Старий Тернопіль житиме у 3D-карті в Інтернеті
Кілька дивовижних пам’яток архітектури зникли з мапи Тернополя назавжди. Відновлювати їх на віртуальних картах почала група тернополян-ентузіастів, яких цікавить історія нашого міста. Вони тепер працюють над 3D-макетом парафіального костелу
Ринкову прощу, Єзуїтський і Парафіяльний костели можна нині побачити тільки на ретро-світлинах.
У Другу світову війну ці пам’ятки повністю не зникли, їх можна було відновити. Тарас Циклиняк, який кілька років збирає документальні розвідки про Тернопіль, вважає, що ці об’єкти додавали місту особливого колориту і неповторності. Тож ці пам’ятки варто було вберегти будівельникам, адже вони “ліпили” нове обличчя міста.
Вівтар та вітражі причаровували
– Я мав можливість спілкуватися із очевидцями тих подій, – розповідає дослідник. – Усі вони говорять, що багато фрагментів старого міста можна було зберегти. Зокрема ринкову площу, Єзуїтський і Парафіяльний костели. Нищити таке було варварством. Так, у Домініканського собору (нині – Катедри – прим. ред.) бракувало однієї башти, але інша збереглася неушкодженою. Завдяки цьому поновили знищену, пригадує тернополянин Олег Швидкий. Він приїхав у Тернопіль зі Східної України ще дитиною.
– Був у Словенії, Польщі, Угорщині. Там – маса храмів, – розповідає Олег Швидкий. – Але такого, яким був тернопільський костел, я не бачив. Храм був неймовірної краси! Дах був із перламутрової черепиці. Якщо дивитися з одного боку, вона виглядала темно-синьою, з іншого – зеленою. Коли сонце від поверхні відбивало – таке важко й описати.
Документальні фото свідчать, що Парафіяльний костел, який був на місці сучасного ЦУМу, після Другої світової війни був у кращому стані, ніж Домініканський. Про це пише і тернопільський краєзнавець Любомира Бойцун у книзі “Тернопіль у плині літ”. Краса вівтарів і вітражів зачаровувала всіх.
“Досі боляче, що цю красу не зберегли, – пише Любомира Бойцун. – Дамоклів меч на парафіяльним костелом завис у 1949 році. Акт обстеження визнавав, що костел – в аварійному стані. Потрібен був металевий каркас для вежі та шпиля…»
Єзуїтський костел, який височів там, де тепер проходить вул. Ю.Опільского, був одним із найменших костелів у Тернополі. Після війни він був наполовину знищений. Згодом вежу і дзвіницю знесли, а в будівлі, що збереглася, розмістили швейну фабрику.
Формували нове обличчя міста
Знайти знимки повоєнного Тернополя можна на краєзнавчому порталі: tarnopol.te.ua. Тарас Циклиняк туди вносить також інтерв’ю старожилів і розвідки краєзнавців. Розміщає й фото, які знаходить в архівах і приватних колекціях.
– Побутує думка, що радянська архітектура – як промислова, так і житлова, неприваблива, бо не має оздоблень. Але я не згідний, – каже Тарас Циклиняк. – Після війни будували красиво. Але, на жаль, це тривало недовго.
До прикладу, варто глянути на будинки, що на вул. Острозького.
– Вони – у стилі сталінського класицизму. Мають багато оздоб, які вирізняють їх навіть поміж австрійських і польських домів, – порівнює співрозмовник.
Уцілілих будинків після війни у місті майже не було. Залишки житлових та історичних споруд просто валили або перебудовували.
– Тоді масово зводили нобудови. Через це Тернопіль втратив первинне обличчя, – переконує дослідник. – Післявоєнного генплану забудовники чітко дотримувалися — зводили спочатку Центр, потім “Дружбу” та решту мікрорайонів. Однак його інколи змінювали. Наприклад, на місці ЦУМу спершу запланували розбити скверик, але згодом збудували універмаг.
Називали місто – казкою
Старий Тернопіль на світлинах – затишні вузькі вулички, велика кількість церков, костелів і синагог. Усе це створювало відчуття маленького європейського містечка. Тоді Тернопіль, як каже фахівець, навіть порівнювали із маленьким Парижем.
– Так називали місто вже ті, хто відвідував Тернопіль наприкінці 1950-х, – додає дослідник. – Вони пригадують вулицю Леніна, де була алея троянд і де спокійно гуляли чорні кішки. Спогади про місто тих років — казкові. Хоча в пам’яті корінних мешканців закарбувалися і довжезні черги до хлібного магазину — від сучасного майдану Волі до перехрестя сучасної вулиці Сагайдачного та бульвару Шевченка.
Тернопіль після війни, як каже наш співрозмовник, заполонили приїжджі. Власне, місцевого населення значно поменшало, а піднімати господарку комусь треба було.
– Хтось їхав сюди від страшної біди, яка була на Сході, — голоду. Маса людей добиралася сюди просто на дахах вагонів, – пригадує тернополянка Ірина Максимів (77 р.) – Багато було й росіян, яких привозили відбудовувати місто. Отож повоєнний Тернопіль — це переважно “східняки” та росіяни. Вони й створювали нове обличчя нашого міста.
Коментарі вимкнені.