувати обов’язки опікуна.

Колегія суддів зазначила, що проходження військової служби саме по собі не може бути автоматичною та безумовною перешкодою для призначення військовослужбовця опікуном. На думку суду, інше тлумачення фактично встановлювало б додаткове обмеження прав людини, якого закон не передбачає.

Апеляційний суд також дослідив, чи є інші люди, які могли б здійснювати опіку над бабусею.

З матеріалів справи встановлено, що її чоловік має інвалідність І групи та проживає окремо. Син жінки має інвалідність і регулярно проходить стаціонарне лікування. Внучка працює в поліції та через характер роботи не має можливості здійснювати постійний догляд. Крім того, вона не виявила бажання бути опікуном.

Інших родичів чи осіб, які виявили б бажання та мали можливість здійснювати опіку, суд не встановив.

Водночас, як зазначено у рішенні, під час спілкування з бабусею вона позитивно реагувала на ім’я онука. Суд також врахував, що між ними склалися родинні стосунки, а заявник створив належні умови для її проживання.

У результаті Тернопільський апеляційний суд задовольнив апеляційні скарги адвокатів, скасував рішення Тернопільського міськрайонного суду в частині відмови у призначенні опікуна та ухвалив нове рішення.

Військовослужбовця призначили опікуном його недієздатної бабусі.

Постанова Тернопільського апеляційного суду датована 14 вересня 2026 року. Справа №607/27785/24.