Так страшно чути ці слова в далекому селі на Тернопільщині, – Любов Бурак

Так страшно чути ці слова в далекому селі на Тернопільщині…
Мали сьогодні їхати на сплав Дністром, але Зайко передав учора куті меду в печерах і ми сидимо на базі.
Вийшли до лісу прогулятися. Ну, як до лісу? Там чагарі, а в них руїни покинутих домівок. Ціла вулиця. І поміж бузиною та акаціями – яблуні. Старі дерева з порепаною корою, напівсухим гіллям і дрібними яблучками в траві. Як вони пахнуть!!!
І дорогою надибали людей. Місцевих. З церкви йшли.
– А ви хто? А ви звідки? Того тижня в когось на селі хату пограбували. Дістав цей Гора зі своїми туристами!
– Та ми не про вас! Видно, шо ви прилічні. Тут всякі їздять, а нам: бійся з хати вийти.
– Ага! Таке життя страшне пішло!
– Роботи нема! В Росію вигідніше їхати, чим у Польщу. Але тут бандерівці ходять, ще хату спалять.
– Чули: що в Києві робиться?
– Що з нами, бідними, буде?
– Ви там прекращайте з тою Україною! Наукраїнились!
– А як же ви без України будете? – питаю.
– Господь його зна!
– Ще ніколи так не було, щоб не було ніяк!
– Втомились ми від війни і від України!
***
Вони мають років по 35-40. З вигляду всі 60. А очі порожні.
Вони не від війни втомились і не від України. Від власного страху. Спочатку від страху, що за Україну знову почнуть відправляти на Сибір. А потім від страху опинитись на війні.
Вони хочуть, щоб все добре робились без їхньої участі, а все погане зникло.
Хочуть, щоб все змінилось і нічого не мінялось водночас.
Хочуть, щоб у них в селі стало, як в Європі. Бажано вже і негайно.
Вони люто ненавидять всіх, хто чогось в житті досягає.
Самим досягати страшно. Телевізор каже, що це неможливо.
І людям страшно. Від самих себе. Але вони про це мовчать.
Наукраїнились.
Залісся…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *