Тернопільщина знову має страшні втрати: бійці 128 бригади Федір Лопацький та Олександр Орляк загинули в районі Дебальцевого
У Тернопільську область знову прийшли страшні втрати – у зоні АТО загинули бійці 128 бригади Федір Лопацький та Олександр Орляк. Трагедії стались у районі Дебальцевого в різні дні.
36-річний Федір загинув ще 25 січня. Інформація про смерть Олександра з’явилась вчора. Про це повідомив брат Героя у мережі Фейсбук:
Був серпень. Здається, його середина. Я сиджу на пристані яхт в одеському порту. Сутеніє. Завібрував мобільний. Вітер зриває голову, у слухавці шумить, слова розбираю на окремі меседжі.
То була мама. Сказала, брата мобілізували.
Я не встиг його застати в Тернополі. Не був я й у 128-й, коли їх із Закарпаття ешелоном перекидали на Схід. Хотів бути, направду. Але ж робота – вона перш за все, а все інше – воно вже потім, я думав.
Та ми розмовляли по телефону. Все ж, хоч щось. Він розповідав про армійський польовий побут. Про бліндажі з окопами. Втім, де саме усі ці, як видавалося, кіношні декорації і де він сам, – не “коловся”. Лиш згодом, каже, під Дебальцевим. “Тут відносно тихо. Таке, буває, “Градами” полупашать по місту. Але відносно тихо”, – розповідав.
Ми продовжували зідзвонюватися. А якось, пізнього листопада, почув його голос по армійській рації. Я стояв на умовному КПП військового містечка. Володіння 128-ї таки нагадували декорації. Ніби усе й справжнє, а ніби і бутафорське… Війна, вона ж тільки у фільмах і в новинах… Я розглядав скромні хатини такого собі приватного сектора Дебальцевого. Ще дивився на запелючених вояків у засмальцьованих бушлатах. Оглядав гарматного тягача “Борода” і чекав, як брат манівцями, з автоматом через плече, широкими кроками тримає курс прямо на мене. Теж увесь в пилюці, зуби передають сигнал усмішки. “Ти таки ідіот! – кричить здалека. – Дорога до нас прострілюється! Ну, але ладна… То як: здоров, чи шо?”.
Тоді ж я вперше почув вибухи від мінометного “бєспрєдєла”. Він творився десь за містом. Під ці саундтреки ми й розмовляли.Уже без мобільного чи рації. Пізніше був феєричний захід сонця – пекельно-червоний в злагоді з помаранчевим. Такий тільки у степу буває. А потім ми попрощалися: він відправився у “секрет”, а я – на Захід.
Він знав, для чого є ТАМ і проти кого воює. Що командир гармати – було серйозною справою для нього. Особливо, коли Дебальцеве стало чи не головним плацдармом фронту. Він переймався за хлопців зі свого розрахунку, тож за увесь час чкурнути у відпустку не вдалося.
Здається – а точно я не знаю – саме учора зранку був його останній бій. Фатальний. Гранати противника – вони, кажуть, вибухають. А ще від них є осколки… Вони поцілили у тебе. Але один, знаєш, влучив й у мене.
Тепер у тебе відпустка. Вона буде довгою і спокійною. Прийде час, ми знову зустрінемося, і ти, як тоді, назвеш мене ідіотом і ми дивитимемось на феєричний захід сонця.
Коментарі вимкнені.