Колишня журналістка розповіла про роботу в патрульній поліції Тернополя

У січні цього року лави патрульної поліції Тернополя поповнили двадцять поліцейських, серед них – вісім представниць прекрасної половини людства. Як виглядає поліція зсередини й що підштовхує дівчат обирати таку професію, ми запитали в колишньої журналістки й теперішньої патрульної Соломії Дмитрієвської.

– Соломіє, розкажи, будь ласка, що тебе мотивувало покинути працювати за освітою і піти в поліцію?

– У поліції («міліції» на той час) мріяла працювати з дитинства. Подобались  форма, відповідальність, серйозність і те, що робота пов’язана з людьми. Ще коли була малою, то всім казала, що виросту – буду поліцейською. Так і сталось. Мрії мають властивість здійснюватися, особливо заповітні.

Колись не було змоги потрапити у колектив правоохоронців. Але з початком створення нової поліції, така можливість з’явилася, а я, звісно, нею скористалась.

Торік я завершила навчання в Тернопільському національному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка, отримала диплом спеціаліста з журналістики. Кілька років дописувала в районну газету. Але мрія бути поліцейською при цьому не полишала мене.

Коли з’явилася можливість подавати анкети на вступ до лав нової поліції України, скористалася. Тоді, у 2015 році, я подала заявку, але не пройшла навіть першого етапу – не склала тести. Думала, не доля. Пізніше настав момент, коли остаточно зрозуміла, що журналістика – безперечно цікава, але це не справа, якій хочу присвятити життя. Прагну ходити на роботу із задоволенням, тому й вирішила змінити фах. Минулого року знов спробувала подати заявку в поліцію… і пройшла… всі етапи!

Працюю поліцейською поки що короткий термін, однак ця справа приносить мені задоволення, як і хотіла. Мені імпонують тут дружній колектив, досвідчені наставники, дисципліна і відповідальність, які загартовують. Це енергійна робота, не монотонна і дуже цікава. Раджу всім не миритися з обставинами, а повсякчас шукати себе в улюбленій справі.

– Як до цього поставились рідні, адже в поліцейських доволі небезпечна робота, а для дівчини і поготів?

– Рідні знають мою впертість і наполегливість, і те, що коли справді чогось хочу – досягну. Чи хвилювалися? Звісно, бо люди зараз різні і небезпека чатує всюди. Однак підтримали мій вибір. Друзі і не дивуються, що я тепер поліцейська, хоча наперед нікому не розповідала, де збираюся працювати. Була не впевнена, що все вдасться. Але коли друзі побачили мене в формі, сказали: «О, це справді твоє! Чогось іншого і не могло бути!».

– Які, все-таки, етапи відбору в поліцію тобі довелося пройти? Що було найскладнішим, що найлегшим?

– Спочатку треба було подати заявку, підготувати відповідний пакет документів. Після цього – тести з логіки, на знання Конституції України та Закону «Про національну поліцію». Відтак медичний огляд, фізична підготовка, психологічні тести, співбесіда. Найлегше було подати документи (усміхається – ред.).

– Твої теперішні колеги хто за освітою?

– Є серед нас юристи, економісти, інженери, викладачі іноземних мов, є й колишні працівники міліції.

– Цікаво, як тривало твоє перше чергування?

– Перше чергування відбулося одразу після присяги. З корабля – на бал, як кажуть. Мені випала нічна зміна. Благо, все було спокійно, тривожних викликів не надходило. Працювали з порушенням правил дорожнього руху… У першу ніч винесла свою першу постанову.

– А чи є вимоги до зовнішності поліцейської? Приміром, обмеження щодо зачіски, макіяжу, манікюру…

– Певні табу щодо цього справді є. Волосся має бути зібране, нігті – лише короткі, колір лаку – найкраще тілесний. Макіяж теж щоб був малопомітним.

– До речі, про гендерний аспект: як ділять роботу між чоловіками та жінками поліцейськими? Порівну?

– Так. Поблажок через те, що ти дівчина, нема. Вважаю, це правильно. Тут немає чоловіків і жінок, є поліцейські.

– Що ж, дякую за розмову, Соломіє! Нехай твоя робота й надалі приносить лише задоволення!

Спілкувалася Ірина Юрко.

Фото з приватної галереї Соломії Дмитрієвської.