У виконанні братів Капранових в Тернополі прозвучала забута народна пісня вояків УПА

З книгою «Забудь-річка» письменники-близнюки Капранови об’їздили близько ста райцентрів України. І, зізнаються жартома, нікому не бажають повторити цей подвиг. Під час зустрічі з аудиторією фестивалю «Ї» минулих вихідних у Тернополі брати виконали забуту пісню УПА, яку випадково знайшли у мемуарах про війну.

– В мемуарах, які стосуються війни (зокрема часів довоєнної Галичини, Червоної армії, УПА і німецької армії, про сталінські табори) ми віднайшли народну пісню, яку ніхто із вас, напевно, не знає, – зазначив хтось із письменників (даруйте, нам не вдалося з’ясувати, хто з них Дмитро Капранов, а хто Віталій:). – Це – справжня пісня УПА. Єдине слово там, яке складно зрозуміти, “бецугшайн” – пайок, яким платили українцям в будівельних загонах. Пісня називається «Гарем».

«Погляд» записав виконання на відео.

Найкращі цитати, за версією “Погляду”, з розповіді братів Капранових у Тернополі: 

* Як відрізнити серйозний роман від буденного чтива, просто взявши книгу до рук, знаєте? Відкриємо секрет: у поважному романі обов’язково є… закладинка. Тому, коли пишеш роман із закладинкою, треба дуже серйозно ставитися до історичного матеріалу…

* Знаєте, чим письменник схожий на студента? Коли студент чогось не знає, пише на цю тему курсову і довідується. А письменник, коли хоче у чомусь розібратися, пише роман.

* Як письменники з досвідом, знаємо, що для жінок найкраще писати на дві теми: про любов або кохання.

* Там, де буксує фантазія, на допомогу завжди приходить реальність.

* У Радянському союзі дітей боялися. Адже вони могли розповісти правду не тим, кому слід. «Солодка Даруся» – не вигадки, за цукерку дитина могла виказати що завгодно.

* Нам вдалося знайти річку, яка протікала в уяві наших предків задовго до християнства. Вони вірили, що наші світи розділяє водойма. Коли помрем, душа перелітає на інший берег, забуваючи, що було на іншому боці. Коли ми її відкрили, зрозуміли, що в нашому житті теж є забудь-річка, втім ця розділяє не світи, а покоління.

* Коли ми писали роман про війну, одразу розуміли, що втрачаємо дві категорії читачів – молодь, яка не любить читати товстих книг, і жінок, які не терплять книжок про війну на багато сторінок.

* Коли ми вчилися в школі і вивчали «Війну і мир», дівчата чомусь читали там, де мир, а хлопці – де війна. Тому коли пропонуємо «Забудь-річку» жінкам, кажемо, що це – любовний роман на тлі історичного розслідування, а чоловікам, що роман історичний, але на тлі мелодрами.

Ірина Юрко.

Фото і відео автора.

 

Comments are closed.