Принадливий Тернопіль. Краса, що завжди поруч

Остання в часі мандрівка до Львова була сповнена двозначності.

З одного боку, не встигала радіти, що де не глянь, старі будинки, напхом-напхані автентичними дверима, кахлями, сходами  та іншими радощами для ока. З іншого боку, цей безмір краси неохопний, і своєю тотальністю примушує якось ніяковіти, бо всього не побачиш та не розглянеш, зі всім не познайомишся.

Не так у Тернополі. Тут можна зазнайомитися з кожним старим будинком, вивчити його деталі. А що важливіше – ці радощі треба шукати. І від їхнього знаходження стає радісно. І від кожного візиту до старого-улюбленого — ейфорія.

Тому за нагоди заходжу в цей під’їзд будинку на Академіка Брюкнера. Тут я знаю майже все — розкішну плитку, що схожа на килим, понищені тамбурові двері, балясини із сецесійним візерунком, вікно сходової клітки, ліхтар, що заглядає у нього.

І поряд з тим, що ніби й знаю тут все, різноманіття деталей завжди відкриває щось нове.

Анна Золотнюк.