Талановита молодь Тернопілля: Наталія Блажко малює душу

Інтерв’ю молодої художниці, громадської активістки із с. Гаї-Шевченківські Тернопільського району Наталії Блажко.

Про співрозмовницю: Наталі 20 років, народилася і живе у Гаях-Шевченківських. Закінчила Тернопільську загальноосвітню школу №28, коледж мистецтв ім. А. Ерделі в Ужгороді. Зараз – третьокурсниця Закарпатської академії мистецтв.

– Наталю, з чого почалося ваше захоплення малюванням?

–  Спочатку моїм хобі була музика. До малювання ж заохотила подруга-однокласниця, яка сама гарно малювала. Я ж до цього часу майже не малювала:  всі художні роботи для школи допомагала або й повністю створювала мама. Відтак  подруга запросила разом ходити в художню школу в Тернополі. Моя згода добряче тоді здивувала маму (усміхається – ред.). Я тоді ходила до 7 класу. Так сталося, що малюю дотепер, а от та однокласниця – ні, через два місяці навчання вона покинула художню школу.

– Рішення щодо вибору вищої освіти легко далося?

– Будучи у дев’ятому класі, я не мала сумніву, що робити далі, – твердо вирішила стати художником.

– Як сприйняли батьки переїзд для навчання в інше місто? Ужгород доволі не близько.

– Спочатку я планувала поступати у Коломию. Але через труднощі із транспортом, інші нюанси зупинила вибір на Ужгороді. Там живуть хороші знайомі сім’ї – бодай морально було легше.

– У вас творча родина?

– Так, особливо надається до творчості мама. Вона зараз бухгалтер у церкві, катехитка, гарно пише. Тобто, в сім’ї у мене є однодумець щодо творчості. Підтримку відчуваю і від вітчима, який завжди цікавиться моєю творчістю, з нетерпінням чекає, щоб подивитися нові роботи.

– З яких технік малювання ви починали, яким віддаєте перевагу тепер?

– Починала з банальної гуаші. Свого часу сильно любила масляний живопис – три роки поспіль малювала виключно олійними фарбами. Раніше рідко малювала олівцем – графіка здавалася важкою і незрозумілою. До вступу в коледж інші техніки мені були невідомі. Під час підготовки іспитів в коледжі познайомилася з акварелями – й досі одна з найважчих технік для мене.

У малюванні є таке: коли добре володієш певною технікою, тоді вона подобається. З часом я таки освоїла графіку, темперний і масляний живопис. На третьому курсі навчання у мене почалася сильна алергія на масляні фарби, тому довелося припинити користуватися ними. Це було дуже важко.

Зараз концентрую вагу виключно на темперному живописі. Темпера (італ. tempera – змішувати фарби) — фарби, що готуються на основі сухих порошкових мінеральних пігментів і їх синтетичних аналогів. Сполучною речовиною темперних фарб слугують натуральні емульсії (приміром, розведений водою жовток курячого яйця, сік рослин). Темперні фарби — одні із найдавніших.

– Які теми відтворюєте на своїх полотнах?

– Здебільшого пейзажі, які, здається, малювала б завжди.

– А Гаї-Шевченківські малюєте?

– На одній із своїх картин зобразила сільську греко-католицьку церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Подарувала її місцевому священику. До слова, малювала цей храм не в звичному для себе реалізмі, а в більш сучасній інтерпретації.

– Що вас надихає до створення картин?

– Подорожі потягом, душевні переживання.

– Як довго можете працювати над полотном?

– Бувало, що кілька ночей поспіль малювала одну картину. Часом і за ніч можу завершити повноцінне полотно. Але, наприклад, зараз вже місяць не можу завершити одну картину, постійно чогось не вистачає, щоб закінчити розпочате.

– Де можна побачити ваші роботи?

– Багато своїх картин подарувала родичам і друзям. Чимало залишилося в фондах коледжу. Мабуть, у кожній кімнаті власного дому на стінах є мої картини. У кухні, наприклад, є два натюрморти, один з них – гіперреалізм «Яблука в кошику» – моя перша професійна картина маслом.

– Чи слідкуєте за сучасними тенденціями у мистецтві?

– Сучасне мистецтво не надто імпонує мені. Через це певною мірою важко було вивчати декоративно-прикладне мистецтво, бо більше люблю реалізм. Відвідуючи художні виставки, найбільше часу проводжу перед картинами реалізму, навіть якщо й бачила їх раніше, до того ж не раз. Важко відповісти, чому саме цей стиль захоплює найбільше, просто подобається і все. Улюблені митці – Ван Гог, польські і голландські художники-реалісти.

– Багато художників сьогодні беруться за комерційну діяльність: одні ілюструють книжки, малюють портрети на замовлення тощо. Як ви ставитеся до цього?

– Мені важко піти в комерцію. Хоча нещодавно на замовлення отців-францисканців ілюструвала книжечку-комікс про одну з найбільших різдвяних шопок, що у храмі св. Петра в Тернополі. Створила її в дуже короткі терміни.

–  Чи маєте мистецькі задуми?

– Мрію відкрити власну художню студію для дітей. Можливо, навіть у Гаях-Шевченківських. Це будуть заняття не тільки з живопису і рисунка, а й квілінг, різні типи вітражу, декупаж, – аби урізноманітнювати візуальне бачення дітей. Маю вже певні напрацювання, але поки що втілення цієї ідеї виглядає надто складним.

– Наталю, ви представляєте молодь села Гаї-Шевченківські. Цікаво, що думаєте з приводу перспективи свого села в рамках об’єднання територіальних громад?

– Насправді, мене здивував результат опитування односельчан з приводу, з ким найкраще об’єднатися Гаям. Можливо, Байківці – це і добре, але я, приміром, не планую працювати в будь-якому з сіл цієї громади. У Тернополі мені набагато зручніше розвиватися. Мій молодший братик ходить у міський дитсадок, сестра – в ту ж школу, що й я, – №28.

– Чи зустрічалася ваша сім’я з тим, що у міських дитячих садочках вимагають додаткову плату за виховання дітей, які приписані в селі?

– Чула про такі випадки, але безпосередньо з нашою сім’єю цього не обговорювали у дитсадку братика. Але вихователі розповідали, якщо в Тернополі працює хтось з батьків дошкільнят, для них нічого не зміниться. Зрозуміло, що наш сільський бюджет не спроможний платити за дошкільнят, які відвідують дитсадки Тернополя.

– Дякую за розмову, Наталю! Творчих вам злетів і здійснення мрій!

Ірина Юрко.

 Фото з приватної галереї Наталії Блажко.