Кардіохірургічна служба Тернопілля: початок великої справи

В її становленні активну участь беруть Тернопільська університетська лікарня, Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського. Для проведення операцій на відкритому серці та навчання студентів ТДМУ запросив відомого українського кардіохірурга, професора Романа Лекана.

Півроку тому в Тернопільській університетській лікарні започаткували кардіохірургічний підрозділ. Необхідна медична апаратура та сучасний ангіограф в медичному закладі з’явилися у рамках проекту Кабінету Міністрів України. Програма, яка передбачає співфінансування, спрямована на придбання сучасного обладнання та створення кардіоцентрів в Україні. Для закупівлі ангіографа з державної скарбниці виділили 6 мільйонів гривень. Стільки ж коштів надійшло з обласного бюджету.

Створено відділення інтервенційної радіології, де пацієнти з гострими інфарктами здобули шанс на активне життя з цілковито відновленим серцем: часто без рубців на кардіограмі, без порушення скоротливої функції серця. Тут надають невідкладну допомогу хворим з гострим коронарним синдромом, інфарктом міокарда, кардіогенним шоком та іншою життєво загрозливою кардіологічною патологією. З допомогою ангіографа досліджують судини серця, діагностують місця їх звуження або оклюзії. І одразу ж усувають ці проблеми завдяки використанню ангіопластики та стентування, які, власне, й впроваджені у відділенні інтервенційної радіології. Крім операцій на судинах серця, у відділенні виконують й імплантації одно-, двокамерних кардіостимуляторів. Загалом з початку заснування відділення, як розповів його завідувач Богдан Маслій, тут вже провели 378 оперативних втручань.

Утім, найголовнішою подією 2018 року стало започаткування в університетській лікарні операцій на відкритому серці. Вперше в історії кардіологічної служби Тернопільщини виконано оперативне втручання пацієнтові з вродженою вадою серця.

У становленні кардіохірургічної служби області бере активну участь ТДМУ.

Професор, кардіохірург Роман Лекан: «Є достатньо сучасного обладнання, підготовлений кадровий склад, щоб проводити відкриті оперативні втручання на серці»

Роман Лекан, професор, доктор медичних наук, кардіохірург, на рахунку якого понад три тисячі операцій на серці. В недалекому минулому Роман Йосипович завідував відділенням серцево-судинної хірургії дитячої обласної клінічної лікарні в Одесі, працював на посаді професора Одеського національного медуніверситету, позаштатним хірургом управління охорони здоров’я Одеської ОДА. Завдяки йому Одеса стала другим містом в Україні (після столиці), де започаткували й проводять найскладніші реконструктивні операції на серці в пацієнтів малюкового віку. Нині кардіохірург Роман Лекан – професор кафедри хірургії №2 факультету іноземних студентів Тернопільського медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, що є клінічною базою Тернопільської університетської лікарні. Ми запросили його до розмови, аби більше розпитати про важливі віхи професійного становлення, поцікавитися стандартами та станом надання кардіохірургічної допомоги в Україні й, зрештою, планами щодо перспектив розвитку кардіохірургічної служби на теренах нашого краю.

– Романе Йосиповичу, розкажіть, будь ласка, як розпочався ваш шлях у медицину, чому привабила саме кардіохірургія, спеціалізація, яка вимагає від лікаря не лише ґрунтовних знань, а й природного дару, мануальних навичок, особливо під час оперативних втручань на крихітному серці?

– Кажуть, що від долі важко втекти чи десь заховатися. Так трапилося й у моєму житті, коли мене, новоспеченого спеціаліста, випускника педіатричного факультету Львівського медичного університету, скерували на роботу в Тернопільську область. До цього, на шостому курсі я вже обрав спеціалізацію – дитяча хірургія. Асистував на операціях, вів маленьких пацієнтів. Коли дізнався, що з’явилася можливість розпочати професійний шлях на Тернопільщині, особливо зрадів, бо я ж родом з цих країв – мешкав з батьками та закінчив середню школу в Чорткові. Але не так сталося, як гадалося, бо коли прибув для проходження інтернатури, то з’ясувалося, що вакансія хірурга відсутня. Гадав: поїду до профільного Міністерства, в столицю, й щось зміниться, а натомість взяв скерування для проходження інтернатури у Львові. Через деякий час уже провів у цьому місті свої перші самостійні операції. Планував там і залишитися або ж у Тернопіль податися, але знову вакантної посади не виявилося. Щоправда, цю проблему вирішив випадок – головний лікар клініки серцевої хірургії при ННІ пульмонології та фтизіатрії повідомив, що є місце хірурга в клініці Миколи Амосова. І я скористався цією нагодою. В ті часи молоді фахівці, особливо – кияни, неохоче погоджувалися на таку виснажливу працю – багатогодинні операції, напружений графік, та й ще умови праці далекі від комфортних. Але я завжди звик покладатися на власні сили, легкого хліба ніколи не шукав, тому й зголосився. Тільки згодом усвідомив, як мені пофортунило, бо працював пліч-о-пліч з Великим хірургом. Розпочав кардіохірургічну практику у відділенні вроджених вад серця, де перебували на лікуванні діти молодшого віку. Згодом був захист кандидатської дисертації, присвяченої корекції дефекту міжшлуночкової перегородки після операцій звуження легеневої артерії. 1996 року мене призначили старшим науковим співробітником цього закладу, я розпочав консультаційну практику в Одесі, Тернополі. Загалом проводили відбір маленьких пацієнтів з вродженими вадами серця для подальшого хірургічного лікування. 2001 року очільник Одеської облдержадміністрації Сергій Рафаїлович Гриневецький та керівництво медичної галузі області запропонували мені очолити кардіохірургічне відділення в обласній дитячій лікарні. Водночас отримав запрошення на наукову роботу від керівництва Одеського медуніверситету, працював спочатку асистентом, а коли 2010 року захистив докторську дисертацію, мене призначили завідувачем кафедри хірургії №2 з циклом дитячої хірургії. Сенсом мого наукового життя стала розробка методик лікування складних критичних вроджених вад серця у новонароджених, зокрема, атрезії легеневої артерії з дефектом міжшлуночкової перегородки та великими аортолегеневими колортеальними артеріями. Ця аномалія серця потребує поетапного хірургічного лікування, бо одномоментна корекція технічно громіздка за своєю складністю. Вада хоча й не так часто зустрічається – лише у 2-3 відсотків пацієнтів, але зазвичай призводить до летальних наслідків, якщо не вжити хірургічних заходів. Після низки поетапних операцій, із завершенням реабілітаційного втручання, ці недужі повертаються до активного життя. Я провів майже 50 таких втручань, які в більшості завершилися успішно. Крім того, одеський період мого життя позначився й виконанням оперативних втручань у дорослих. Разом з нашою хірургічною командою ми провели понад 400 операцій дорослим пацієнтам, зокрема, аорто-коронарне шунтування за ішемічної недуги серця, протезування та «пластику» клапанів серця, втручання з приводу тромбоемболії легеневої артерії, інфекційного міокардиту, пухлин серця, корекції аневризми висхідної аорти.

– Напевно, вже й не сподівалися, що на вас чекає Тернопіль. Може, то доля так розпорядилася, що до файного міста ви знову повернулися, але вже відомим кардіохірургом…

– Якщо розглядати «офіційну версію», то мене запросили головний лікар університетської лікарні Василь Бліхар і ректор вашого університету Михайло Корда. Я працюю в університетській лікарні та на кафедрі трохи більше чотирьох місяців, займаюся клінічною, а також науковою та викладацькою діяльністю. Взагалі ж цей напрямок у медичному закладі започаткували понад півроку тому. З того часу кардіохірурги університетської лікарні провели 49 оперативних втручань. В області зараз є достатньо сучасного обладнання, підготовлений кадровий склад, щоб проводити відкриті оперативні втручання на серці, а також виходжувати кардіологічних пацієнтів на етапі реанімаційного та післяопераційного періодів. Для хворих із «серцевими» проблемами Тернопільщини це відкриває широкі перспективи, бо вся допомога – на місці, не потрібно їхати в інші міста, обирати хірурга, також одразу розв’язуються й побутові проблеми, особливо для осіб, які їх супроводжують. Тому тішить, що люди мають можливість у своєму краї отримати цей вид допомоги з приводу розмаїтої патології серця. Скажімо, мені довелося оперувати пацієнтів з приводу набутих вад серця, аневризми висхідної аорти та ураження аортального клапана. Ці недуги ми виявляємо передусім у людей похилого віку, в них, як правило, розвивається серцева недостатність, яка призводить до летальних наслідків, тому терапевтичне лікування малоефективне. Єдиний вихід продовжити життя – вчасно провести оперативне лікування. Особлива роль у ланці діагностичного процесу відведена кардіологу, який повинен вчасно виявити патологію, призначити необхідні інструментальні та лабораторні дослідження, а відтак скерувати хворого до нас. Наразі всі можливості в університетській лікарні для цього створені. Спостерігаю, як злагоджено в цьому напрямку працює наукова та практична медицина, фахівці ТДМУ й лікарі університетської лікарні – це згуртована команда однодумців. Університет бере активну участь у становленні кардіохірургічної служби Тернопілля. Студенти мають на чому вчитися, а пацієнти отримують високоефективну допомогу й у такому симбіозі можна досягнути добрих результатів. Нещодавно університет придбав сучасний портативний апарат ультразвукової діагностики останнього покоління, який можемо використовувати у будь-якому куточку області. Особливо це актуально, коли наші консультативні бригади їдуть у віддалені райони. За допомогою такої техніки маємо змогу на місці уточнити діагноз, виявити аномалії серця. Це пришвидшує діагностичний процес, а відтак наближує кардіохірургічну допомогу до краян.

– Що у планах на найближчу перспективу?

– За чотири місяці моєї практики в університетській лікарні важко звітувати про якісь результати, це радше своєрідний підготовчий етап до великої роботи. На жаль, патологія серцево-судинної системи не зменшується, а, навпаки, зростає, доводиться виявляти багато хворих з тромбоемболією легеневої артерії. Ця патологія пов’язана з варикозною хворобою та тромбозом глибоких вен нижніх кінцівок. Ми проводимо роботу у цьому напрямку у співпраці із судинними хірургами та науковцями ТДМУ. Це той варіант, коли результат можна досягнути завдяки співробітництву кардіо- та судинної хірургії, тому розвиватимемо зокрема, й цю царину. В університетській лікарні чудова діагностика – ангіографія, комп’ютерна томографія, зондування порожнин серця, яка відкриває всі шляхи для успішного лікування тромбоемболії, зокрема, видалення емболів з легеневого артеріального русла. Проводимо всі ці процедури в одному корпусі, що зручно і для профільних фахівців, і для пацієнта.

Ще один напрямок діяльності пов’язаний з категорією пацієнтів, які в дитинстві перенесли операцію з приводу вродженої вади серця. За ними потрібно вести медичний нагляд упродовж усього життя. Скажімо, в Тернополі я зустрівся з мешканцями області, яким в дитячому віці провели такі операції в інших кардіологічних центрах. В одних життєвий мотор працює як годинник, а інші потребують кардіологічної допомоги, зокрема, повторних реконструктивних операцій. Тому будемо пропонувати їм ефективне медикаментозне та хірургічне лікування.

Безсумнівно, увесь свій досвід та знання спрямовуватиму на поліпшення ситуації щодо серцево-судинної патології. У мене чимала практика з проведення оперативних втручань з приводу вроджених вад серця (майже дві тисячі) в пацієнтів, які щойно народилися, й до дорослого віку. Навіть в Тернополі нещодавно зустрів молодих людей, яких я оперував, ще коли вони були дітьми. Мабуть, це і є той стимул, який дозволяє не зупинятися на досягнутих успіхах, а з оптимізмом дивитися в майбутнє, попри всі складнощі цієї професії.

Ігор Гуменний: «У кардіохірургії один у полі – не воїн»

Уперше в історії кардіологічної служби Тернопільщини торік виконали оперативне втручання пацієнтові з вродженою вадою серця. Цю велику справу разом з командою львівських колег розпочав кардіохірург університетської лікарні Ігор Гуменний. І варто зазначити, стартували «відмінно». Наша газета вже писала про його особистий досвід у цій царині, зокрема, відкриття кардіохірургічного відділення в столиці Афганістану.

Першим пацієнтом, якого прооперували в університетській лікарні, був 37-річний чоловік. Недуга серця, яку діагностували кардіологи, несла загрозу не лише його здоров’ю, але й життю.

– Ми виявили вроджену ваду серця – аневризму висхідного відділу аорти та двохстулковий вроджений аортальний клапан, – розповідає Ігор Гуменний. – Провели протезування висхідного відділу аорти та протезування аортального клапана. Перша операція відбулася в умовах штучного кровообігу. Наразі разом з львівською хірургічною бригадою Володимира Мороза виконали 49 операцій, запровадивши широкий спектр кардіохірургічних втручань. Скажімо, з приводу патології аортального клапана, ішемічної хвороби серця, післяінфарктної аневризми лівого шлуночка.

За словами хірурга, створення власної школи кардіохірургії – це новий етап розвитку медицини області, вищий щабель надання кардіологічної допомоги. Цей напрямок відкриває широкі можливості. Зокрема, в тому сенсі, що лікарня, надаючи високотехнологічну меддопомогу, нині цілковито відповідає статусу високоспеціалізованого закладу третього рівня, якою, власне, і є університетська лікарня. Кардіохірургічний простір спонукає виходити на новий рівень професійної компетентності фахівців усіх спеціальностей. Навколо кардіохірургії навчаються та фахово зростають спеціалісти суміжних професій, приміром, реаніматологи, анестезіологи й уже зараз можна спостерігати, як це відбувається. З появою кардохірургії в лікарні з’явилася й нова спеціальність – лікар-перфузіолог. Він працює у складі хірургічної бригади, де, крім нього, є ще анестезіолог, перфузист, анестезист, медсестра, та, певна річ, кардіохірург.

– Аби запровадити кардіохірургію в університетській лікарні, довелося пройти довгий шлях, – каже Ігор Гуменний. – Спочатку це була мрія. Але для того, щоб її втілити, довелося не один рік навчатися, їздити на стажування. До того ж такі вишколи пройшов не лише я, а й усі члени хірургічної бригади. Ми стажувалися в кардіологічних центрах Польщі, Туреччини, Німеччини, запровадили цей напрямок у клініці Кабула й нині їх фахівці там успішно працюють. Мій власний досвід оперативних втручань чималий, але кардіохірургія – це командна робота, кожний «гравець» якої повинен працювати в унісон з іншими. Тут один у полі – не воїн, заслуга хірурга складає лише 30 відсотків, решта – належить хірургічній бригаді.

Наразі нам створили всі умови для успішної роботи – маємо дві кардіохірургічні операційні, спеціально обладнані сучасні палати інтенсивної терапії для післяопераційних хворих, держава забезпечує штучними клапанами серця, оксигенаторами. Наступний етап – це створення виокремленого кардіохірургічного відділення, адже кількість мешканців області, які потребують операцій на відкритому серці, зростає. Але, сподіваюся, що все-таки з часом цю ситуацію вдасться подолати, завдяки таким підрозділам, як інтервенційної радіології, кардіохірургії, які з’явилися в нашій лікарні. Якщо раніше пацієнти з важкою серцевою патологією мали не так багато шансів на життя, то кардіохірургічні втручання, інтервенційні методи лікування їх рятують. І головне, що не доводиться для цього долати сотні кілометрів до столиці чи інших міст – кваліфіковану допомогу можна отримати в Тернополі. Так ми зможемо врятувати більше людських життів і знизити показники летальності від серцево-судинних недуг.

Лариса ЛУКАЩУК

Медична Академія

Comments are closed.