Тернопіль нахабно та цинічно знищують, – Юрій Войтович

Саме так коментує голова Міщанського братства Юрій Войтович добудову   історичного будинку по вулиці Січових Стрільців, 17, що у самісінькому центрі Тернополя. Дозвіл на таку «реконструкцію» дав особисто начальник управління архітектури та кадастру Тернопільської міської ради Василь Бесага.

Окрім недотримання будь-яких будівельних норм, добудований тертій поверх будинку пофарбували в огидний фіолетовий колір. Ніжні поверхи залишили так і невідновленими.

– Це вже переходить всі межі! Тернопіль планомірно, нахабно і цинічно знищується. І більше всього обурює те, що рука піднімається навіть на архітектурні памятки міста! Громада проковтнула потворну забудову на території залізничного вокзалу, дерибан і забудову паркових зон… Своїм мовчанням, даючи можновладцям волю до беззаконня. Тепер ось це. Такими темпами скоро Тернопіль перетвориться на шанхай.
Досить мовчати, громадо! Потрібно об’єднуватись і вимагати кримінальної відповідальності всіх причетних до цього бедламу- це Бесага, це Надал , це і забудовник Грушка зі своїми проектантами, а також вимагати знести цей витвір хворої фантазії. РАХУЮ, ЦЕ БУДЕ ПЕРШИМ ЕКЗАМЕНОМ НА ВІДНОШЕННЯ ДО СВОГО МІСТА НОВООБРАНИХ ДЕПУТАТІВ, – каже він.

Довідка:

На розі вулиць Лелевеля і Шевченка (Січових Стрільців і Пирогова) знаходиться двоповерховий, дещо заокруглений будинок. З 1 жовтня 1899 року у новозбудованому приміщенні розмістився інтернат (бурса) для учнів учительської семінарії. Власником будівлі було Товариство опіки над інтернатом. На першому поверсі знаходилася кухня, їдальня, умивальня, дві кімнати для обслуги, а також помешкання префекта.

Штатними працівниками інтернату були два префекти, одна куховарка, три прислужниці. В інтернаті проживало 56 учнів. Вони займали 7 кімнат на другому поверсі. У 1901 році кам’яницю добудували. Спочатку будинок не мав ні водогону, ні каналізації, що не відповідало вимогам гігієни. Ці вигоди та електричне освітлення з’явились пізніше, на початку 30-х років XX століття. У 1914—1922 роках це приміщення займали військові. Учні, що перебували в інтернаті, забезпечувались харчуванням, лікарською опікою. Префекти наглядали за навчанням та займалися вихованням мешканців бурси. І в 20— 30-х роках тут щорічно мешкало 55-56 вихованців. Результати навчання свідчили, що робота в інтернаті була поставлена добре. Так, 1930/1931 навчальний рік всі вихованці закінчили успішно. 52 отримало перший ступінь і тільки чотири — другий.